0

Daewoo Lexus, або загальна практика – сімейна медицина

familyСтаття на TRIGGER «Про скасування Наказу МОЗ №33» викликала неочікуваний інтерес читачів. Поряд із схвальними відгуками ми, звичайно, отримали кілька критичних зауважень. Зокрема, як казав печально відомий усім Віктор Федорович, неприхильним «сторонніком» нашої позиції виявився Валерій Кидонь, який висловився з відповідним постом на своїй сторінці у «фейсбук». У додаток до критики нашої статті, треба розуміти для нашого прозріння, він виставив посилання на відео від 2013 року «Семейный врач – Школа доктора Комаровского – Интер». Доповідаємо пану Кидоню, що промова доктора Комаровського ретельно вивчена, а перегляд відео наштовхнув на написання статті для журналу «Участковый врач». Стаття була опублікована у вересневому випуску журналу під назвою «Не по Хуану сомбреро, або чому в Україні неможлива сімейна медицина».

Під час очікування виходу статті в «Участковий врач» на розум прийшло кілька ідей і текст попереднього варіанту суттєво доповнився новими аргументами. Статтю довелося назвати по новому. Сподіваємося, що вона виявиться корисною для загального розуміння ситуації пов’язаної із сімейної медициною.

Razdelitel_trigger

 

Кожна зміна керівництва МОЗ супроводжується активізацією людей стурбованих медичною реформою. Кожен черговий реформаторський рік лише погіршує наші медичні справи. Проте, незважаючи на цей факт, в експертному середовищі під час кабінетних пертурбацій відбувається суттєве пожвавлення та готовність продовжити впроваджувати уже почате. Особливою активністю відрізняються експерти, які хочуть допомогти тим своїм колегам, які при зміні керівництва отримали ресурс – владний чи фінансовий. Нічого нового не спостерігалося і при приході на посаду головного управляючого реформами Уляни Супрун.

Ще років 6-7 тому ми навряд чи могли б відслідкувати, хто і як хоче допомогти черговому новому міністру, але в епоху фейсбучної демократії знайомитись з експертними думками стає дуже просто, якщо друзі ваших друзів на «Фейсбук» щось викладають у себе на «стіні» і розпочинають дискусію. Так автору цих строчок несподівано стало доступним для ознайомлення небайдужого до долі вітчизняної медицини Валерія Кидоня нагадування про незавершеність реформаторських робіт з проекту «сімейний лікар/сімейна медицина».  Зокрема Валерій Кидонь запропонував противникам сімейної медицини познайомитись з думками Євгена Комаровського від 2013 року щодо даного питання, які  відомий харківський педіатр висловив у телепрограмі «Школа доктора Комаровського».

Модернізація інституту дільничного терапевта в інститут сімейного лікаря триває давно, беручи свій початок з середини 90-х років – епохального періоду, коли наша держава все модернізовувала. Наприклад, Запорізький автомобільний завод запускав на потік  Daewoo Lanos. Може хтось і чекає чогось від цього авто, сподіваючись, що процес удосконалення Daewoo Lanos ще не завершився, але всім адекватним людям уже ясно, що «Ланос» – тупикова гілка української автомобільної еволюції. Проте, мабуть, в країні віднайдеться кілька мрійників-оптимістів, котрі вважають, що справу просто не доведено до кінця і Daewoo Lanos якимось чином перетвориться в авто класу Lexus.

Доктор Комаровський з подачі Валерія Кидоня, сам того до кінця не усвідомлюючи, чітко показує, що медичний апгрейд, «успішно» завершився створенням такого собі Daewoo Lexus – корейської мильниці ззаду на багажнику якої написано Lexus. Смисловим аналогом Daewoo Lexus в медицині є назва медичної спеціальності: «загальна практика – сімейна медицина». І це порівняння нескладно довести, якщо вдумливо переслухати «Школу доктора Комаровського»

Мрії

Наше життя творять мрії. За визначення тлумачного словника української мови пояснення мрії подається як «те, що створено уявою, фантазією» Також мрією є думка про щось приємне. Однак поняття «мрія» є філософською категорією та має соціально-прикладне значення. Мрія є системоутворюючою категорією усіє локальної Західної цивілізації.

