0

Феномен Андрія Реви

Підсумком пенсійної, медичної, освітньої реформ в Україні має бути створення міністерства антисоціальної політики. Це міністерство має очолити Андрій Рева, як особа, котра не може приховати свою нелюбов до людей. Тому альтернативи йому на цю посаду просто немає. І якщо «мінантисоц» очолить хтось інший, то це буде несправедливо. Народ цього не зрозуміє і, думаю, не пробачить. Але поки реформи не завершені, Андрій  Олексійович очолює міністерство соціальної політики.

Безперечно все це жарт і пан Рева як член команди вінницьких старається як може. Просто часто так буває, що людина хоче грати в одному політичному оркестрі, але чомусь постійно не потрапляє в ноти і замість того, аби віддаляти питання дострокових парламентських виборів їх наближає.

Хто ще не зрозумів, то звичайно ж йдеться про інцидент, який стався на одному з телеканалів, де ведучий озвучив статистику профільної асоціації торгових мереж, в якій сказано, що українці стали витрачати на їжу більше, але менше купувати продуктів через те, що ціни на низку продуктів харчування зросли. Згідно зі статисткою, громадяни України витрачають 50% від доходів на їжу, в Німеччині на продукти харчування витрачають 14%. Рева сказав, що це все тому, що українці їдять більше за німців.

Хочу нагадати, що це не перше знакове висловлювання міністра, яке є походженням його специфічної філософії. Першим, яке запам’яталося багатьом, стосувалося адресної соціальної допомоги. Напевно, перебуваючи під впливом різдвяних свят Андрій Рева нарешті замислився як Ісусу вдалося нагодувати п’ятьма хлібами 5 тисяч людей. Після роздумів він зробив для себе відкриття: Ісус Христос виходив з того, що у натовпі не всі були голодні. Точно знаючи, хто голодний, Ісус ділив хліб тільки між тими, хто цього потребував. Це був перший приклад адресної допомоги.

Ще до цього Андрій Рева пропонував вирішити проблему дефіциту пенсійного фонду у дуже оригінальний спосіб: відмовитися від відсоткового стягнення ЄСВ і запровадити сплату певної суми, яка необхідна для його бездефіцитного існування, – треба фонду, щоб цього року скинулися по 1 тис грн., значить всі ФОП сплачують по тисячі, наступний рік треба по дві, значить по дві. Раз пенсійному фонду треба, значить треба. Розібратися, чому підприємці та підприємства ухиляються від сплати ЄСВ ідей не виникало.

Але останнє висловлювання Андрія Олексійовича, яке пояснювало структуру високих витрат українців на харчування викликало суспільне обурення і жваве обговорення, спрямувавши весь гнів на міністра. Але справа у тому, що так як Рева думають багато політиків. Просто вони цього не говорять публічно. Тому виникає кілька важливих питань.

Перше питання. Чому чоловік з Вінниці переїхавши до Києва не може приховати своїх думок? Адже Андрій Рева закінчив у 1987 році Ленінградське вище військово-політичне училище ПВО ім. Ю.В. Андропова.   

Друге питання. Яким чином людина, котра відпрацювала десяток років в соціальній сфері (працював головою міської профспілки працівників освіти та науки, начальник управління соцзахисту), є заслуженим працівником соціальної сфери України з 2010 року, був членом соціалістичної партії України і разом з Олександром Морозом будував Європу в Україні на парламентських виборах у 2006 році сповідує антисоціальні погляди?

Третє питання. Чому суспільство відреагувало на Реву, але не дає реакцію на подібні висловлювання посадовців в медичній сфері?

Для довідки. Андрій Рева в соціальних питаннях не новачок. Кілька років керував районним управлінням соцзахисту, є одним з авторів нинішньої методики розрахунків субсидій на оплату житлово-комунальних послуг, має юридичну освіту, майже десять років був заступником мера з соціальних і питань охорони здоров’я у Вінниці, де намагався запровадити і страхову медицину, створивши першу в Україні муніципальну страхову компанію.

Відповідь на перше питання треба шукати у так званій децентралізації. Мало хто розуміє, що відцентрові процеси в нашій країні почалися давно і тривають уже років двадцять. Щоправда їх краще було б назвати фрагментацією, примітивізацією та ізоляціонізмом. В основі цих процесів лежить феодальне начало. Те що зараз ми всі спостерігаємо під ширмою ресурсного забезпечення інфраструктурних проектів і називаємо децентралізацією насправді є фінансовим забезпечення феодальної фрагментації.

Вся справа у тому, що в нашій ситуації мало добре закінчити школу у вивчитись у мегаполісі. Важливо підтримувати зв’язок з столицею – місці у якому живуть люди, котрі випереджають час, здатні мислити масштабно і забезпечувати загальний суспільний інтерес. Окрім того, столиця це концентрація інтелекту, це конкуренція і некомфортні умови. В столиці брешуть вишукано та якісно. Потреба у якісній брехні пояснюється трьома причинами: перша – високий рівень освіти столичних людей, друга – вищий рівень гідності, третя – висока конкуренція за «точку росту» для брехунів.

Периферійні діячі радянської доби знаходились постійно під контролем центру. На це були свої причини і це мало свої плюси та мінуси. Периферійні діячі сучасної доби не мають такого контролю. І можливо це не мало би таких фатальних наслідків, як у випадку з Ревою, як би на периферії такі люди просто йшли до Бога своєю дорогою. Колись помилялись, а колись яскраво спалахували. Але ці люди безбожно і безкарно брешуть. Як показала практика брехати в неконкурентному середовищі і без ідеологічного забезпечення небезпечно – настає деградація, самовпевненість і втрата самоконтролю.

