Відчуття тривоги, пов’язане з напругою очікування політичної осені, позначається на нервозній поведінці політичної еліти у серпневі дні – дні які завжди були призначені для загальносуспільного релаксу. Тривожність великих людей викликана вичерпаністю довіри з боку населення до політики президента, уряду, парламентської коаліції. Природно, що за таких умов відбувається пошук нової політики, яка б повернула довіру громадян до влади.
Нову політику можуть формувати нові люди. Їх пошук уже почався. Кабінет міністрів у рамках кадрової реформи створює нові підрозділи – директорати, керівники яких отримуватимуть 70 тисяч гривень на місяць. Про це повідомив голова Національного агентства з питань держслужби Костянтин Ващенко. За словами заступниці міністра юстиції Наталії Севостьянової, директорати мають стати аналітичними центрами, які формуватимуть політику. Євросоюз готовий виділити 100 млн грн на кадрову реформу Кабміну.
Більш розлогу інформацію з роз’ясненнями про нову ініціативу Уряду дав на своїй сторінці Валерій Пекар, який зазначає, що директорати будуть займатися виключно аналізом, розробкою і впровадженням державної політики («публічних політик»). Туди будуть найматися виключно на основі відкритих конкурсів нові люди з новими повноваженнями для виконання нової роботи за новими правилами. І, як пише Пекар, в нові структури будуть найматися виключно на основі відкритих конкурсів нові люди з новими повноваженнями для виконання нової роботи за новими правилами. Зарплати також будуть нові (50-70 тисяч гривень до оподаткування), а найперше – нові цінності.
Загалом все виглядає органічно, – лідер «Нової країни» пан Пекар спільно з президентом країни паном Порошенком, який обіцяв нам «жити по-новому», обіцяють нам по-новому.
Помилково було б вважати, що починаючи з 2014 року це перша криза недовіри і перша спроба влади пошуку нових людей. Перша хвиля відбулася наприкінці 2014 року, яка примусила політичну владу замінити постмайданівських представників у різних напрямках. Наприклад, генерального прокурора Ярему замінили на нового Шокіна, а його на ще новішого Луценка. Голову Нацбанку Степана Кубіва замінила нова Валерія Гонтарева. Міністра Мусія замінив Квіташвілі, якого замінила нова Супрун. Цей список можна продовжити.
Однак технологія заміни одних нових людей на інших нових людей не може здійснюватись в силу політики президента країни. Сергій Лещенко, нардеп від БПП, нещодавно в ефірі “24” доповів, що влада знаходиться у повному колапсі у зв’язку з незаповненням владою високих чиновницьких вакансій. Це свідчить про її деградацію і колапс. На думку Сергія Лещенка Президенту вигідно тримати чиновників в підвішеному стані, що робить їх слухняним інструментом в руках кураторів з його адміністрації. Деякі кабінети порожні, тому що політичні клани не можуть узгодити між собою кандидатів. Призначення за квотним принципом перетворили політику на базар, де змагаються товщиною корупційних гаманців і рейтингом, завойованому завдяки олігархічним телеканалам.
Окрім того, сама по собі технологія заміни нових людей на інших нових людей вичерпала себе внаслідок її дискредитації. Чомусь кожний наступний новий гірший від попереднього нового. Що робити у такій ситуації? Ось саме для цього існують справді креативні, освічені та кмітливі громадські активісти. Коли політикам стає важко брехати на допомогу приходять громадські діячі і приносять нові ідеї, які вдихають нове життя у старе. Раз наступним новим генерального прокурором після Юрія Луценка може бути тільки його дружина Ірина Луценко, то треба новими міняти неполітичні фігури, назвавши їх політичними.
Валерій Пекар все продумав і обставився з усіх сторін. Наш уряд, говорить ідеолог директоратів, по суті є постколоніальним: це означає, що він здебільшого традиційно займається тими функціями, які дісталися йому в спадщину від Ради міністрів УРСР. Тобто краде гроші та знімає хабарі з бізнесу. А ось ключові урядові процеси –аналіз, розробка та впровадження державної політики (хоча коректніше говорити “публічних політик”, але цей термін ще не всім знайомий) – були вилучені з функціоналу Уряду, цим займалися в Москві (і навіть не в Раді міністрів СРСР). Так і залишилося дотепер, натомість міністерства перевантажені тим, чим вони не мають займатися взагалі: управління державною власністю, адмінпослуги фізичним та юридичним особам, інспектування тощо.
Тому, продовжує Валерій, фактично у кожному міністерстві створиться невеличка «теплиця», де буде вирощуватися майбутнє міністерство, а решта функцій поступово скорочуватиметься. Нові люди в першу чергу мають змінити самі міністерства, налагодити нові процеси, принести нову культуру. Нам просто залишається в це повірити.
