8

Дебати PRO абищо, або кілька слів про профілактичні щеплення

Бійка селян при грі в карти. Адріан Брауер

Бійка селян при грі в карти. Адріан Брауер

8 грудня творча група програми «дебати PRO» вирішила «дожувати» тему пов’язану з поліомієлітом. І якби мова у передачі йшла знову про «розіп’ятого» хлопчика, то можна було б і промовчати. З цього приводу ми уже висловились, гнівно засудивши маніпуляції та спекуляції збоку колег журналістів, однак на поверхню сплили набагато серйозніші речі. З’ясувалося, що в Україні повальне бажання говорити ні про що. Хоча може це генетично детермінована не здатність говорити по ділу, складно сказати. Як показало ток-шоу винні у цьому абсолютно всі учасники процесу: журналісти, експерти-медики та громадські активісти – невтомні борці зі щепленнями та масонськими змовами.

Те що в Україні серйозні проблеми з медичною журналістикою ми знали давно, тому нічого дивного не бачимо у тому, що непрофільні журналісти УТ-1 назвали програму «обов’язкова вакцинація дітей: захист чи вбивство», а модератор під час ефіру наголосив, що головною метою програми є допомогти батькам розібратися: вести дитину на щеплення чи не вести. У тому вся й проблема, що за законом батьків ніхто не питає, що їм робити. А те що батьки не щеплюють дітей вимагає від держави адекватних дій.

Нагадаємо, що держава – це інститут, який наділений правом на насилля. Саме у такому ключі і потрібно було вести розмову: чому держава не застосовує насилля проти порушників закону. Натомість ведучий програми Роман Вибрановський спровокував вправляння у медичній грамотності з боку експертів, які вирішили, що засипавши президента ГО «Ліга захисту громадських прав» В’ячеслава Костильова в’їдливими та не зручними запитаннями на соціально-медичні теми вони піднімуть відсоток вакцинації.

І хоч як пан Вибрановський не намагався виправити ситуацію, проте і Ольга Богомолець, і Федір Лапій (головний дитячий імунолог м. Києва), і Сергій Платов (заступник директора департаменту громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України) прагнули показати, що вони розумні і що їх значно більше. Не зрозуміло лише чому у такому випадку рівень колективного імунітету мнижче 50%. Тому хочеться розчарувати посадових та освічених. Зробити з Костильова дурного багато розуму не треба, але чи допоможе це досягнути необхідного у 95% рівня колективного імунітету? Думаю – навряд чи.

Перед тим як задавати питання пану Костильову медичним розумникам треба було б дати відповідь на головне запитання малокомпетентного президента (дуже цікаво, хто його призначив президентом), яке прозвучало приблизно так: якщо ви, медики, робите добру справу, то чому ви постійно брешете та для чого застосовуєте насильницькі дії. І якби журналіст студії був бодай тінню великого майстра журналістики Тіма Себастіана (це той, хто попсував нерви Петру Порошенку) він ніколи б не випустив з зубів цього запитання і примусив би кожного розумного відповісти на запитання нерозумного.

Не можна кілька раз в студії наголошувати на недовірі до медиків та не задати запитання про брехню. І для цього не треба мати спеціальної освіти, треба бути звичайною людиною. Людина від природи розуміє, що недовіра там, де брешуть. Хто, чому, за ради чого бреше при проведені щеплень. Ось головна тема розмови про вакцинацію. Чи медики  думають, що якщо міністра ОЗ, підкреслюю, цілого міністра, а також за сумісництвом віце-прем’єра Раїсу Богатрирьову звинувачують у підпільному виробництві «медикаментів» (якби насправді медикаментів, то це можна було б якось розуміти) у якомусь підвалі Харкова, то це сприятиме добровільній вакцинації за її підписом?

Шановна пані Богомолець та панове Лапій та Платов, довожу до вашого відома, що половина медичних працівників не щеплюють власних дітей (дані не достовірні). Я особисто в школу підписав десяток відмов.