Знавець китайської філософії інституту етнографії РАН Володимир Малявін стверджує, що європеєць відрізняється від китайця формуванням образу ідеального. Цей образ формує мрію, котру представник старого світу намагається реалізувати протягом життя. Тобто європеєць життя творить з себе. Натомість китаєць вбирає у себе навколишнє і творить себе з нього. Отже, дії європейця – це проекція себе, своїх мрій (ідеального) на реалії життя. Для цього представник Західної цивілізації жертвує матеріальним за ради ідеального.

Але тут є один нюанс. Як це нерідко буває, поруч із справжнім завжди є дуже подібне, але зовсім не таке. Мрію часто плутають з «хотілками». Мрія відрізняється від «хотілки» тим, що для її реалізації треба жертвувати – матеріальним за ради ідеального. «Хотілка» – навпаки, вимагає поступитися ідеалістичним за ради матеріалістичного, вічним за ради минущого.

Корінь проблеми, або причини соціальних галюцинацій

Всі наші проблеми колись давно сформулював Уінстон Черчилль. Його афоризм доводиться вкотре процитувати: «Більшовизм – це не політика, це захворювання, це не кредо, це чума. Як і усіляка чума, більшовизм виникає раптово, поширюється з неймовірною швидкістю. Він жахливо заразний, хвороба перебігає болісно й закінчується смертельно.
Коли ж більшовизм, як і всіляка хвороба, нарешті, відступає, люди ще тривалий час не можуть прийти до тями. Пройде немало часу, перш ніж їхні очі засвітяться розумом».

Безперечно більшовизм відступив, але одужання йде повільно, і до тями прийшли поки не всі, і наші очі ще не світяться розумом. Мабуть, ще не час. Чому? Тому що у нас проблеми з гуманітарною освітою, яка не дає можливостей не лише розуміти природу речей, але й бачити те, на що ми дивимося.

Продемонструємо галюцинаторні ефекти, спричинені  поганою освітою, на прикладі пов’язаному з неякісним вивченням географії та біології. Одна жінка працювала директоркою одного видавництва і заробляла достатньо аби відзначити свій день народження тижневим турне по Норвегії. Приїхавши з нього і зібравши колектив підлеглих вона із захопленням розповідала про прекрасних норвезьких… пінгвінів, які лежали на скелястих берегах Норвезького моря. Колектив слухав і щиро радів.

Зрозуміло, що людині, яка прожила в лісостеповій зоні важко відрізнити маленького пінгвіна від маленького тюленя, але якби ця людина просто добре вчилася у школі, то вона знала б, що пінгвінів на північному полюсі немає. Добре, якщо все закінчиться просто розповіддю і захопленнями. А якщо на базі побаченого або почутого у когось виникне мрія створити державну програму по розвитку пінгвінаріїв по всій країні? І в країні всіх місцевих котів починуть ставити на задні лапи, чіпляючи до передніх пір’я, вискубуючи його у гусей. Що тоді?

Так само із сімейним лікарем. Люди, які не просто погано займалися у школі, а взагалі вчили не те, що треба їдуть у Грецію, Іспанію, Англію, Францію не зовсім розуміють, що вони бачать, коли дивляться на людину у білому халаті, а потім приїжджають сюди і починають мавпувати. Тому наш сімейний лікар нагадує пінгвіна, якого зробили з того, що було – облізлий блохастий кіт, якому до передніх лап примотали скотчем гусяче пір’я.

Сімейний лікар: мрія чи «хотілка»

Те, що сьогоднішній сімейний лікар існує у вигляді віртуального образу є фактом незаперечним. В реаліях такий інститут відсутній. В образі представленому Євгеном Комаровським сімейний лікар – це друг сім’ї у білому халаті, який лікує всіх її членів від немовля до прабабусі в будь-який час доби. Цей ескулап отримує гроші не cтільки за лікування хвороб, скільки за їх профілактику. Для цього сімейний лікар має прийти в сім’ю і нагадати про вимірювання артеріального тиску, а також повинен примусити вас зайнятися фізичним вправами і заборонити вам жерти свинину. У разі виникнення нестандартної ситуації довірена особа вашої родини вирушить разом з вами до вузького спеціаліста, де отримає від нього консультацію як лікувати, наприклад, гайморит. Тобто отоларинголог консультуватиме не пацієнта, а вашого сімейного лікаря. Треба розуміти, що аналогічна тактика сімейного лікаря буде при гінекологічних та урологічних хворобах.

