1

«Інститут серця»: нецілісність

Third Person 1988-9 John Stezaker born 1949 Purchased 2007 http://www.tate.org.uk/art/work/T12349

Third Person 1988-9 John Stezaker born 1949 Purchased 2007 http://www.tate.org.uk/art/work/T12349

Доцент кафедри біології Наталія Опанасівна Лиса, розповідаючи про реплікацію ДНК, знаходила час, щоб пояснити нам, молодим першокурсникам, що медичний інститут це не профтехучилище, а вища освіта відрізняється від ремесленої тим, що індивід після завершення навчання має не просто навчитись «рукодєльнічать», а мусить перетворитися в особистість. Кандидат філософських наук Марина Леонідівна Голуб також на першому курсі пояснювала нам, що суспільні науки це точні науки, і якщо суспільство спробує проігнорувати ось цю точність, то на нього чекатиме крах. Але це було у 1992 році, коли Вінницький вищий медичний навчальний заклад ще називався інститутом та «доїдав» правила радянських соціальних інститутів.

У 1994 році медінститут нарекли університетом і надали йому самоврядні повноваження. Цими повноваженнями негайно скористалися і відкрили стоматологічний та фармацевтичний факультети, а згодом повернули й педіатричний. До слова – факультет сімейної медицини чомусь не відкрили й досі. Але цим самоврядні ініціативи не обмежилися. Деякі завідувачі клінічних кафедр піднімали питання про скорочення годин на вивчення соціології, філософії, соціальної психології, економіки – бо нічого студентам час витрачати на всіляку дурню.

Не пригадую чим все закінчилося, але сам факт є дуже промовистим. Місцеві «аборигени» після звільнення від колоніального гноблення надали самі собі статус університету для того, щоб викинути з програм навчання лікарів суспільні науки, які заважали «аборигенам» якомога швидше приступити допомагати людям та виконувати клятву Гіппократа. Щоправда дуже скоро, «аборигени» сказали, що Гіппократ не казав лікувати безплатно, а згодом до них надійшли дані, що Гіппократ взагалі забороняв безкоштовне «врачєваніє». Ну, але Гіппократ, то таке.

Повертаючись до теми, треба розуміти, що «інноваційні» ініціативи професорів-клініцістів виникли не на порожньому місці. Вони мали дуже потужну соціальну базу – 95% студентів медиків взагалі не розуміли у своєму житті сенсу існування кафедри філософії, соціології, економіки тощо. А з тих 5%, що здогадувалися навіщо воно це все більше половини мало добрало з того, що їм там намагалися пояснити. Але філософія як і політика, до речі, з життя лікарів нікуди не поділися. І скільки б лікарі не розповідали, що перебувають поза політикою і їх задача лікувати як бандитів так і їх жертв, вони все одно змушені постійно робити вибір між добром і злом. І якщо вони будуть робити неправильний вибір в суспільному житті, то це негативно позначиться на їх професійних справах. Лікарський фах вимагає довіри від пацієнта, а пацієнт не вірить злу. Колосальне падіння довіри до лікарів в суспільстві, яке так активно експлуатує у своїх недобрих справах сьогоднішній МОЗ якраз є наслідком того, що лікарі обирали та обирають зло у суспільному житті, а сама охорона здоров’я просто набуває відповідності до цінностей, практик та стандартів соціуму. Не може бути хворе суспільство та здорова система охорони здоров’я.

Для того, аби зробити неправильний ціннісний вибір не обов’язково повністю обрати зло, можна його впустити до себе і перемішати з добром: прооперувати більше двох сотень фронтовиків безкоштовно, але допомогти бандиту уникнути покарання за злочин, оскільки ви ображені, що влада, яка переслідує бандита, хоче розвалити ваш лікувальний заклад. Двоїстість і нецілісність – ось основні риси людини, які не дають можливість прийняти інтегральне рішення на користь добра і які перемішують добро зі злом, що ще гірше ніж відверте зло, яке всі бачать та розуміють.

Базою двоїстості і нецілісності є утилітаризм та гедонізм. Утилітаризм – це філософський напрям етики, який вважає користь основою моральності, а гедонізм – філософський напрям етики, який вважає радість від фізичного задоволення найвищим благом і умовою щастя у житті. Людина яка все обґрунтовує користю завжди буде приймати двоїсті рішення.

Якщо кожного окремого беззастережного прихильника Бориса Тодурова у конфлікті з С14 запитати чи вважає він, що бандит має бути покараний, то він скаже однозначне «так», оскільки екстраполює ситуацію на себе. А якщо його запитати чи правий був Борис Тодуров у ситуації з бандитом Крисіним, то він відповість, що лікар не має виконувати функцію правоохоронних органів, бо він має лікувати. А відповість він так тому, що ніколи не бачить себе на місці вбитого журналіста, який намагався викрити несправедливість. Оскільки викриття несправедливості немає безпосередньої користі для нього, а гарні стосунки з провідним кардіохірургом мають. Окрім того, несправедливість для утилітариста – це абсолютна абстракція, яка виходить із такого самого постмодерністського утилітарного філософського смислу «у кожного своя правда».