Принагідно даю відповідь Федору Лапію на запитання, на яке не зміг дати президент Костильов. Я і мої діти погоджуються бути ланкою природного відбору, тому що ризик стати його жертвою у рази нижчий ніж стати жертвою вакцинації по-українськи. Я також даю відповідь пані Богомолець. Я і мої і діти готові відмовитись від соціального захисту у разі виникнення ускладнень від інфекційних хвороб. По-перше, тому що в нашій країні ніколи цього не доведу, а по-друге, соціальні забезпечення є величиною, якою можна нехтувати. Весь тягар у такому разі все одно лежатиме на батьках. Ну, й відповім Сергію Платову про порядок моїх дій при загрозі сказу. Сам шукатиму вакцину, тому що у вас її немає, і не лише від сказу.

Тепер стовно насильства, тему яку не змогли розкрити з подачі пана Костильова. В Україні є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», відповідно до яких профілактичні щеплення   проти   дифтерії,   кашлюка,   кору, поліомієліту,  правця,  туберкульозу є обов’язковими. Треба розуміти, що закон треба виконувати. Тому що мова іде про примат суспільно над індивідуальним. А ці всі дозволи від батьків про хочу/не хочу, буду/ не буду мають присікатися в корені. Однак є одне суттєве «але». Хто сказав, що вакцинація це примат суспільного над індивідуальним, а держава в нашій країні відображає загальний суспільний інтерес. В Україні профілактика інфекційних хвороб спрямована не на благо соціуму, а на реалізацію чиїхось хворобливих наукових амбіцій, забезпечення когось роботою, реалізацію бізнес планів, комерційних інтересів і таке інше.

Далі, будь-яка діяльність передбачає відповідальність. Навіть жертовна. Якщо ми на дорозі зупинилися аби допомогти водієві полагодити поломку його авто і в результаті наших дій, мотивованих благородними та некорисливими намірами, його привалить автомобілем, то це називатиметься ненавмисним убивством і ми нестимемо за це відповідальність.

Коли реалізується концепція примату суспільного над індивідуальним жертви цієї концепції претендують на визнання та вимагають компенсації. У нас держава не визнала жодного випадку ускладнень вакцинації, в країні відсутня статистика лікарських помилок. Фактично медики у ток-шоу «дебати PRO» закликають якусь частину громадян піти у небуття без будь-яких компенсацій за ради «світлого майбутнього» у створені якого, до речі, значна частина не приймає участі (вони не бачать себе у тих 95% колективного імунітету). Та вовапутін зразок моралі – цей чоловік позбавляє права жертви на ім’я, але дає їй грошову компенсацію.

Ситуація з імунізацією дуже нагадує справи військові. Українська держава, не оголошуючи військовий стан та не створюючи армії, збирається вести військові дії і вигравати війну. Для реалізації цієї ідеї вона шукає жертв, які під примусом або добровільно віддадуть своє життя нібито за суспільне благо, а насправді за сите життя невеликої купки людей. Безліч бійців комісованих через інвалідність не мають навіть посвідчення учасника війни, а не те щоб матеріальних компенсацій. Така сама поведінка держави і на фронті вакцинації. Її медичні представники шукають жертв для забезпечення колективного імунітету, які не претендуватимуть навіть бути названими.

Ми дуже довго не розуміли потрібності армії. Зараз ми так само не відчуваємо і не розуміємо потрібності наведення порядку в профілактичних щепленнях і не вважаємо громадське здоров’я за цінність. Але рано чи пізно ми отримаємо те, що отримали у військовій сфері.

