0

Чому медичну реформу треба починати з 49 статті

big-big-head-with-small-body-cartoon-oil-painting-on-canvas-handpainted-home-decoration-for-children19 жовтня на Міжнародному Форумі «Менеджмент в охороні здоров’я» нами (А. Якименко, С.Сошинський, В.Сердюк) була презентована концепція комерційної моделі охорони здоров’я. Це була дуже маленька, непомітна, але без перебільшення політична подія. Політична, оскільки в основу був покладений не експертний, а політико-філософський підхід. І не важливо, що за нами не стоїть жодною політичної партії. Також вперше в Україні за 25 років відбулася прем’єра лібертаріанської ідеї в медичній сфері. З політологічної точки зору можна говорити про правий реформаторський напрямок.

Враховуючи відсутність лівого напрямку та лівої політики в Україні як явища, у концепцію були включені «лівацькі» елементи. Це ні у якому разі не означає еклектичний підхід до справи. Також такий підхід не можна назвати центризмом. Центризм у політиці часто служить ширмою аморфності та невизначеності. Швидше за все йдеться про політичну культуру – здатність враховувати інтереси інших. Не будемо скромничати, йдеться про інтереси слабшої більшості. Чиї інтереси ігноруються повністю, так це інтереси рабів та рабовласників.

Суть комерційної моделі була представлена дуже просто: ціну на послугу визначає ринок, держава визначає відсоток відшкодування, до бюджетних коштів нарешті отримують допуск суб’єкти ринку. Для її реалізації потрібно йти на демонополізацію, роздержавлення, приватизацію частини медичної власності. За 25 хвилин доповіді, яка була розділена на кілька частин, нам не вдалося доповісти третій блок, а також пояснити дуже багато позицій, також ми знаємо, що багато слухачів хотіли задати нам питання. Тому прийнято рішення писати короткі «есе» з тих чи інших тез презентації, котрі потребують пояснення і про які не вдалося поговорити.

Перше «есе» буде присвячене питанню 49 статті Конституції України:

Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Чому саме слід починати з Конституції. В нашій країні діючими реформаторами обрана тактика  ігнорування основного закону. Робиться вигляд, що 49 статті не існує. Хоча та ж концепція перетворення лікарень у некомерційні комунальні підприємства, з якою ми боремося, напряму суперечить її положенням, оскільки зобов’язує лікувати громадян за гроші бюджету і забороняє брати з них додаткові кошти.

Чомусь вважається, що право на ігнорування походить з того, що 49 стаття є популістською і неадекватною. Увага, політичну еліту 90-х, нинішні невігласи звинувачують у популізмі. Ну, якщо це так, тоді виникає питання, а що заважає її змінити? Ось зібралася б Верховна Рада і скасувала б весь популізм. Але чомусь ніхто не вносить цього питання до парламенту. Нам також рекомендують не рухати 49-у, а діяти за «правилом» Коломойського – якщо законом заборонено подвійне громадянство, то отримайте три, а краще чотири паспорти різних країн. Подвійне, – так, – заборонено. Але потрійне ж ніхто не забороняв, – стверджував власник «Приват». Так само і з 49 статтею: у ній написано, що заклади не можуть бути скорочені, але там нічого не сказано, що вони не можуть бути приватизовані чи роздержавлені. Приватизація це ж не скорочення?

Але ми вважаємо, що брехня, нахабство і хуцпа потрібні тоді, коли робляться справи недобрі. Добрі справи не потребують хитрощів і цинічної брехні. Ну так, принаймні здавалося до сьогодні.

Важливо розуміти, що кожна стаття Конституції окремо, як, власне, і основний закону країни загалом, є похідними певних ціннісних орієнтирів, втіленням суспільної моралі. У 49 статті КУ, окрім того, що написано безпосередньо, багато зазначено поміж строчок. А саме: медична допомога – це справа державна; держава не дозволить лікарю наживатися на пацієнтах; призначати ціну за лікування – це аморально; заробляти на хворобах – це зло, яке матиме негативні наслідки для морального здоров’я соціуму і закінчиться його моральною деградацією. І вся проблема полягає у тому, що так вважає більшість громадян, що і пояснює не бажання рухати 49-у.

