0

Чому у Юлії Володимирівни нічого не вийде в сфері охорони здоров’я, або Чим клановий феодалізм відрізняється від станового феодалізму

 Поза увагою медичноїгромадськості залишилась одна абсолютно немедична подія, котра, однак, має велике значення для медичної сфери. Без перебільшення за своєю вагою вона переважає  нещодавній форум Юлії Тимошенко «Нова соціальна доктрина», в рамках якого була проведена секція з охорони здоров’я (аналіз події можна тут).  Йдеться про поїздку голови тимчасової слідчої комісії (ТСК) для розслідування нападу на Катерину Гандзюк позафракційного депутата Борислава Берези до Херсона. За іронією долі одним з ініціаторів створення цієї комісії виявилися сама Юлія Володимирівна.

Цей візит справив на голову комісії таке враження, що на своїй сторінці«Facebook» народний депутат Береза написав, що те що відбувається в Херсонській області це не проблема, а повний п@здець. «Ми вшоці. Приїхали розбиратися в справі Каті Гандзюк і копнули глибше. Інформація отримана нашою ТСК жахає. Від контрабанди до сепаратистів, від наркотрафіку до глобальної корупції, від спайки влади з криміналом до вирубки лісу, від співпраці з окупаційною владою Криму до впливу регіоналів-утікачів на регіон. Те, що тут відбувається – це не дно. Це гірше. Тут треба вводити надзвичайний стан, тому що військовий стан поліпшень не дав… Нашу ТСК треба було створюватихоча б заради того, щоб заслухати сьогодні покази свідків. Але якщо не буде ніяких дій, щоб навести порядок, то можна вважати, що Україна, як держава,готова зникнути. Тому, що тут область скочується в неофеодалізм», – підсумувавпозафракційний  нардеп.

Оцінка ситуації Березою не залишила байдужими багатьох. Зокрема, свою думку публічно висловили Михайло Чаплига (представник українського омбудсмена, політолог), який за іронією долі зараз співпрацює з штабом Тимошенко та Юрій Романенко (портал «Хвиля», співзасновник Українського інститутумайбутнього (UIF), директор програми Міжнародна і внутрішня політика).

Михайло Чаплига у пості-відповіді відзначив, що Борислав Береза озвучив те, про що всі і так давно знали, але говорили лише на кухнях. Він (Береза) сказав те, щобагатьох покоробило. Для одних стало відкриттям те, що не всі люблять «Майдан»,але це ще не привід називати їх «сепарами», інших покоробило те, що немає влади– є феодали. І ці феодали є кримінальні елементами, які зав’язані на владу ісилові відомства і там беззаконня. Далі Михайло робить прозорий натяк на«успішну» децентралізацію, яка фактично є синонімом феодалізації: «Так … я згоден багато в чому з оцінкою критиків, мовляв «вітаємо депів з прозрінням», але з іншого боку – це перше таке гучне визнання тієї ЖО@И в яку ми потрапили під приводом «децентралізації» (феодалізації) …»

Влучнийта вичерпний коментар дав шеф-редактор аналітичного порталу «Хвиля» Юрій Романенко, відзначивши, що пост Борислава Берези ​​(Borislav Bereza) про поїздку в Херсон у справі Гандзюк відображає суть взаємин київських інтелектуалів, народних депутатів і взагалі всієї тусовки, яка по життю ковзає по телеефірах, міжнародним конференціям і будує футуроплани з розвитку країни. «Неофеодалізм він не в Херсонській області, а всюди по країні. Тому що ми живемо в становому суспільстві, де феодальні відносини не є патологією, а суттю. І поки це неусвідомлює критична маса активних людей, поки не зрозуміє, що монстр – це нетільки конкретні топові феодали, а система, яка спирається на десятки тисяч баронів, графів і поміщиків, що стоять на спинах кріпаків… Тому частіше виїжджайте за межі Києва. І краще за все не на Інтерсіті, і краще за все в глибинку. У нас залишився рік часу, щоб запустити зміни України, які дозволять їй не розсипатися в наступних бурхливих подіях, що чекають людство. Рік, хлопці. На країну насувається фронтальний ідеальний шторм. І щоб з нього вирулити нам потрібен здоровий глузд. І потужна партія здорового глузду» -підсумовує Юрій.

