0

Чому 370 грн це менше як 210 грн, або як «першокласники» дурять «дітей ясельної групи»

Думаю, ідеологи сакралізації первинного рівня медичної допомоги зараз почуваються кепсько і некомфортно. Оголошуючи ворогами медицини спеціалістів та вторинний рівень, вони і гадки не мали, що гасла «потрібно фінансувати медичну послугу, а не стіни» та «гроші мають ходити за пацієнтом» обернуться проти них. Все це не мало торкнутися лікарів загальної практики. Витримати реформаторські новели повинні були  лікарі стаціонарів міських та районних лікарень, вузькі спеціалісти поліклінік. Фінансування ж первинного рівня планувалося за подушним принципом, тобто так як воно й відбувається нині. Просто всі сподівалися, що душа буде оцінена вище. 

Але не так сталося як гадалося. Неочікувано відбулася Революція Гідності і в політичних кулуарах з’явилися нові «рєшали», які привели в МОЗ нинішню молоду команду. Ці люди вирішили зробити дві речі: замість фінансування громадянина (душі) почати фінансувати пацієнта, а з собівартості фінансування пацієнта викинути вартість утримання приміщень. За задумом реформаторів власники амбулаторій та ЦПМСД, а це новостворені об’єднані територіальні громади (ОТГ) мають здати в оренду заклади охорони здоров’я лікарям за 1 грн – тобто взяти їх на власне утримання. 

Якщо відверто, то реалізації обох ідей уже не можливо дочекатися. Чому? А тому що іншого варіанту як отримувати насолоду від цього процесу в країні, де існує інститут стратегічних досліджень МОЗ, академії післядипломної освіти та, зрештою Національна академія меднаук і армія науковців, реформаторів, експертів, – просто немає.

На циклі психології під час навчання в університеті нам в ознайомлювальному режимі розповідали про типи мислення. Для дитини притаманне наочно-дійове мислення. Задача при даному типі мисленні розв’язується безпосередньо в процесі діяльності. Наприклад, дитина у картонну коробку розміром 10 × 10 × 3 см хоче розмісти 12 кубиків розмірами 4 × 4× 4 см і накрити зверху пласкою кришкою. Дитя буде складати доти, доки не переконається, що кубики таких розмірів та такої кількості не можуть ні помістися, ні накритися кришкою. Доросла людина, на відміну від малечі, почне не з складання кубиків, а з пошуків картону для поклейки нової картонної коробки потрібних розмірів.

Дуже добре наочно-дійове мислення проявляється у поведінці з грошима, коли дитина ще не вміє рахувати. Таке дитя завжди намагатиметься поміняти стогривневу купюру на 10 десятигривневих, оскільки вважатиме, що 10 купюр по 10 грн це більше як одна номіналом у 100 грн.

Наочно-дійове мислення у старшому віці змінюється на наочно-образне мислення. Але у дошкільників та молодших школярів воно ще безпосереднє і тісно пов’язане з їхнім сприйманням. Вони ще не можуть абстрагуватися від найбільш явних ознак предмета, що зумовлює так звані феномени П’яже. Так, якщо на очах у дитини змінити форму пластилінової кульки (з цього самого шматочка пластиліну ліплять «ковбаску»), то вона стверджує, що кількість пластиліну збільшилася. Мислення, що протікає у формі наочних образів, не дає можливості дитині зробити правильні висновки й узагальнення.

Те з якою впевненістю і з яким захопленням одні з МОЗ розповідають, а інші так само із захопленням слухають і сприймають ці розповіді про нові принципи фінансування, можна робити висновок, що ми маємо справу з дітьми. Ну якось не хочеться дорослих людей називати дебілами. Хоча декого, мабуть, уже пора.

Завівши «молоду команду» в МОЗ вихователі з адміністрації президента та Мінфіну попросили її членів організувати фінансування по-новому, але за ті самі гроші.

Важливо розуміти, що розрахунок був не лише на дитячий тип мислення посадовців, а й на інфантильність лікарів первинного рівня. Вся справа у тому, що у дітей все нове – це зажди краще. Все нове – для них позитивне. А дорослим, на утриманні яких знаходяться діти, важливо, аби дітки були щасливі, й у них світилися очі і вони не боялися мріяти про краще. На розумінні цієї психології побудований процес виховання у дитячих будинках.

І все воно було б нічого, якби Ковтонюк та Лінчевський просто стогривневу купюру розміняли на десять папірців із зображенням Івана Мазепи і сказали, що раніше вам за 1 500 прикріплених громадян ми платили 5 тис грн. на місяць, а тепер за кожного громадянина ми платитимемо 3,33 грн. на місяць. Але виконавці вирішили додати до 5 тис грн. за місяць заробітні плати медсестер, санітарок, бухгалтерів, завгоспів, технічного персоналу, адміністрації лікарень, комунальних платежів, бензину, ліків, витратних матеріалів, амортизацію та ремонт обладнання помножили все на 12 місяців і розділили на кількість населення в Україні. Отримавши цифру 210 грн. на рік на одного громадянина посадовці розправили плечі і гордо вийшли до людей. «Місячний дохід лікаря загальної практики – 35 тис грн.», – сказали вони.