Чому, власне, ми вважаємо, що не треба боятися «ревізіонізму» основного закону. Просто ми хочемо довести, що медична допомога – це справа не державна. Принаймні у тому розумінні, якому нам подається державна турбота. Функція держави не тримати лікарів у рабстві, примушуючи їх працювати за харчування, а виділити емпірично встановлену суму, а це 6% ВВП за рахунок бюджету, а потім проконтролювати ефективність використання цих коштів.

Ми хочемо сказати, що «ліва» політика призвела до моральної і професійної деградації соціуму і медичного середовища. Вести бізнес в медицині – це нормально для морального здоров’я як лікаря, так і пацієнта. Проблема не у тому, що лікар призначає ціну за лікування. Проблема у тому, що держава не має бажання відшкодувати з бюджету витрати громадянина. Не має бажання, тому що держава є аморальною і провадить антигуманну політику.

Далі. Мало хто розуміє, що критикувати 49 статтю – це одне, а запропонувати її нову редакцію – це інше. Сьогоднішні політики не можуть на папері викласти своє ціннісне розуміння виконання гуманної місії держави в медичній сфері. Кожен, до речі, може сам спробувати переписати 49 статтю, а потім вийти до своїх колег і прочитати те, що написано. Дуже складно помістити в рамки моралі бажання переважної більшості лікарів знаходитись на бюджетних ставках, вважати себе недооціненим подвижником і задовольняти своє комерційно лібідо, уникаючи прямої відповідальності за результат та за помилки. До речі, ніхто не задумувався, чому в нашій «гуманній» і «моральній» країні відсутня статистика лікарських помилок, а у «аморальних» американців вона є.

Що зараз відбувається у державній політиці навколо 49 статті. В середині 90-х, коли вона приймалася, політична еліта мала бодай якісь ціннісні орієнтири і розуміння добра і зла. Нехай вони були хибними, але вона не боялася їх висловлювати. Сьогодні політична еліта нічого цього не має. Тому ні людина, ні медицина не є для нею цінністю. Більше того, сьогоднішня еліта не може скласти редакції 49 статті, яка могла б, бодай, задурити людям голови. Пасивність з 49 статтею пояснюється ще й тим, що державі треба якось обґрунтувати моральність державного бізнесу в медицині. Ну, й взагалі, це дуже складно – збирати з людей податки і одночасно на них заробляти.

Оскільки ми не маємо на меті когось обманювати і порушуємо питання гуманності, то зобов’язані запропонувати власну редакцію.

Редакція ст. 49 Медична допомога громадянам надається у закладах приватної та державної/комунальної форм власності. Частка державних/комунальних закладів охорони здоров’я не може бути меншою 50%. Держава гарантує забезпечення медичної допомоги бюджетними коштами, які складають 20% консолідованого бюджету країни та корелюють з 6% прогнозованого ВВП. Порядок оплати медичної допомоги та відсоток співучасті пацієнта у державних клініках встановлюється Законом. Приватні клініки на рівні з державними зобов’язані надавати невідкладну та екстрену медичну допомогу при самозверненні громадянина. Відшкодування витрат є гарантованим та здійснюється з бюджету відповідно до Закону.

Окреме пояснення щодо співучасті пацієнта у державних лікарнях. Все просто. Ця співучасть завжди була навіть в СРСР. Держава, якщо вважає, що певна нозологія лікується безкоштовно, наприклад, туберкульоз, у графі співучасть зазначає 0%.

Отже, реформування медичної сфери треба починати з 49 статті не лише тому, що будь-які дії будуть суперечити основному закону країни, а тому, що це примусить нас дати відповідь на головні життєві запитання: що є добро, а що є зло. Саме тому медична реформа – це політична дія, а не експертне базікання про доказовість, рекомендації ВООЗ та технічної місії МВФ. В політиці немає доказовості, в політиці є воля. Відсутність політичної волі у політичної еліти – це похідне відсутності гідності та індивідуальної волі громадянина та колективної волі суспільства. Брак волі заважає громадянам, платникам податків, запитати у політичного керівництва країни, чому в США, держава, відбираючи у платників податків з 1 долара 29 центів виділяє на медицину 25% бюджету країни, що складає 6% від ВВП, а Україна, відбираючи у громадянина 50 копійок з 1 гривні, виділяє 10% зведеного бюджету, що складає 2,7% ВВП.

Право – це не те, що написано на папері. Право – це інтегральна воля народу.

Гідне медичне обслуговування ми отримаємо тоді, коли 49 стаття, як і сама Конституція України, стане відображення людської волі та гідності.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.