Однак засуджувати людину за образ ідеального лікаря – неправильно. Нічого поганого також немає у мрійництві. Але тут виникає кільки питань. Передусім, чи це є, власне, мрія? Якщо так, то чим  матеріальним мрійники готові пожертвувати за ради її втілення? І це питання стосується кожного, хто носить образ описаного сімейного лікаря у себе в голові. Можливо, хтось готовий поїхати на закинутий хутір, збудувати там хатину, амбулаторію і почати лікувати місцевих жителів? Чи може, люди, котрі агітують за сімейного лікаря готові жертвувати на його освіту, професійну підготовку та обладнання? Гаразд, може просто прийти до Кабміну та вимагати змінити структуру витрат бюджету країни на користь «сімейників», провівши під стінами великої будівлі 30 днів та ночей? Перелік цих питань можна продовжити, але відповіді на них наводять на думку, що все якраз навпаки. Для впровадження цього проекту переважна більшість прихильників, якщо і жертвують чимось, то «жертвують» на свої користь за ради матеріального.

Далі. Треба розуміти, що мрії відрізняються за масштабністю та рівнями складності. Є мрії маленькі і дуже скромні, наприклад купити собаку, який би вам приносив тапочки і голосно скавульчав, попереджуючи про наближення небезпеки, а є мрії дуже грандіозні. Впровадження інститут сімейного лікаря – це велика мрія, великих людей. І вона має соціально-політичне значення, й відповідно, спеціальний алгоритм її реалізації.

Для початку мрію треба чітко сформувати, потім представити політичній партії, яка подасть вашу мрію на опрацювання політтехнологам. Ті її оброблять, оцінять наскільки ваш образ прекрасного допоможе партії виграти вибори та трансформує це все у слогани (зємля крєстьянам, фабрікі – рабочім). Потім ваша партія надасть вам фінансовий ресурс або ви дістанете його зі своєї кишені і відзнімете рекламні матеріали. Віддасте їх на телебачення і проконтролюєте чи виконані домовленості по рекламі. Обов’язково проведете сотні зустрічей з трудовими колективами. Після того, як ваша партія увійде до парламенту ви проведете кілька роз’яснювальних зустрічей з однопартійцями-депутатами та переконаєте їх щоб ваша мрія оформлена у тези була включена в коаліційну угоду. Після того, як це все відбудеться ви запустити законотворчий процес, результати якого будуть залежати від багатьох обставин.

Питання чому в нашій країні важливі соціально-політичні дії проводяться в обхід інституту легітимності не є риторичним і має просту і конкретну відповідь – за це ніхто не проголосує. Навіть, якщо це буде мрія самого доктора Комаровського. Образ сімейного лікаря, створений ним не потрібний жодній політичній силі, оскільки в це ніхто не повірить і це знизить партійний рейтинг будь-якої партії. І це не авторська думка. Про це говорить сам Євген Олегович: «… головна проблема полягає у тому, що ті, хто обговорюють проблеми сімейного лікаря, насправді у нього не вірять. 200 років назад всі розуміли, хто такі земські лікарі, а сьогодні не розуміють, хто такий сімейний лікар. Сам громадянин сьогодні не вірить у сімейного лікаря».

Отже, для початку нам всім треба зрозуміти, що сімейний лікар – це не «хотілка». Більше того, це навіть не мрія і не проекція прекрасного на ситуацію. На Заході інститут сімейної медицини жодної хвилини не існував у вигляді химери чи віртуального образу. Потім, нам треба зрозуміти, що сімейний лікар – це не лікар загальної практики. Що таке загальна практика взагалі не знає ніхто. Якщо медичний працівник робить все підряд, то це не означає, що він є сімейним лікарем. Фельдшер в 70-х роках минулого століття в своєму селі також лікував всіх жителів села від всіх можливих хвороб, але це не означає що він був добровільно обраною довіреною особою сім’ї.

