0

Комсомольці на будівництві медичного ринку, або чому прийняті «реформаторські» закони не зможуть запустити глобальну корупційну модель в системі охорони здоров’я

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий»

Павло Гай-Нижник

Ви ніколи не задумувалися, хто є прихильниками ринкових перетворень у вітчизняній медичній сфері? Якщо хтось думає, що ними є ідеологічні люди, як то лібертаріанці або класичні ліберали, той помиляється. Лібертаріанці або класичні ліберали не можуть будувати ринок медичних послуг з тієї простої причини, що в Україні кількість таких людей є настільки мізерною, що ними можна нехтувати. Насправді, головним каталізатором та рушійною силою побудови медичного ринку є нащадки носіїв комуністичної ідеї українсько-російського походження. У нас таких багато. Або навіть не так: їх не просто багато, – інших у нас немає. Якщо хтось думає, що організація ринку для комсомольців є чимось неприродним, той помиляється ще більше. 

Я давно ловив себе на думці, чому мені, людині класичних ліберальних поглядів, доводиться відстоювати не лише гуманізм та справедливість, що мали б робити соціал-демократи, а й саму соціал-демократію, а також принципи солідарності та солідаризму. Чому цього не роблять люди, які вийшли з лона соціалізму? Тим більше, якщо їх така велика кількість. Виявляється все дуже просто. Армія ідеологічних соціалістів зайнята іншими справами… – вона будує ринок медичних послуг. Ринок, комерція та розкіш – це  природна потреба будь-якого комуніста. Це не жарт.

Не можу сказати, що до цих висновків я прийшов в результаті наполегливої та тривалої науково-дослідницької діяльності. Просвітлення прийшло випадково, після вимушеного знайомства з біографією югославського лідера Йосипа Броз Тіто та одного з його партизанських друзів Богі Йововича – дідуся Міли Йовович. Так, тієї самої американської кінозірки, котра у 1975 році народилася у Києві і на своє 40-річчя заспівала «Ой у гаю при Дунаю».

Богі Йовович разом з кількома «партизанами» з’явився у Києві на початку 60-х. Він прибув до Одеси з Албанії на радянському теплоході під виглядом туриста, рятуючись від гніву колишнього соратника Йосипа Броз Тіто.

Як вчили нас у радянській школі, Югославія була напівкапіталістичною країною. Нагадаю про всяк випадок, що капіталізм – це було погано. Тобто Югославія для радянської людини вважалася напівпоганою країною. 

Стосунки з Югославією зіпсувалися ще за часів Сталіна. У 1949 році ця країна прийняла низку законів, які визначили тенденцію розвитку югославського суспільства на десятиліття вперед. Перший закон – «Основний закон про управління державними господарськими підприємствами і вищими господарськими об’єднаннями з боку трудових колективів». Формально цей нормативний акт лише давав право робочим колективам обирати робочі ради, які володіли всією повнотою влади на підприємстві, однак, саме він відкрив шлях на децентралізацію Югославії та її демократизацію.

Наступним став закон «Про основи соціального і політичного устрою Федеративної Народної Республіки Югославії і про союзні органи влади», який закріплював принципи самоврядування і частково поширював їх на політичну сферу.
Курс на децентралізацію держави в суспільній свідомості зміцнив ряд статей видного політичного діяча Мілована Джіласа, які були опубліковані в газеті «Борба» взимку 1953/54 років. У них автор вимагав продовження демократизації країни. Ці статті збурили громадську думку і дали новий імпульс на встановлення самоврядування.

Частина югославських політичних діячів, які вважалися ортодоксальними комуністами виступали проти політики «напівкапіталістичного» диктатора і навіть організовували якісь замахи на товариша Тіто. Серед цих ленінців був й дідусь улюбленої українцями акторки Міли Йовович товариш Богі Йовович, котрий на час втечі до СРСР уже встиг відсидіти у югославській в’язниці за звинувачення у сталінізмі і бути амністованим.

Згодом через Червоний Хрест з Югославії до Києва підвезли ще кілька молодих людей, у тому числі і 17-річного  Богі Йововича-молодшого, котрий вступив до медичного інституту і у 1974 році в ресторані «Либідь» у статусі студента познайомився з радянською акторкою Галиною Логіновою. Після їх шлюбу у 1975 році народилася Міла.

Однак у середині 70-х ЦК КПРС вирішила помиритися з Тіто і політемігранти з Югославії, які готувалися на заміну головному югославському партизану, стали більше не потрібні. І тут починається саме цікаве. Богі Йовович-старший з товаришем відмовилися від радянського громадянства і виявили бажання переїхати боротися з напівкапіталстичтним диктатором… ні, не у Албанію чи Кубу, а у капіталістичну Францію – колиску революцій і притулок революціонерів. У 1975 році всезнаюча Бі-бі-сі передала, що два югославських дисидента виїхали з СРСР боротися з Тіто.