Усі учасники свята на вулиці Братиславській переконані у тому, що негаразди з охороню здоров’я, всі ці Квіташвілі та Супрун – це все наслідки активності некорисних людей. Причиною їх некорисності є суспільна освіта, яка штовхає їх до громадянської активності, пошуку справедливості та правди.

Всі гуманітарії, на думку утилітаристів, є людьми, які не можуть заробити на життя нормальною роботою, не хочуть працювати й тому плещуть язиками та збивають з істинного шляху народ. Філософи, ідеалісти, журналісти спочатку «заварили» Майдан, потім спровокували війну, а потім розвалили охорону здоров’я. Угруповання С14, на їх думку, це залишки тих ненормальних, яких не вдалося утилізувати в Іловайському котлі. Будь-який філософ, політолог чи журналіст в очах сучасного «Гіппократа» це суспільний непотріб, який не знає що таке нічне чергування. Так, можливо це дуже вульгарне узагальнення, але у значній мірі інтегральне.

Праця у розумінні утилітаристів – це будівництво будинків, автомобілів, вигодування дрібної та великої рогатої худоби, видобуток газу та нафти, лікування людей. Тоді як впорядкування думок, пошук істини, сенсу життя, рефлексія, саморозуміння, гармонія – це приватна справа кожного, розвага, що завгодно, але не робота. Той хто оперує на среці, нирках, легенях тощо він по справжньому працює, а той, хто вишуковує інформацію, аналізує явища  – розважає нероб і у такий спосіб розвалює країну.

Але хочу розчарувати. Країну розвалюють не ідеалісти, країну якраз розвалюють матеріалісти, раціоналісти, прагмати і технократи – всі ті, хто мішає добро зі злом, всі ті, хто прагне отримати результат будь-якою ціною, всі ті хто страждає на ціннісну шизофренію і з презирством ставиться до суспільних дисциплін. Їх утилітаризм та гедонізм призводить до двоїстості та нецілісності. Причім важливо розуміти, що коли ми говоримо про двоїстість, то йдеться не лише про прийняття двоїстої позиції чи неоднозначних рішень при сумації кількох фактів, йдеться також про роздвоєння цілісних речей, явищ, категорій, тобто йдеться про фрагмантацію реальності.

Мені пригадується як після закінчення інтернатури у пологовому будинку проводились якісь там підсумки річної діяльності. Загалом дуже сумне, нудне та жалюгідне видовище, яке базувалося на брехливих статистичних даних, але мова не про це. В рамках цієї події головний лікар ініціював обговорення проблеми гіпогалактії – зниження секреторної активності молочних залоз у період лактації. У кінці 90-х та на початку 2000-х доживав свого віку естрогеноглюкозовітамінокальцієвий фон (ЕГВК-фон), який використовувався для підготовки шийки матки та  типа дозрівання організму вагітної до пологів. У якості естрогенного компонента використовувався синестрол (0,1% – 1мл – 1мг або 2% – 20мг). Для підготовки  організму вагітної до пологів курсова доза могла сягнути 6 – 10 мг  препарату. Але синестрол також використовувався для зменшення або пригнічення лактації. Доза 2 мг викликала зменшення лактації, а доза 10-14 мг повне припинення лактації.

В СРСР, а згодом і в Україні ЕГВК-фон був рутинним призначенням, тобто майже кожна вагітна, варто їй було потрапити до пологового будинку, отримувала цей цілющий коктейль, ефективність якого в плані дозрівання шийки матки була просто нульовою. Безперечно, слухаючи всю цю проблематику мені було важко промовчати і в притаманній жартівливій формі я запитав чи не пробували його величність начмед з головним лікарем бездумно не колоти всіх синестролом. Якщо винести за дужки обурення корифеїв моїм хамством, то сухим залишком нашого діалогу стала фундаментальна відповідь на моє зауваження когось із старожилів акушерства: «розумієте, ми говоримо про синестрол, який вводиться з метою підготовки шийки матки, а ви говорити про синестрол, який застосовується з метою пригнічення лактації».

Точно такі приклади роздвоєння і фрагментації цілісних речей можна спостерігати і сьогодні. Приміром так званий закон про автономізацію лікарень. Народні депутати, які за нього голосували з метою надання лікарям та лікарням відчуття довгоочікуваної свободи тепер героїчно борються з міськими головами та місцевими радами, які користуючись трансформацією лікарень у некомерційні комунальні підприємства, вигонять на вулиці медичні колективи і готують документи до продажу приміщень та земельних ділянок інвесторам розважальних центрів. Що цікаво, що обурені колективи не бачать ніякого зв’язку між проблемою, прийнятим законом про автономізацію та гройсманівською децентралізацією.

Виступаючи на Національному круглому столі у квітні 2012 року в рамках «Ініціативи 1 грудня», кардинал Любомир Гузар сказав, що людина несе відповідальність за свою цілісність. І ця відповідальність виходить з глибокого розуміння людської природи. Тільки така людина, яка розуміє свою природу і є цілісною може називатися інтелігентною.  

Alter Ego

One Comment

  1. Я давно говорила друзям-колегам-лікарям, що з нашого життя щезла філософія буття і що це- погано… Не ті цілі ставимо, не від того отримуємо задоволення і… що маємо те маємо…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.