1

Чим відрізняється сучасна українська модернізація від колишніх російських апгрейдів, або Яка доля чекає на молодих реформаторів

«Ми – карлики, які піднялись на плечі гігантів. Ми бачимо більше і далі ніж вони, не тому, що погляд у нас гостріше і самі ми вище, але тому, що вони підняли нас вгору і піднесли на свою гігантську висоту». Ці слова належать французькому мислителю Бернару Шартрському – філософ-платоніку, представнику шартрскої філософської школи, який жив наприкінці ХІ початку ХІІ століття.

Згодом цей вислів використовувався в Європі в різних інтерпретаціях. Зокрема, реагуючи на руйнівні наслідки французької революції ірландець Едмунд Берк говорив, що якщо ми хочемо подивитися уперед, то мусимо стати на плечі своїх предків. Берк вважав, що неправильно перекреслювати життя минулих поколінь, будь-який досвід має позивну складову, але її треба вміти знайти. Так народився британський консерватизм – напрямок політичної філософії, за допомогою якої «консервувалися» всі найкращі суспільні здобутки. «Стати на плечі» – це обіпертися на те, що пройшло випробування часом. Так це словосполучення розуміли британські консерватори.

Прагнення «стати на плечі» своїх предків властиве кожному народу, і Україна тут не є виключенням. Але в Україні «стають на плечі» старших поколінь зовсім не для того, аби подивитися уперед. Наші люди вилазять на плечі предків з іншою метою – наср@ти їм на голову. Так, можна дещо стриманіше описати поведінку українців по відношенню до «батьків», але факт залишається фактом: перебуваючи «на плечах» ми не дивимося уперед, а намагаємося висловити негатив на адресу попередників та повністю перекреслити досвід минулого. Протистояння двох ворогуючих між собою сторін – прихильників та противників реформ охорони здоров’я – дуже типовий приклад. Умовні Уляна Супрун та Ольга Богомолець як представники двох ворогуючих таборів є насправді союзниками у боротьбі з радянською системою Семашка та спільниками у впровадженні сімейної медицини, створенні некомерційних комунальних підприємств, закупівлі ліків через міжнародні організації і ще багато чого. Різниця між «старими корупціонерами» та «молодими реформаторами» полягає у тому, що перші «валять» на голову знеоособлено, так би мовити, з повагою до особистості, а другі це роблять брутально і безцеремонно.

Чому так відбувається? Чому молодше покоління, вилізши на плечі старшому, с@ре йому на голову? Чому політичні попередники завжди виконують роль цапа відбувайла? Це не риторичні запитання, всі вони вимагають відповіді. Шукаючи її, є велика небезпека спробувати пояснити все внутрішньою природною потребою, яка виходить з надр інфантильної української душі. Або спихнути все на «тлєтворний» вплив Росії, пригадавши розрив стосунків СРСР з  Китаєм, керівництво якого не змогло пережити політику Хрущова у відношенні до мертвого товариша Сталіна. У китайців не прийнято публічно визнавати помилки вождів, а тим більше ср@ти вождям на голову. Дана особливість культури зовсім не означає, що китайці не виправляють помилок, просто вони роблять це тихо.

Насправді, головна причина унікальної соціальної поведінки українців витікає з «виробничої» необхідності. Матеріальна орієнтованість, самодурство, убогість народу та його національної еліти були і є причиною відмови від мислення. Відмова від мислення вимагає запозичення смислів. Незважаючи на те, що смисли є похідним рефлексії, яка виникає у пошуку людиною сенсу життя і зовсім не потрібні тим, які живуть очікуванням наступної весни, аби почути божественне гудіння хрущів, смисли таки потрібні людям, котрі ведуть безсенсове життя. Для чого? Для подолання інституційної та економічної відсталості. Економічні здобутки Заходу є побічним продуктом духовного розвитку людини, моралі та правил поведінки.

Російська імперія, до складу якої входила Україна, кілька разів вдавалася до апегрейду (модернізації, оновлення). Рушійною силою цього апгрейду були геополітичні амбіції російських еліт. Треба розуміти, що позичалися (кралися) не лише технології виробництва, але й правила поведінки, моральні принципи тощо. Християнство, до речі, є одним з таких запозичень. Доля усіх інституційних запозичень одна – виснаження та дискредитація. Це відбувається тому, що запровадження нових морально-етичних норм нашаровується на старі пороки. Тобто від старого ніхто не відмовляється, еліта веде подвійне життя, народ ніхто не виховує. Працює все завдяки використанню насильства та примусу. Рано чи пізно старе бере верх, все розвалюється і озлоблений обиватель, керований розпачем, мститься за насильство, образи та безвихідь.

Так було до 1991 року. Після здобуття Україною незалежності все змінилося. Українська політична еліта – не російська, у неї немає геополітичних амбіцій і вона не поширює «український світ». Українська еліта займається мародерством. В охороні здоров’я – заощаджує та наживається на хворих. Тому вона не краде найкраще, а послуговується тим що їй дають даром, або за що приплачують. Абсолютно не замислюючись над тим, що безоплатно  дають лайно.

СРСР – це проєвропейський проект, побудований на західних політико-філософських теоріях та ідеях. Система Семашка є органічним продовженням цих ідей. Ця система очікувано дискредитована національними варварами. Зараз ми спостерігаємо її остаточний демонтаж. Але ми не переходимо у нову фазу модернізації так, як це було колись. Ми не крадемо смисли та ідеї для того, аби подолати відсталість. Ми безоплатне європейське лайно перемішуємо з рідним лайном, яке залишилося після вимивання  європейських інституційних запозичень вкрадених колись комуністами.

Тому вся сьогоднішня молода команда реформаторів, котра впроваджує якусь там британську модель може навіть не розраховувати, що їх імена будуть вписані в історію золотими літерами, а їх загадуватимуть як українських «Бальцеровичів».

І питання не у тому, що усім їм колись нас@руть на голову так, як це зробили Миколі Семашку. Питання навіть не у тому, що їм нас@руть на голову прямо завтра, одразу після зміни влади. Питання у тому, що вони самі безпосередньо захлинуться у тому лайні, яке вони зібрали по всьому світу уже  сьогодні. На них всіх чекає доля Юрія Кармазина – прокурора, судді, адвоката, який отримав удар в обличчя кулаком від представника правоохоронної системи під стінами Лук’янівського СІЗО. Комусь з реформаторів переллють кров, когось пролікують від туберкульозу, комусь надасть допомогу сімейний лікар.

Анатолій Якименко

One Comment

  1. не согласен. “Молодой команде” придется скрываться от уголовного преследования на рубежом… и не потому что они разрушили “систему Семашко”, эту систему можно разрушить только одним способом – лишить финансирования, и это делают не “реформаторы”, это делают люди гораздо выше. Эта система просто не подходит к текущему экономическому строю в стране – поэтому и умирает.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.