Таким чином, фактично вперше вУкраїні, проблема феодалізму артикульована посадовою особою та народним депутатом. Безперечно, це стало можливим у тому числі і завдяки позиції мінімально необхідної кількості впливових експертів і просто небайдужих й освічених людей. До уже названих Юрія Романека та Михайла Чаплиги варто додати Олега Переверзєва (цикл публікацій «Побег из русского мира»), Наталію Глобу та Володимира Шимальського (статті«Украина и перспективы неофеодализма. «Институциональныйдиагноз», Гибридныйнефеодализм. Демократия возможна?). Єдиною проблемою цієї артикуляції є відсутність розуміння складності феодалізму. Феодалізм це неоднорідне явище. Феодалізм це не завжди (не лише) становість і не зовсім«рускій мір», або навіть зовсім не «рускій мір». В Україні ми маємо справу з клановим, а не становим феодалізмом, і те, що побачив голова ТСК Борислав Береза у Херсоні це клановий феодалізм.

Яке це все має значення до охорони здоров’я? Дуже безпосереднє – кланова феодальна система не передбачає наявності системи охорони здоров’я як такої. Система ОЗ – це суспільне благо і відповідальність перед людиною. Безсистемність означає не лише хаос, анархію та безвідповідальність, що ми, власне, й бачимо, а фінасування доцільності.  В умовах демократичних виборів – політичної доцільності. Хворий у такій системі не пацієнт, а виборець. А це означає, що в результаті лікування він має не одужати, а проголосувати за феодала. Тому модель фінасування, яку так наполегливо десятиріччами шукають політики та реформатори, не має ніякого значення, оскільки  гроші витрачаються не на охорону здоров’я, а на політичні проекти з лікування підданих. Саме тому ми спостерігаємо швидку зміну пріоритетів та векторів, оскільки це пояснюється політичними технологіями та “кривою вдячності” – відповіді електорату на підкуп.

Система охорони здоров’я, бодай у примітивному стані можлива лише при становому феодалізмі. Становий феодалізм має цілісність, структуру, ієрархічну підпорядкованість та зрілу легітимізовану національну еліту. Визначальною у створені системи є саме еліта – частина соціуму, яка здатна мислити, виходити за межі особистого та родинного (кланового) егоїзму,  забезпечувати загальний суспільний інтерес, брати відповідальність за всіх членів суспільства.

В сучасній Україні, зокрема умедичній сфері, іде боротьба між прихильниками станового та кланового феодалізму. Прихильники системності, порядку та станової соціальної ієрархії воюють з прихильниками хаосу, анархії, хамства,  плебейства і безвідповідальності. 

Найкраще зрозуміти різницю між становим суспільством «руского міра» та клановим суспільством«українського світу» допоможе приклад.

«Врачеваніє» завжди належало і належить нині  до станових фахів. Не дивлячись на відкриття соціальних ліфтів, в СРСР комуністи залишили певну становість в охороні здоров’я. Дозована або контрольована становість виконувала функцію бар’єра від потрапляння в середовище випадкових людей. Важливо розуміти, що випадковими вважалися люди, котрі приходили у медичну сферу длятого, аби просто взяти, нічого не віддаючи. Тобто в системі охорони здоров’явсі учасники мали високий соціальний статус і усі заробляли гроші на пацієнтах (нехай нелегально), але нікому не дозволялося, не зважаючи на статус, нічого неробити, паразитувати, просто дурити пацієнтів та своїх колег. Потрібно було важко працювати (не лише на себе) і бути чесним.

З 1991 року у зв’язку з втратою контролю над системою стримувань і противаг з боку тримачів смислів «руского міра» становість замінилась на клановість. Змінилася, зрозуміло, не сама по собі, але про це нижче. Для розуміння різниці: при становості протекціонізм та непотизм супроводжувався передачею фахових навичок та культурою поведінки, тоді як при клановості відбувалася передача «хлібного» місця просто за «організаційний внесок». Таким чином у систему почали у великій кількості заходити люди, котрі не прийшли працювати, а просто брати гроші. До чого це призвело можна ознайомитись на одному, як цетепер модно казати, «кейсі».

Сільська пацієнтка А втратила свідомість. Каретою швидкої допомоги у супроводі фельдшера була доставлена до районної лікарні у коматозному стані (ступор). Консиліум у складі начмеда,анестезіолога, терапевта, невролога ставлять діагноз ішемічного інсульту тавідправляють пацієнтку до обласної лікарні з підтриманням тиску дофаміном. Черговий лікар-невролог обласної лікарні після проведення комп’ютерної томографії, не отримавши ніяких ознак інсульту, відправляє пацієнтку в інсультне відділення у якому пацієнтці ставиться діагноз… пневмонії. У профільне відділення реанімації пацієнтка не переводиться, оскільки його завідувач сказав, що вам її привезли – ви її і лікуйте.

