0

До дня медичного працівника. Медична реформа: підсумки «року» та цілі «тисячоліття» (Пролог)

Вихід з міста. Ігор Горін

Вихід з міста. Ігор Горін

Уже ні у кого не викликає сумнівів, що у вищої політичної влади немає ніяких ідей в сфері охорони здоров’я. Причім немає ідей для вирішення простих, можна навіть сказати примітивних завдань, одним з яких, як це не дивно звучить, є організація надання медичної допомоги у випадках, котрі є обов’язковими для лікування у будь-якій державі світу у ХХІ столітті.

Для тих, хто раптом не в темі, можна повідомити, що в нашій країні відсутня екстрена медична допомога як явище. Екстрена допомога існує виключно за рахунок фінансової співучасті пацієнта, і якщо такої співучасті не відбувається, хворий нерідко помирає або стає інвалідом. В Україні щороку помирають дорослі і діти від ненадання допомоги при апендициті, ботулізмі, кровотечах та інших станах та хворобах, допомога при яких надається навіть у найбідніших країнах світу.

У тверезомислячих людей немає жодних ілюзій щодо спроможності в рамках політичної діяльності Другої української республіки навести якийсь лад в сфері охорони здоров’я. Це так само неможливо як народження розумної дитини від клімактеричної особи з симптомами сенильної деменції. Але треба розуміти, що питання тут не лише в клімактерично-дементній еліті. Якщо ми, як суспільство, безцільно вештаємося життям, то чому ми дивуємося безцільності всіх наших реформ, зокрема і реформ в медицині? Або, якщо ми, як нація, однією частиною йдемо у Польщу, а іншою в Росію, то з якого дива ми матимемо українську систему охорону здоров’я ?

Отже, нам є над чим думати і є над чим працювати. Безперечно, медична сфера не розглядається провідною при побудові нової країни, але у ХХІ столітті вона, без сумніву, є системоутворюючою. Без її організації держава не зможе існувати як гуманістичний проект.

Без будь-яких перебільшень хочеться сказати, що в Україні немає і ніколи не було жодного урядового чи неурядового майданчика, на якому серйозно та фахово займалися б вирішенням реальних, а не вигаданих проблем української медицини, розглядаючи їх з філософської, соціальної, політологічної, економічної позиції, що, власне, й пояснює відсутність будь-яких позитивних результатів реформаторської діяльності (завжди було цікаво з якою метою в Україні існує інститут стратегічних досліджень МОЗ).

Але на сьогодні головною проблемою української медицини є не стільки відсутність стратегій, як накопичений масив помилок, безліч хибних напрямків, ідеологічних та смислових артефактів. Увесь цей баласт утворився в процесі кон’юнктурного, антигуманного і безвідповідального реформаторства або банальної імітації бурхливої діяльності і має дезорієнтуючий вплив на людські уми.

Для того щоб цього не сталося і для того щоб якось наблизитись до берегів, від яких ми безнадійно відірвались, втративши орієнтири читачам хочеться представити  узагальнюючий матеріал, який став результатом багаторічної громадської та експертно-журналістської діяльності в цій сфері.  

Наступна Історія питання. Доба пізнього СРСР. (Частина 1)

Автори: Анатолій Якименко, Сергій Сошинський

Першоджерело http://hvylya.net

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.