У Вінниці Рева говорив те саме і думав так само, просто на просторах бурякових полів йому ніхто не перечив. Посада міністра для нього – це закономірний наслідок бездоганної трудової діяльності на Вінниччині.

Відповідь на друге питання треба шукати в почуттях та ціннісних орієнтирах. Хочеться підкреслити, що «ліва» політика мусить виходити з любові. Людина, котра любить людей ніколи не дозолить собі бути байдужим до несправедливості і до людських проблем. Міністр абсолютно чітко знав справжню причину високої частки витрат бюджетів домогосподарств на харчування. Це бідність. І бідність, яка не пов’язана із лінню та низькою продуктивністю праці. Але цинічно проспекулював темою голодомору.

Хочеться наголосити ще раз. Андрій Рева не працював у нелегальній рекрутинговій агенції по набору рабів на піщані кар’єри, він не очолював колекторську фірму, не сповідував лібертаріанство як міністр фінансів Данилюк і не виводив в офшори гроші.

Людина була членом соцпартії, захищала в житті права трудящих. Звідки такі антисоціальні і антигуманні погляди і така зухвала поведінка? Звідки така неприкрита зневага до трудящих? А все дуже просто. Все життя Андрій Олексійович продавав свій інтелект політичній еліті і відображав її інтереси. Причім політичній еліті місцевого значення. А ви думаєте якщо довго обслуговувати гопників, то це не позначиться на обличчі та манері поведінки? Ви думаєте хамству вчать у Ленінградському вищому військово-політичному училищі ПВО ім. Ю.В. Андропова? Звичайно ні, хамство всмоктується з хамської атмосфери Вінницької міської ради ще з часів мера Дворкіса.

Так ось всі ці перли, висловлені Ревою на київських телеканалах походять з реального ставлення до людей та з намірів політиків. Тому, коли ви чуєте промови про програми «доступні ліки», субсидії тощо, знайте, що у їх головах ви завжди «багато їсте». А коли ви чуєте спічі міністра соціальної політики, то знайте, що він захищає інтереси не трудящих, а гопників чи бариг з чиїх рук їсть він.

Й нарешті третє питання. За кількістю різного роду цинічних пояснень та звинувачень на адресу громадян та лікарів медична сфера є беззаперечним лідером.

Складно сказати чому, але всі ці пояснення з боку посадовців чомусь не викликають суспільного резонансу, хоча за рівнем цинізму вони нічим не поступаються «перлам» Андрія Реви.

За іронією долі авторство медичним «обґрунтуванням» також належить вихідцю з Вінниччини Миколі Поліщуку. Микола Єфремович перший, хто пояснив високий відсоток (65%) співучасті пацієнта в оплаті медичної допомоги нераціональним використанням бюджетних коштів. За його теорією, якщо ці кошти використати на первинному рівні, то лікування буде значно дешевше. Це говорилося на повному «серйозі» в умовах солідарної оплати праці, в умовах, коли на одного стаціонарного пацієнта виділялося 3 гривні, а на амбулаторного менше однієї гривні бюджетних коштів на медикаменти. Це все одно що сказати, що перевозити пасажирів залізниці дешевше у товарних вагонах. Тоді ще на первинному рівні були «товарні вагони», зараз ця пропозиція виглядає як пішки йти по шпалах. І ніякої реакції ні від кого. 

Відсутність коштів на медикаменти в лікарнях донині пояснюється неправильною моделлю фінансуванням всієї медичної сфери, яку для нас неправильно сформували в радянські часи. Просто в СРСР жили дебіли і вони пневмонію лікували не антибіотиками, а стінами. Госпіталізували пацієнта з пневмонією, прийшов лікар і пофарбував стіну в палаті синьою фарбою. Пневмонії за 21 день як не бувало.

Саме через цю хибну модель фінансування у нас пеніцилін треба купувати в аптеці за власні кошти, а стіни в палатах та туалетах обдерті та в плісняві. Стіни обдерті, тому що всі кошти вкладаються у них, а треба у послугу. І ніхто не сміється як у випадку з Ревою.

Для переходу на фінансування медичної послуги нам сказали, що в собівартість послуги не входить закупівля обладнання та інструментарію, його амортизація, а також в собівартість не входить опалення приміщень та їх фінансове утримання. Така вона, медична послуга. За це мають заплатити місцеві ради чи громади. Інша справа з первинним рівнем, там в собівартість медичної послуги входять витрати на оренду приміщень, закупівлю та амортизацію обладнання. А знаєте чому входять? Тому що на первинному рівні послуга – це контракт. Пацієнт уклав контракт і не звернувся протягом року – прирівнюється до отримання послуги, за яку держава сплатила 210 грн.

І знову ніхто не сміється і ніяк не реагує.

В середині квітня 2016 року, позицію міністра охорони здоров’я намагалися закрити Андрієм Ревою. Дуже шкода, що Андрій Олексійович не погодився. Його згода дала б нам можливість дізнатися, наприклад, чому в Україні 80% бюджетних коштів витрачається на зарплату лікарям, а в Німеччині скажімо 40% (цифра приблизна). Нам треба думати довго, а пану Реві – це півхвилини роботи і ми все знаємо.

 

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.