Молодий терапевт, Богі Йовович-молодший, також вирішив залишити країну Рад і, не дивлячись на комуністичне виховання, подався не у комуністичний Пхеньян, а у  капіталістичний Лондон. Покрутившись там нетривалий час молодий лікар-комуніст перебирається у ще більш капіталістичний Лос-Анджелес, де не йде працювати найманим працівником у муніципальну лікарню для лікування бідних і пригнічених експлуататорами, а організовує власний бізнес – пересувну лабораторію. Аналізи на колесах виявилися дуже затребувані для амбулаторних пацієнтів і справи доктора Богі пішли угору.

Однак цьому успіху не зовсім зраділи страхові компанії, яких засипало рахунками на оплату лабораторних тестів, що примусило їх об’єднатися і поцікавитися комерційною діяльністю терапевта-комуніста, батько якого у цей час, мабуть, продовжував боротися з югославським напівкапіталізмом, «страждаючи» від капіталізму на чужині у Франції. В результаті вивчення комерційної діяльності Йововича-молодшого страховики запідозрили ухилення від сплати податків і повідомили про це куди слід. В результаті, у 1990 році, не самий гуманний у світі американський суд «впаяв» сербові 20 років в’язниці, з яких Богі відсидів 7 років. Цікаво, що російська «Вікіпедія» причину ув’язнення називає не інакше як «фінансові махінації з медичними страховками».

Ну і щоб завершити тему з нашими сербсько-хорватсько-словенськими друзями (Тіто був навпіл хорватом, навпіл словенцем), нагадаю, що ображений Сталін готував для тезки Йосипа дуже цікаву смерть. Виконати замах мав такий собі товариш Григулевич, якому треба було розпорошити отруту під час передачі Тіто скарбнички з коштовностями, від яких лідеру Югославії зносило «дах». Просто смерть Сталіна зірвала цей план. Для того, аби ще більше здивуватися щодо божевільного поєднання непоєднуваних речей – любові до розкоші та комуністичної жертовності – варто прочитати біографію Йосипа Броз Тіто. Повірте,  «трудовий» шлях цієї людини вартий на повагу.

Таким чином, очевидно, ми маємо справу з якимось неописаним донині соціологічним феноменом, – коли одна людина бореться з експлуататорами і одночасно прагне до експлуатації інших людей. Причому даний феномен властивий для «слов’янсько-православної» популяції. Напевно, цим абзацом варто обмежитись, оскільки його абсолютно достатньо не лише для того, щоб описати феномен, але й отримати звинувачення у непатріотизмі або навіть ксенофобії, тому перейдемо до більш практично-тематичних речей.

Наприкінці 90-х, початку 2000-х, мені не давали спокою категорія лікарів, які, працюючи у державних закладах, ніколи не називали вартості своїх послуг. Здавалося – це природно, оскільки вони знаходилися на нелегальному положенні. Але при цьому, тобто, не називаючи ціни, їм вдавалося так обдерти пацієнта, що піонери медичної комерції, молоді суб’єкти ринку медичних послуг могли просто позаздрити тим, хто замість ціни вимовляв: ну так, щоб було усім добре. Знайомлячись ближче з людьми «служіння» я з подивом дізнавався, що спектр їх політичних симпатій був абсолютно лівацький: від соціаліста Мороза до комуніста Симоненка. Самі упороті з них взагалі западали на Наташу Вітренко.

Станом на сьогодні мізерна частина цих людей перебралася у США, де продовжують справу Богі Йововича, розвалюючи страхову систему американців. Більша частина українських «йововичів» залишилась тут і зайнята розбудовою ринку медичних послуг під себе, нібито турбуючись про бідних та знедолених, відпрацьовуючи схеми нових мобільних лабораторій з подальшими фінансовими махінаціями та несплатою податків.

Однаку українські «йововичі» не розуміють, що для реалізації їх схем на одного «йововича» має припадати 9 чесних операторів ринку. Багато з прихильників реформ дивуються, чому в Україні ніяк нічого не можуть запустити. Навіть корупційну модель, під яку уже забезпечили законодавчу базу. Ось саме тому і не можуть, оскільки корупційна модель передбачає якусь частку чесних людей, котрі б дозволили паразитувати «йововичам». А якщо у країні одні «йововичі» та «йовбаки», то ми навіть не побачимо корупційної моделі, яку нам хочуть представити як регульований державою ринок, у якому лікарі стануть отримувати гідну винагороду, а пацієнти – безоплатну медичну допомогу.

Якщо Вам сподобалася стаття підтримайте наш сайт матеріально. Великі справи робляться малими коштами

Карта приват: 4149 4996 4053 3723

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.