Аналізувати і коментувати бутафорію від людини, котра за гроші вигадує чергові «теми» по задурюванню мізків громадянам – сенсу немає.
В таких ситуаціях важливо поговорити про проблеми, які візуалізуються мимоволі. Одна з таких проблем стосується неспроможності формування політики. Вся справа у тому, що процес формування політики починається з усвідомлення проблеми. Так говорить західна політологічна наука. В наших реаліях «усвідомлення» краще замінити на «визнання» проблеми. Якщо ми візьмемо медичну сферу, то ми про яке визнання проблеми може йтися в країні, де відсутня статистика лікарських помилок, де люди в принципі ніколи не говорили і не говорять правди? І така ситуація пов’язана не лише з перебуванням в умовах нелегального ринку. Відсутність статистики лікарських помилок – це індикатор відсутності визнання проблем. Фінансування ліжко-місця – це уже похідне хронічної брехні. Саме ось ця безпросвітна брехня є причиною відсутності політики або її неспроможності. Хоча треба говорити про хибну політику. А політика це напрямок. Ми 26 років ідемо в невірному напрямку і вирішуємо вигадані, неіснуючі комфортні проблеми. Це не може тривати вічно. Вирішення неіснуючих комфортних проблем завжди призведе до катастрофи.
Вища політична влада дуже добре розуміє, що вона іде до катастрофи і знає причину цієї катастрофи – невірний напрямок, невірна політика. Але нічого з цим не може зробити, оскільки нічого не може зробити з собою. З ними все ясно, і питань до них немає. Питання залишаються до громадських організацій та громадських діячів, які допомагають політикам дурити людей.
Політика формується політиками. Статус політика громадянин набуває лише в результаті політичного процесу, але ніяк не в результаті конкурсного відбору різного роду комісіями.
Любомир Гузар колись сказав, що політична діяльність – це одне з високих жертовних служінь. Особа, якій нарід довіряє свою долю, мусить дуже уважно своє покликання трактувати. Мусить людей бачити як божі сотворіння, як особистості, яким надано гідність, свободу.
Мусять бачити також, що всякі розв’язки проблем, потреби отих добрих людей вимагають дуже правдивої, справедливої і глибинної розв’язки.
Тому перші питання, які завжди мають виникати до політика: чим він пожертвував і заради чого він пожертвував? Винесемо за дужки проблему жертовності уже чинних політиків, яким громадяни довірили свою долю, але питання залишається до директоратів які мають отримати почесний статус політичних діячів, і то не простих, а державних службовців, тобто таких, котрі мають забезпечувати інтерес всіх громадян незважаючи на наявність політичних уподобань. Якщо насправді при нинішніх міністерствах мають створюватися теплиці де мають вирощуватися майбутні міністерства, то хочеться сказати, що політики не вирощуються в тепличних умовах. Вони вирощуються у боротьбі за справедливість. І тут можна бути критиком Тимошенко, але правди діти ніде – ЮВТ вирощена не в тепличних умовах. Інша справа, що справедливість, за яку вона боролося є специфічною та не всім підходить (кради, але ділись з бідним). Більше того в країні уже і так більш як достатньо «тепличних огірків», наприклад, Яценюк, або Гройсман.
Наступні питання, а чи бачать претенденти на директорати в людині божі створіння? Це не просте питання, яке може видатись з першого погляду, оскільки навіть міністр соцполітики, як показала практика, нічого такого не бачить.
Ситуація загалом виглядає як анекдотична. Уляну Супрун брали на роботу на посаду міністра із зарплатою 6 тис грн.. Пані Супрун зарплата взагалі не цікавила, і вона цього не приховувала, оскільки є доларовою міліонеркою. Нині міністерства будуть формувати директорати із середніми зарплатами в 60 тис грн. Робити це будуть комісії до складу яких входитимуть міністри із зарплатами в 6 тис грн.. чи нехай 18 тис грн.. Міністри набиратимуть людей, які за великі гроші мають формувати державну політику, тому що міністри не справляються з цим завданням оскільки отримують маленькі гроші. Чи як, це все розуміти? За такою логікою лікарям, які отримують 4 тис зарплати дозволять наймати у підпорядкування спеціальних людей, які за 30 тис будуть їм допомагати лікувати?
У тижневику ДТ з’явилася стаття за авторством Валентина Ткача із промовистою назвою «Кінець світу настане тоді, коли сторожу знадобиться сторож». Мені здається, що він настане раніше, коли політику знадобиться політик.
Висновок. Політика в країні уже сформована. Але вона неспроможна і не дозволяє протриматись у владі. Очевидно, що мова йде про політичних консультантів для уже існуючих політиків. Зрозуміло, що головне завдання, яке ставиться для людини за 70 тис грн. зарплати – це допомогти з реалізацією уже існуючої політики. Саме під це і створюються директорати.