Тому, ставлення до вакцинації в Україні не зміниться за допомогою: вправляння в ерудиції, медичної пропаганди, доказової медицини тощо. Не допоможуть справі щеплень і вишукані чиновницькі «відмазки». Україна залишатиметься посміховиськом для світу доти, доки ви, лікарі, заперечуватиме реальність. А реальність проста – вам не вірять. А знаєте кому не вірять? Правильно, тим, хто бреше. Запам’ятайте це, шановні колеги – брехня є джерелом недовіри. І винні у ситуації зі щепленнями виключно лікарі. Можливо є сенс задуматись, адже у брехні звинувачують не базарних циган, які пропонують погадати на руці для того аби видурити у довірливих останні кошти, а людей, які покликані рятувати людство від хвороб. І зауваження вам зробили вірне: якщо ви робити добру справу, то чому ви брешете?

На останок невеличкий «лікбез» для медиків. Право і закон – різні речі. В світі розрізняють дві основні правові концепції: природно-правову і позитивістську. У Західній Європі перемогла  природно-правова концепція. Її прихильники вважають, що посилання на мораль, насамперед на її складову справедливість, становить важливий елемент усякого пояснення, що таке право. У Росії, як і в Україні, реалізовувалася позитивістська правова концепція, у якій виражалася державна воля та державні інтереси. Головним недоліком позитивістської концепції права є відрив закону від суспільної моралі. Тому треба розуміти, що право на насилля з боку держави є праведним тоді, коли закон забезпечує справедливість, інакше держава може отримати зворотну дію. Тобто, більш просто для епідеміологів-інфекціоністів, якщо силоміць спробувати щеплювати дітей, коли закон не спирається на норми моралі, і не відображає загальний суспільний інтерес, то можна отримати таку саму реакцію, яку ми спостерігали 1 грудня 2013 р. після подій 30 листопада 2013 р. А щеплення неякісними вакцинами протягом десятиріч та приховування ускладнень від вакцинації, ігнорування або не виявлення протипоказів до вакцинації є аморальним.

Анатолій Якименко

8 Comments

  1. “Право і закон – різні речі” так і чиновники МОЗ і лікарі – різні, не треба всіх лікарів звинувачувати в тому, що провал з вакцинацією – ми не закуповуємо вакцину і за її якість теж відповідають ті, хто купують. Ми з ВУЗу знаємо і історія всіх вчить , що найдієвіша профілактика і захист -ЩЕПЛЕННЯ і крапка. В цивілізованому світі немає таких дискусій. Не тільки діяльність тягне за собою відповідальність, бездіяльність – також. Покажіть хоч одного з батьків хто поніс хоч яке покарання за бездіяльність або недогляд за дітьми

    • дискредитували щеплення лікарі, які допустили до керівництва МОЗ недобросовісних чиновників

      • лікарів ніхто не питає, коли обирають керівника МОЗ

    • що стосується батьків, то вони не повинні нести відповідальність за недогляд за дітьми. Кожна сім”я доглядає своїх дітей так як вважає за потрібне.

  2. в кримінальному кодексі є ненавмисне вбивство, вбивство з необережності, нанесення різної тяжкості ушкоджень…..

  3. кожна людина має обов”язок перед суспільством в забезпеченні санітарного і епідеміологічного благополуччя

    • безперечно має. Ця стаття написана в рамках цього обов”язку

  4. стосовно того що лікарів ніхто не питає. Лікарі винні, що їх ніхто не питає. Це по-перше. По-друге. Я знаю лікаря- педіатра, яка працювала при СРСР завполіклінікою. Менінгіти та смертельні випадки дітей були ще тоді при щепленнях. Вона ходила до батьків як представник влади і розповідала їм байки, хоча знала від чого померли діти. Я все розумію, жінка, боялася і таке інше. І я не все розказую. Але не треба казати, що лікарі ні дочого. Вся провина за дискредитацію щеплень лежить виключно на медиках. Сумбурні і малогрматоні висловлування з боку громадських активістів – це дзеркало нашої нечесності, непрофесійності, байдужості і аморальності.

Залишити коментар до Анатолій Якименко Скасувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.