Очевидно перехід від 3 грн 33 копійок на 1 громадянина за місяць до 210 грн за рік настільки запаморочив голову реформаторам, що вони вирішили фінансувати не громадян, які лише теоретично могли стати пацієнтами, а виключно пацієнтів. Реалізуватись ці плани мають за допомогою нового інструменту – декларацій або угод про обслуговування між лікарем та пацієнтом.

Помилка посадовців будується на нерозумінні різниці між страховим внеском та страховою виплатою. Сума у 210 грн є страховим внеском держави за кожного громадянина, але не страховою виплатою за фактом хвороби пацієнта. Страхова виплата на первинному рівні орієнтовно складає 1050 – 1 470 грн на рік. Ця виплата формується відсотком пацієнтів, котрі не звертаються за медичною допомогою протягом року. Доведено, що мінімум 50% громадян не звертаються до лікарів первинної ланки протягом року жодного разу, а ще якась частина звертається за різноманітними довідками та дрібними консультаціями, які не мають відношення до лікування, діагностики чи диспансерного нагляду. Тобто реально на одного пацієнта на первинному рівні в Україні на сьогодні витрачається сума 1000 – 1500 грн., а на одного громадянина насправді – 210 грн.

Після того, як суму у 210 грн підняли на сміх МОЗ збільшив попередньо запропоновану цифру до 370 грн. Згодом чиновники навіть запропонували коефіцієнти для дітей та пенсіонерів, пообіцявши сплатити удвічі більше. Все це добре, але навіть 740 грн за пацієнта на рік – це не нинішні 1050 грн на рік. Молода команда МОЗ це, безперечно, не ясельна група лікарів загальної практики з наочно-дійовим мисленням, яким можна задурити голову сумою у 740 тис грн. на рік. Заступники міністрів розраховують, що нинішні 3 грн 33 копійки нікуди не дінуться за рахунок того, що хтось відмовиться від санітарки, медсестри чи бухгалтера. Але вони не враховують, що якщо Мінфін та новостворена НСЗУ на чолі з Березенком кілька разів глобальний бюджет охорони здоров’я з 100 гривневих купюр переведуть у 10 гривневі та навпаки, то потім в сумі на одного пацієнта навіть не зійдеться ні 740, ні 370 грн., не кажучи уже про існуюче фінансування 1050 грн на пацієнта.

Аналогічна ситуація відбувається і на вторинному рівні. Сума 1526 грн – це також не страхова виплата за фактом страхового випадку. Цифра 1526 грн є страховим внеском держави за громадянина. Вона трансформується орієнтовно у 6 тис грн. при настанні страхового випадку, наприклад, пологів чи апендициту. Доплативши 10 тис грн. до 6 тис грн в Україні можна вирішити свої медичні питання.

Павлу Ковтонюку трансформація з 1526 грн у 6 000 грн також видалась неприйнятною й тому він вирішив перевести страховий внесок держави за пацієнта у приватну страхову компанію попередньо помноживши 1526 грн на 3, перерахувавши все на домогосподарство. «Цю суму, 4580 грн, показали приватним страховикам і попросили їх визначити розмір «страхової виплати». Ті назвали цифру – 100 тис грн. Виходячи з цього, і був сформований «бюджет реформи».

Цікаво, що перед цим Уляна Супрун всім пояснювала, що бюджетна модель – це є форма страхової медицини, і була, до речі, абсолютно правою. Єдине, що її не влаштовувало, так це сума страхової виплати у страховій компанії, яку вона представляла, тому вона відправила Павла Ковтонюка у приватну страхову компанію, і там сказали: даємо «сто штук», без питань, – несіть гроші.

Так ось, в Україні все це ніяк не може запуститися в реалізацію. Половина країни, яка має наочно-дійове мислення – очікує на позитивний результат, половина, яка має початкове наочно-образне не вірить, але тішить себе ілюзією, що якщо з пластилінової кульки зліпити пластилінову «ковбаску» то пластиліну стане більше.

З 20 по 24 листопада в Україні «успішно» пройшов попереджувальний страйк «швидкої допомоги». З 12 години до 12 години 5 хвилин водії швидкої мали сигналити у клаксони. Ми писали про своє ставлення про цю акцію у статті «Настав час «гудіти», і пояснювали, що «швидка» потрібна передусім громадянам, і якщо хтось мав би гудіти, то це мали б робити саме вони. У ситуації з первинним рівнем «гудіти» доведеться сімейним лікарям самим за себе. Враховуючи, що автомобілів у них немає, постає питання у який спосіб вони мають продукувати попереджувальні звуки. Але це уже вирішувати їм. Ми свою справу зробили.

Свою справу зробив і Уряд та близькі до нього ЗМІ. Зокрема мегапрогерсивний журнал «Новое время» пояснив «політику партії» недвозначно: «Фактично такі нововведення мінімізують витрати з бюджету на медицину: поки ви не звернетеся по первинну медичну допомогу, держава не оплачуватиме послуги, які не надаються. Після першого ж звернення та підписання декларації з лікарем, за пацієнта починає платити держава».

Ось тому 210 грн є більше ніж 370 грн. Більше, тому що 210 грн – є страховим внеском і це фінансування громадянина (подушне фінасування), а 370 грн – це страхова виплата і це фінансування пацієнта. Нині на первинному рівні воно утричі більше, того що пропонується і сягає мінімум 1 000 грн.

Немає нічого більш потішного у житті, аніж спостерігати як старші діти намагаються надурити молодших. З нетерпінням чекаємо на продовження вистави.

 

 

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.