0

Економічний прогноз для «білих» лікарів

Добігає до кінця весняний цикл науково-практичних конференцій, під час якого завжди випадає нагода поспілкуватися із знайомими і не дуже знайомими людьми про стан справ у медичній сфері та, що не менш важливо, поцікавитися їх настроями та планами на майбутнє.

На «TRIGGER» ми писали про долю лікарень, які не відповідають базовому рівню якості та писали що чекає на переможців кастингу госпітальний округ країни.

Схоже, настав час написати, що чекає на лікарів, які опинилися у «точках росту», пояснити чому виїжджають з країни їх колеги і куди зникають 7 з 10  випускників після закінчення університетів.

На відміну від більшості реформаторів, які, конкуруючи між собою, пропонують комплексні і системні методи у вирішені медичної проблеми ми завжди пропонували більш стриманий проблемний підхід. В рамках такого підходу нами було означено дві проблеми:

– гуманізація медичної сфери;

– ринкова адаптація медичної сфери.

Для вирішення першої проблеми пропонується забезпечити фінансування охорони здоров’я на рівні емпірично встановлених норм – 6% від ВВП за кошти бюджету, що дасть змогу, нарешті, забезпечити дітей вакцинами БЦЖ в пологових будинках і припинити оббирати вагітних «благодійними» внесками. Для вирішення другої проблеми нами пропонувалося орієнтуватися на ринкові ціни на медичні послуги при оплаті праці державних лікарів у державних закладах.

Однак комплексні і системні підходи взяли гору і сьогодні вже отримані перші результати. Наприклад, у місті Вінниці вакантними є більше 60 ставок лікарів. Вакантні ставки є навіть в обласних лікарнях. Є навіть вакансії кардіологів. Це у місті, де ставка лікаря продавалася за 3-5-10 тис доларів. І це ще не все – процеси відтоку кадрів тільки набирають обертів.

Ми пробували пояснити що таке національний нелегальний ринок медичних послуг, пробували пояснити його пороки не раз і «заходили» з різних сторін. Писали, що такий ринок є інститутом негативної кадрової селекції, що легалізовувати його практики категорично не можна, тим більше не можна це робити під егідою держави. Ми також пояснювали, що всі ці закони про автономізацію не лише не ліквідовують нелегальний ринок, вони його посилюють і сприяють посиленню соціального конфлікту і таке інше. Можна цю безперспективну роботу продовжувати і далі, але зупинимося тільки на одному моменті, який пояснює ситуацію на ринку праці.

Нелегальний ринок провів сегрегацію за соціальним походженням, поділивши лікарів на «білих» та «чорних». Однак помилково вважати, що головною причиною від’їзду за кордон є виключно відсутність додаткової складової в оплаті праці у «чорних». Низька зарплата не завжди є причиною покидання батьківщини. Більшість лікарів виїжджає за кордон з відчуття приниження та несправедливості, від розпачі, пов’язаною з безперспективністю потрапити у «точку росту» – місце, де можна творити та віддавати. Люди не хочуть змиритися з роллю постачання клієнтів для «білих» лікарів, не бажають бути у них писарями, а у органів влади цапами відбувайлами, корупціонерами тощо. Вони не хочуть бути власністю влади, яка дарує їх підданим у якості обслуги з метою формування соціальної бази під наступні вибори.

Почуття виміряти складно. З фінансовою складовою легше. За кордон не виїжджають лікарі середній місячний дохід, яких коливається в районі 20 тис грн.. Безперечно не збираються за кордон ескулапи, котрі заробляють 50-100 тис грн. на місяць. Гарне матеріальне становище, до певної міри, пояснюють їх відносно спокійну реакцію на реформи. Багато з цих людей розуміють усю складність ситуації і готуються до  руйнівних наслідків діяльності молодої команди. Однак помилкою цих людей є нерозуміння ситуації загалом, переоцінка власних сил і ресурсів та недооцінка загроз і ризиків.

Лікарі з «точок росту» розраховують на горизонтальні зв’язки між собою та на ринок. Особливо розраховують на ринок, оскільки довели свою суспільну потрібність та володіють дефіцитним соціальним ресурсом – власністю на «засоби виробництва», певними зв’язками.

Все це добре. Але… По-перше, медики не враховують власну соціальну незрілість та низьку здатність до кооперації. Ніякої кооперації в умовах внутрішнього соціального конфлікту не може бути в принципі, а поодинокі вогнища об’єднань погоди не зроблять. По-друге, здатність один одного підхвалювати, це не культура корпоративної етики і тим більше не стійкий соціальний інститут здатний захистити один одного. По-третє, абсолютна політологічна безграмотність – можна скільки завгодно сміятися з Олега Ляшка та Олексія Гончаренка, але ці два паяца “розведуть” як дітей всіх академіків і «членкорів». Так само беззахисними медики почуватимуться перед місцевою політичною елітою у районних центрах.

Але саме велике розчарування на лікарів чекає у ринку. Нещасні не розуміють, що програвши битву за бюджет та опинившись внаслідок децентралізації під владою місцевих еліт, вони ризикують залишитися ні з чим. І ніяка кооперація їм не допоможе. Вся проблема у тому, що наші лікарі мислять себе суб’єктами ринку, перебуваючи на «дотації» у держави і перебуваючи під її захистом, як не дивно це звучить.

Слово «дотація» взято у лапки, оскільки в Україні бюджетні кошти є подачкою. У країнах, на які ми звикли рівнятися, суспільства ці кошти вибороли. В нашій ситуації ніхто нічого не виборював, – фінанси на медицину є «подаровані» рівно у тій кількості, яка дозволяє зберігати соціальний спокій. По мірі підготовки суспільної думки, що за все треба платити із власної кишені розмір «подарунку» зменшуватиметься.

У жодній країні ринок медичних послуг не може існувати без бюджетних коштів. Це одна з причин, чому він називається квазіринком. На сьогодні в Україні відсоток бюджетних коштів незначний і складає 35% від загальних медичних витрат. Якщо ж врахувати, що ця частка має розподілитися на користь сімейних лікарів, тобто «внікуди», то справи у «білих» лікарів, потенційних суб’єктів ринку, дуже погані.

Так звані сімейні лікарі, це взагалі окрема тема для розмови. Стисло. Всі без виключення критично мислячі люди підкреслюють абсолютно катастрофічний рівень підготовки ескулапів за останні 15 років в рамках загальної медичної освіти та інтернатури. Якщо враховувати, що спілкуватися доводиться виключно з спеціалістами, то мова йде про найкращих випускників, які останні роки відбираються інститутом рейтингування. Тобто особи, які випускаються останніх 5 років з почесним званням «сімейний лікар» (аутсайдери рейтингу) і на яких робить ставку МОЗ – це взагалі не лікарі. Це люди у білих халатах, які мають довідку про закінчення медичного університету, котра із незрозумілих причин називається дипломом. Ці довідки, до речі, відмовилися визнавати навіть у таких «продвинутих» країнах як Сирія, Ірак, Ліван та Палестина.

Отже наш прогноз для лікарів, які на сьогодні мають дохід від 15 тис грн. і більше і залишаються в Україні є негативним. Як мінімум “білі” лікарі будуть змушені більше працювати за менші гроші. Як максимум вони будуть змушені перекваліфіковуватись, переїжджати у інші міста, виїжджати за кордон тощо. Зрозуміло, що такий самий негативний прогноз і для громадян.

 

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.