0

До дня медичного працівника. Медична реформа: підсумки «року» та цілі «тисячоліття». Історія питання. Українська доба (Частина 2)

Продовження. (Пролог. Частина 1)

894_546480826133cІсторія питання. Українська доба

З набуттям незалежності в українській медицині стартував процес тотальної дегуманізації.

Провідну роль у ньому відіграв медичний істеблішмент. Саме він погодився на запропонований новою політичної елітою новий суспільний договір: неадекватне фінансування в обмін на нелегальний ринок. Саме тому ви ніколи не почуєте від медичних чиновників-реформаторів, що держава Україна виділяє ганебну суму на охорону здоров’я. Навзаєм від вищої політичної влади ви ніколи не почуєте, що чиновники в особах керівників департаментів охорони здоров’я та головних лікарів в обласних центрах торгують лікарськими ставками, вартість яких, незважаючи на девальвацію національної валюти, і понині залишається доволі високою, до 10 тис доларів. Ніколи не почуєте, тому що політиками посади керівників департаментів та головних лікарів в усіх обласних центрах розподіляються за абсолютно корупційними схемами, більшість з яких підкріплюються грошовими купюрами. Посади головних лікарів в переважній більшості районних лікарень просто продаються за готівку.

Таким чином, дегуманізація медицини відбувалася через два взаємопов’язаних між собою процеси: неадекватне фінансування та нелегальний ринок. Окрім медичних наслідків ці процеси мали важкі політико-соціальні наслідки, які були реалізовані через підпільні фінансові взаємини. Надважливо розуміти, що основний порок нелегального ринку  полягав абсолютно не у неофіційності збагачення певних медичних страт чи окремих підприємливих людей, а у формуванні інституту негативної селекції.

Ми народили світовий феномен – ринок став соціальним ліфтом для гірших. Більше того, ринок почав обслуговувати зло. В результаті на верхівці медичної соціальної піраміди опинилися малоосвічені особи з низькими моральними якостями у дуже і дуже великій кількості.

Головною причиною таких результатів стала опція адміністративного втручання у ринок: безконтрольний продаж лікарських ставок, перерозподіл функціональних обов’язків в лікувальному процесі, відкриття нових ставок під рідних і близьких і таке інше. До речі все те, чим головного лікаря намагаються нагородити в рамках так званої автономізації, так ніби він не мав цих повноважень.

Опція адміністративного втручання виникла з функціональних обов’язків, успадкованих від радянської медицини. В адмінстративно-державній некомерційній медицині вони були індиферентні, тоді як в ринкових умовах ці повноваження набули принципово інших значень. Завдяки ним медичні чиновники почали визначати місце лікаря у ринку, тоді як в нормі ринок має визначати місце лікаря, у тому числі чиновника, в ієрархічній піраміді.

За більш як 20 років існування негласної угоди відбулася небачена професійна та моральна деградація медичного середовища. Треба розуміти, що ця деградація є логічним наслідком політики дегуманізації охорони здоров’я.

Протягом існування негласної угоди «неадекватне фінансування в обмін на нелегальний ринок», користуючись мовчанням «ягнят» політична еліта постійно  здійснювала кроки спрямовані на зменшення фінансового забезпечення системи медичного забезпечення: підготовка медичних невігласів під назвою лікар загальної практики – сімейний лікар, роз’єднання первинного рівня від вторинного, боротьба з ліжком-місцем, створення некомерційних комунальних підприємств і різні дурниці вигадані з метою «не заплатити».

Геній держави полягає у тому, що, не виконуючи своїх зобов’язань, український варіант форми організації суспільного життя зумів перенести відповідальність за низьку якість медичної допомоги на самих медиків. За часи реформування медичної системи держава вигадала унікальну та універсальну схему, яка дозволяє обґрунтовувати методичне скорочення фінансового забезпечення. Мова про прищеплення комплексу провини за нераціональне використання коштів. Хоча причиною «нераціональності» є сама держава. З одного боку влада продукувала поганих управлінців, а головне – наводнювала ринок медичним персоналом за кримінальними схемами, з іншого – звинувачувала лікарів у їх необґрунтовано великій кількості.

При цьому цікаво, що надлишок лікарів чомусь отримав назву фінансування ліжко-місця. Користуючись сприятливою політичною кон’юнктурою держава у 2015 році прийняла рішення приступити до скорочення медичного персоналу під ширмою оптимізації ліжкового фонду. Треба зауважити, що це уже третя хвиля оптимізації з 1991 року. Результати перших двох нічим не відрізняються від скорочень держслужбовців, яких після кожного етапу оптимізації ставало більше. Скорочення ліжко-місць не виняток – кількість  лікарів в обласних центрах  також зростало. Тоді все було вирішено за рахунок вакантних штатних одиниць в районних лікарнях. Нинішня хвиля оптимізації також обходить стороною обласні центри, де ставка має ринкову вартість. Традиційно все буде вирішено за рахунок бідних, але цього разу штатними одиницями на районах не обійтись – серйозних втрат зазнає кадровий склад вторинного рівня сільської медицини, що фактично остаточно знищить екстрену медичну допомогу.  

Проте, як відомо, лакеям платять, але з ними не рахуються. Другий етап реформування закінчиться трагічно для тих, хто виживе після оптимізації – їхні неформальні гонорари будуть експропрійовані і підуть на фінансування інфраструктури лікарень, наповнення державного бюджету та пенсійного фонду. Принаймні так планується. Принагідно треба відзначити, що перший етап реформи був проведений у 90-х роках. Він був присвячений пацієнту. Відсутність БЦЖ у пологових будинках – це якраз результати першого етапу реформування. Тому всі, хто чогось очікує для пацієнта від медичних реформ або божевільний, або іноземець.

Наступная частина. Фінальний аналіз. 

Автори: Анатолій Якименко, Сергій Сошинський

Першоджерело http://hvylya.net

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.