0

«Благая вєсть» для борців з системою Сємашко

Ринок рабів із зникаючим бюстом Вольтера. Сальвадор Далі

Ринок рабів із зникаючим бюстом Вольтера. Сальвадор Далі

Поки медичні реформатори відпочивають та набираються сил перед другим півріччям для нових «звершень» і не дають нам нового матеріалу для аналізу ми вирішили підвести проміжні підсумки під справами медичними та поміркувати у вільній формі над певними проблемами. Перерва – це саме той час, коли можна або навіть треба розібратись що до чого. Нас часто запитують: а що ви пропонуєте? Так ось, ми пропонуємо, для початку, розібратись. Безперечно наші реформатори вважають, що вони давно це зробили. Люди чомусь думають, що якщо їх підтримує український політичний істеблішмент, а міжнародні інститути та структури дають кредити та гранти, то вони роблять все вірно. Однак світ знає чимало прикладів, коли те, що одні підтримували, а інші фінансували виявилося абсолютно неправильним й нерідко закінчувалося трагічно.

Недавно пощастило натрапити на одну цікаву статтю «забытые герои россии», у якій мова йшла про геній О.М. Сємашка та про систему Сємашка. І тут згадалося, що у нас досі з нею борються. Схоже, боротьба з тим чого немає – це національний тренд в медицині.

Ось основні принципи системи Сємашка: єдині принципи організації і централізація системи охорони здоров’я; рівна доступність охорони здоров’я для всіх громадян; першочергова увага дитинству та материнству; єдність профілактики і лікування; ліквідація соціальних основ хвороб; залучення громадськості до справи охорони здоров’я.

А тепер запитання: чи збережений хоча б один з перерахованих принципів у діючій нині системі? Тому ми знову хочемо розчарувати всіх, хто бореться з цією системою. Системи Сємашка в Україні немає. У нас немає єдиних принципів організації і централізації системи охорони здоров’я. У нас немає рівної доступності охорони здоров’я для всіх громадян, немає першочергової уваги дитинству та материнству, немає єдності профілактики та лікування, ніхто не займається ліквідацією соціальних основ хвороб та залученням громадськості до справи охорони здоров’я.

Цього всього немає, тому що в Україні створений ринок в бюджетній сфері.

Використовуючи популярний емоційний мем про Карла, який походить з постапокаліптичного серіалу «Ходячі мерці»: ринок, Карл, ринок! В Україні державою створений нелегальний приватний ринок у бюджетному сегменті соціальної сфері. Біля кожного слова у цьому реченні треба ставити знак оклику.

При цьому жодної спроби розібратися, що є в медичній сфері по-факту. Невідомо звідки в країні з’явився загін фріків, який, на базі висновків попередніх борців з повітряними млинами, продукує екстравагантні ідеї. Цікаво, що абсолютно не можливо визначити рівень їхньої компетенції. Ці люди не розуміються ні на медичній системі, ні на економіці. Вони далекі від філософії та соціології.

На сьогодні держава за допомогою цього загону намагається зробити одну просту річ – встановити контроль над стихійно і несвідомо створеним нею ринком, не розуміючи його природи. А природа цього ринку – бюджетне недофінансування, порушення емпірично встановлених норм.

Держава свого часу негласно дозволила лікарям приватно займатися медичною практикою. Це такий був суспільний договір. Оскільки ринок медичних послуг має свою специфіку (дає можливість експлуатувати безвихідь пацієнта та його необізнаність) ціна на деякі високотехнологічні послуги можливо й не досягнула найвищих світових, але сформувала прошарок лікарів третинного рівня, заробіткам яких позаздрили б колеги з європейських клінік. Намагаються не відставати від них і колеги з вторинного рівня.

Тобто, держава від нелегального приватного хоче перейти до легального монопольного державного ринку, ігноруючи той факт, що гірше “державного адміністративного” та “нелегального приватного” може бути лише “державне комерційне” (хто хоче переконатися, може зайти в комунальну аптеку або познайомитись з діяльністю центру мікрохірургії ока). Для реалізації цього проекту держава робить ставку на головних лікарів, надаючи їм у користування рабів у білих халатах (чомусь підпорядкування медиків головним лікарям за допомогою контрактів називається звільненням від кріпацтва). Головні лікарі, які давно мріють отримати контроль над діяльністю підлеглих, мають примусити пацієнтів сплачувати неформальні платежі в касу. Отримані кошти повинні спрямовуватися на ті напрямки, які держава, м’яко кажучи, недофінансовує. Насамперед, мова йде про капітальні видатки, витратні матеріали та медикаменти. Це новий соціальний договір.  Але проблема у тому, що соціальний договір має знімати соціальну напругу. А те, що пропонує МОЗ, навпаки, підвищує її градус – пацієнт буде вважати, що він за все заплатив, а лікар буде вважати, що пацієнта має лікувати той, хто взяв з нього гроші.

Цікаво, що про сам соціальний договір – ні слова. Більше того, чому сама система Семашко подається як зло? Чому солідаризм і справедливість представляється як зло? Чому, образно кажучи, «єдність лікування та профілактики» представляється як фінансування ліжко-місця? До речі, а як бути з профілактикою? Будь-який ринок (правильний чи неправильний) не вирішує проблему профілактики. Це не його завдання.

Отже, що робити з нелегальним приватним ринком? Саме так має бути сформовано питання. Правильний вихід з ситуації може бути наступним: або легальний ринок приватних суб’єктів, або державна бюджетна медицина з належним фінансуванням. Чому суддям і прокурорам знайшли адекватні заробітні плати, а медикам не можуть?

Доля ринку це не просте запитання. Адже ринок це дуже цікавий інститут. Він утилізує на загальне суспільне благо всі позитивні якості (винахідливість, чесність, підприємливість) так і негативні (жадібність, заздрість, хитрість, самозакоханість).

Нагадаємо, що в медичній сфері ринок в Україні живить зло. І якщо провести автономізацію лікарень, то ми легалізуємо саме той ринок, який живить зло. Ми звикли, і сприймаємо як належне той факт, що кошти відібрані державою через податки фінансують непотріб. Тепер ми наближаємося до абсолютної «ефективності» – окрім бюджетних коштів суспільний непотріб буде отримувати приватні кошти громадян. Дивний ми народ – культурні рослини посипаємо отрутою, а бур’ян підживлюємо органічними добривами і чекаємо на врожай.

Далі буде

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.