При внутрішньомуслужбовому розслідуванні з’ясувалося, що в районній лікарні ніхто не слухав легені і не зробив рентгенограми. Розпорядження «сплавити» пацієнтку подалі давав анестезіолог. Зі слів його ж колег він завжди робить, що хоче, оскільки дружина унього начмед і депутат якоїсь там ради. Черговий лікар-невролог в обласній лікарні також госпіталізував пацієнтку без ознак інсульту в інсультне відділення, тому що їй все пофіг і вона так робить завжди, тому що у неї хтосьтам є «за плечима». Завідувач реанімації не госпіталізував пацієнтку до себе, бо він так робить завжди, це все знають, але ніхто нічого не може зробити, бо за ним теж хтось «стоїть».

Таких випадків в охороні здоров’я з кожним роком збирається все більше і більше. Протидіяти цьому свавіллю намагаються залишки представників станового суспільства «руского міра», тобто «аристократи» намагаються поставити на місце «блатних», але «блатні»впевнено перемагають.

Дуже великоюпомилкою у ситуації з лікарями було б вважати, що ми маємо справу з суто  внутрішнім або цеховим явищем. Насправді трансформація становості у клановість є загальноукраїнським процесом, який проник в усі сфери нашого життя, а без підтримки ковзаючих по телеефірах столичних інтелектуалів, активістів громадянського суспільства та представниківвищої політичної влади становлення кланового феодалізму в країні взагалі було б неможливим. Тобто клановий феодалізм виник не з надр української культури, він не є внутрішньою потребою більшості, його принесла сюди постколоніальна еліта, яка замінила ним партійну діяльність в рамках вільних виборів та демократії.

Колоніальний спадок

СРСР була країною, котра доклала чималих зусиль на боротьбу зі становим феодалізмом. І треба сказати досягла у цьому напрямку певних успіхів. Як б це не дивно для когось звучало, але лібералізму в СРСР в державному управлінні та в багатьох сферах життя було куди більше, аніж сьогодні в Україні. Соціальні ліфти виводили з низів на верхівку соціальної піраміди кращих з тих, хто поділяв комуністичні погляди. Тобто на час розвалуСРСР ми отримали нехай і крихкий але такий собі ліберальний комунізм. Ну існує ж поняття «лівий ліберал». Безперечно, вуха пережитків феодальної становості стирчали звідусіль, передусім у медичній сфері, але загалом Радянський Союз не можнабуло назвати феодально-становою країною.

Надзвичайно важливо розуміти, що успіхи у боротьбі зстановим феодалізмом були досягнуті волюнтаристськими методами в умовах однопартійності та відсутності демократичних виборів. Все змінилося з запровадженням демократії, яка передбачала багатопартійність та вибори.

Хто, коли та чому узяв курс на клановий феодалізм

Курс на клановий феодалізм був взятий постколоніальною «національною» «елітою», починаючи з середини 90-х років. Основним пусковим моментом цього процесу послужив перехід на легітимізацію влади шляхом демократичних виборів за умов повної психологічної та ментальної неготовності претендентів на політичну владу до конкуренції та здатності програвати, а також за умов повної неготовності суспільства до партійного життя: аполітичність, містечковість, регіональний егоїзм, непотизм (кумівство), трайбалізм і таке інше.

Неготовність до програшу повністю криміналізувала виборчий процес, а сама криміналізація його суттєво здорожчила. Отже, багатопартійність передбачала необхідність фінансувати партійні структури та захищати результати виборів як на війні. Запровадження олігархічно-люмпенівської моделі економіки та наявність латентного громадянського конфлікту іншого варіанту поведінки еліт не передбачало в принципі.

З метою фінансування партійних структур та штабів лідери політичних партій та кандидати у президенти все більше почали залучати місцеву знать для отримання ресурсу, а також вступати у договірні стосунки з місцевими феодалами. У найбільш вразливій ситуації опинилися політичні партії, лідери котрих не мали власного бізнесу. Передусім мова іде про такі політичні структури як ВО «Батьківщина», ВО «Свобода» тощо. Найбільш показовою тут є саме партія «Батьківщина» та її лідерка Юлія Тимошенко, яку можна назвати мамою кланового феодалізму. Його батькими були Кучма, Порошенко, Балога, Гройсман та інші.

«Батьківщина»

Перед тим як почати цю неприємну для ЮВТ та її прихильників розмову одразу зазначу, що не маю жодних упереджень чи конфліктів інтересів, принаймні поки не маю. Просто вважаю за необхідним починати критикувати Юлію Тимошенко як майбутнього президента уже зараз, оскільки після її обрання буде пізно.