Інститут сімейного лікаря – це продукт ринку, це соціальна практика, утворена у природній спосіб без будь-якого планування і великих задумів великих людей, тим більше чиновників.

Інститут земського лікаря – це продукт державного піклування, створений адміністративно для реалізації державної політики опіки над бідним населенням. В основі створення цього інституту – любов до раба. Радянська модель Семашко – це продовження політики державної турботи про раба, яка удосконалила попередню державну турботу, надавши сім’ї за дільничним принципом одразу трьох лікарів: дільничного терапевта, дільничного педіатра та дільничного гінеколога. Однак у обох випадках громадянин та підданий розуміли призначення цих лікарів. Сьогодні в умовах, нехай і нелегального, ринку люди самі собі обирають зручні форми медичного забезпечення. Сімейного лікаря, чомусь не обирає ніхто. Саме тому його і немає на ринку. Про любов до раба згадано не випадково. Подумайте чи вас любить ваш рабовласник, коли слухаєте його обіцянки про сімейного лікаря.

Версії та контраверсії

Сам факт спроби підготувати сімейних лікарів за бюджетні кошти (за свої ніхто не вчиться), а потім зробити з них приватних підприємців і залишити підконтрольними державі з доступом до бюджетних фінансів є найкращим прикладом для початку розмови про контраверсійність цього проекту.

Абсолютно логічним у даному контексті і традиційним є нарікання на брак поваги до сімейного лікаря та низьку зарплату. Причім претензії прихильників сімейної медицини одночасно виникають як до держави так і до громадян. Ви зустрічали колись будівельника чи таксиста, який висував би претензії на низьку зарплату чи брак поваги?

У телепередачі дуже сподобалося порівняння зарплат лікарів з адвокатами. Мовляв, як їм, адвокатам, так вдалося з не дуже доброю юридичною освітою заробляти більше ніж лікарі. Гарне запитання, тільки чомусь в студії нікого не знайшлося, хто б пригадав, що адвокати довели свою суспільну потрібність і не знаходяться на утриманні у держави, а їхні гонорари часто поступаються гонорарам лікарів, які також працюють як суб’єкти ринку. Чомусь носії мрії про сімейного лікаря  ніяк не хочуть зрозуміти, що люди не цінують роботу ескулапа, який би їм нагадував про корисність фізичних вправ і ходив би разом з ними до гінеколога та отоларинголога. Ну, не треба нашим громадянам такий лікар, не можуть люди скласти ціну за турботу про своє здоров’я і нема на то ради.

Дуже цікавою виявилася дискусія про можливість вибору лікаря. З’ясувалося, що в ідеалі лікар також мав би право обирати собі пацієнта. Все це дуже добре, тільки знову ж таки, ніхто не зазначив, що вибір – це опція ринку.

Право обирати має особа, яка довела свою суспільну необхідність. А якщо ця особа цього не довела і знаходиться на утриманні держави, то вона виконує те, що їй каже держава.

Отже, якщо сімейний лікар матиме право вибирати пацієнтів, то він є суб’єктом ринку, а значить не зовсім зрозумілими є претензії до умов його підготовки, оснащення кабінету та розмірів заробітної плати. Чомусь від стоматологів ми подібних незадоволень не чуємо.

Перелік нестиковок і взаємовиключних речей в передачі просто невичерпний і його можна було б продовжити. Але найцікавішим був висновок від ведучого телешоу Євгена Комаровського. З’ясувалося, що сімейний лікар – це товар штучний, і мати сімейного лікаря може собі дозволити не кожна сім’я, а така, яка має гроші. Держава ж не має грошей і не може забезпечити кожного громадянина другом сім’ї. Тому дільничний терапевт нікуди не дівається – це лікар, який призначається державою бідним людям. Кожний дільничний терапевт, зі слів доктора Комаровського, має мріяти дослужитися до сімейного лікаря.

Все це також дуже добре, тільки знову виникає запитання, а кого тоді нам держава готує без грошей всі ці роки? Про що ми взагалі розмовляємо? І тут самий час, в акурат, нагадати, що весь цей «двіжняк» з сімейною медициною, власне розпочався з причини незадовільного фінансування дільничного терапевта, якого усунули від потрібної людям діяльності конкуренти по ринку, вузькі спеціалісти. Але це ще також не все.