Отже, якщо проаналізувати якіснийсклад «Батьківщини» на місцях, то 10-20% це люди кримінального світу, 60 – 70% корупціонери-анархісти середньої руки не здатні до будь-якої дисципліни, решта– це випадкові особи різних моральних та ділових якостей.

Головною функцією очільників обласних та міських структур є збір «організаційних внесків» для організації роботи штабів та захисту результатів виборів. Мова іде про десятки тисяч доларів з особи. Ще однією важливою функцією регіональних лідерів є погодження кандидатів у депутати різних рівнів від партії «Батьківщина» з місцевими феодалами. І можете не сумніватися, що на місцевих виборах більшість кандидатів від «Батьківщини» будуть затверджені Балогами, Гройсманами, Розенблатами та їм подібними. Саметому всі депутати від «Батьківщини» завжди розчиняються у радах всіх рівнів іобслуговують місцевих феодалів і про їх діяльність ніхто ніколи не чує.

Ставка на місцевих корупціонерів, кримінальних авторитетів на місцях, колишніх регіоналів, комуністів тощо робиться відкрито і безсоромно. Усьому знаходиться «філософське» пояснення. Особливою популярністю у Юлії Володимирівни у цьому виборчому циклі користується сага про любов та лекції про прощення один одному.

Треба сказати, що  негативна селекція у партії «Батьківщина» на місцях ведеться від дня її створення. Перед кожними виборами з цієї структури пачками викидали найкращих і заміняли їх пройдисвітами. З повною відповідальністю можу відзначити, що таких покидьків як у цьому всеукраїнськомуоб’єднані ви не знайдете навіть в блоці Петра Порошенка, структурах Медведчука та Мураєва.

Без перебільшення, такої партійної структури немає в жодній партії, яка тримається на плаву у вищомуполітичному дивізіоні останніх десять років. Обласні та міські організації «Батьківщини» очолюють люди, скажемо так, не наділені ораторськими та іншими здібностями необхідними для політика навіть периферійного рівня. Зрозуміло, що моральні якості регіональних лідерів є дуже не високі.

Перебуваючи на форумі «Нова соціальна доктрина»та дивлячись на потуги Юлії Володимирівни знайти оптимальну модель фінансування охорони здоров’я у мене перед очима стояла організація моделі партійного існування «Батьківщини» та моделі фінансового забезпечення виборів різних рівнів – моделей, які Тимошенко без проблем знайшла. Це феодально-кланова модель партійної структури. Так значно дешевше – не потрібно витрачати гроші на політологічну освіту порядних, але малограмотних членів партії, навпаки – можна приймати гроші у партійну касу від місцевих корупційно-кримінальних елементів.

Нажаль Тимошенко не зробила ніяких висновків зі свого минулого. Як і тоді, коли вона підписувала газові контракти і вважала, що головне перемогти на президентських виборах, а там можна “кинути” самого Путіна, так і сьогодні Юлія Володимирівна вважає, що головне взяти владу у свої руки, а там можна буде позбутися місцевих феодалів. Боюсь, що ЮВТ помиляється вдруге. “Кинути” місцеві клани їй не вдастсья. На сьогодні вони уже отримали правову та фінасову підтримку у вигляді децентралізації. Тішитися тут нічому, оскільки все це закінчиться дуже проблематично для на усіх.

Чи є вихід?

Для початку Юлія Володимирівна має синхронізувати політичне партійне столичне життя з регіональним політичним життям. Зараз у неї повна десинхронізація: в столиці становий феодалізм, на переферії клановий феодалізм. Це задача мінімум. Задача максимум в центрі відмовитися від станового феодалізму і насправді відкрити соціальні ліфти.

Треба розуміти, що будь-які правильні ідеї після перемоги  реалізовані не будуть. Вони будуть дискредитовані і розбиті феодальними кланами. Особливих проблем майбутній президент зазнає у тих сферах, де у неї не передбачається правильних рішень,наприклад, у тій же охороні здоров’я. Про всяк випадок хочу нагадати, що розвал медичної системиі всі відверті злочини проголосовані і легітимізовані депутатами місцевих рад. А Юлія Володимирівна має знати, що те, що вона не проголосувала у парламенті затвердили на сесіях обласних рад її ж депутати майже одноголосно, тому що заплативши 50тисяч доларів, депутат повинен їх відбити. А для того, щоб це зробити потрібно проголосувати так як сказав головний клан.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.