На початку передачі Євген Олегович відзначив, що приїжджаючи за кордон ми бачимо у великий кількості сімейних лікарів, яких своїм громадянам дала держава. Це не правда.

Те що ми бачимо – це не сімейні лікарі. Жодна держава у світі не спроможна надати таких сімейних лікарів, про які мріє доктор Комаровський. Держава на Заході дала своїм громадянам таких самих дільничних терапевтів, які на відміну від українських, ще змушені лікувати дітей, вести нормальну вагітність та робити малі хірургічні операції, тому що держава їм не надала дільничних педіатрів та акушерів-гінекологів і обмежила адміністративно доступ до вузьких спеціалістів.

Тому, і це принципово розуміти, коли ми приїжджаємо на Захід, то бачимо не сімейних лікарів, а так званих лікарів загальної практики. Сімейний лікар є таким самим штучним і дорогим товаром у них як і у нас в Україні. Справжній сімейний лікар – це нянька для багатих. В США не більше 2% можуть собі дозволити такого лікаря (дані ймовірно не точні, але отримані від колишнього працівника МОЗ, який спеціально їздив у США для вивчення цього питання). Хто хоче переконатися, що таке їхній загальний лікар, може поспілкуватися з нашими емігрантами, вони вам все розкажуть детально про «диво-лікарів», які їм надає держава. Ніхто, підкреслюю, ніхто з тих осіб, які живуть в Великобриатнії, Канаді, Австралії, Греції, Іспанії США не сказав, що лікар в згаданих країнах первинного контакту є кращим ніж в пострадянській Україні. Ніхто не сказав, що лікар загальної практики виділений державою якось дуже переймається здоров’ям сім’ї і щось комусь нагадує. Тим більше не ходить з ним за руку до вузьких спеціалістів, а малі хірургічні операції, виконані по підручниках під час втручання, чомусь не захоплюють  наших емігрантів.

Сімейний лікар, якого бачать наші люди в Європі, це той самий норвезький пінгвін, якого бачать наші туристи, які ніколи не бачили тюленів і не вчили в школі географію.

Висновки і рекомендації

Лікар Комаровський має мрію. У цьому немає нічого поганого і це легко пояснюється гуманістичною характером його діяльності. Саме цей гуманістичний напрямок допомагає йому приходити до правильних висновків, яких уже є чимало з питання сімейної медицини.

Стурбованим реформами і бажаючим допомагати їх проводити рекомендовано більш уважно вникати, хоча б у те що говорять люди у яких є мрія. А ще не погано було б зайнятися самоосвітою, хоча б для того, аби розуміти природу соціальних практик та їх зв’язок з економічними процесами. Це дасть можливість бачити у чужих мріях правильні думки і відсікати хибні.

В Україні є армія популістів. Популізм може бути не лише соціальний, але й ліберальний, ринковий тощо. Особливо руйнівну силу має популізм змішаного типу. Як правило його представниками є колишні комсомольські словоблуди. Поряд з прагненням мати державні гарантії з соціального захисту вони хочуть реалізувати потужне комерційне лібідо. Відрізняються такі люди презирством до людини праці, поверхневістю знань, безвідповідальністю, володіють великими  здібностями дурити.

Непогано було б на законодавчому рівні заборонити їздити за кордон і переймати чужий досвід. Паралельно треба запустити програму з підвищення якості гуманітарних та соціальних знань серед медичних працівників та у середніх школах. З таким рівнем знань філософії, соціології, економіки випускати людей за кордон не можна, оскільки вони, не розуміючи природи речей, починають мавпувати чужі соціальні практики, які матимуть важкі наслідки.

Вірити державі, яка зменшила кошти на фінансування дільничного терапевта та припинала фінансувати дільничного педіатра, але обіцяє сімейного лікаря – вища ступінь інфантилізму.

Це тільки в нашій країні населення, у якого держава відібрала дільничного терапевта через зменшення фінансування та нелегальний ринок може вірити в казку, що та сама держава дасть йому сімейного лікаря, який буде йому запопадливою нянькою. Це все одно, що відібрати гроші на побудову сараю і примусити вірити в обіцянку побудови палацу.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.