0

Крик Гройсмана

Мы кричали, мы кричали,
наши  ротики устали.
А сейчас мы отдохнем
и опять кричать начнем.

surreal-acrilic-oil-paintings-samuli-heimonen4Якщо хтось думав, що знає про крик все, то він дуже помилявся. Люди справді кричать, кричать по різному при різних обставинах. Впевнений, що кричать й ті, про кого і подумати не можна. Думаю, що кричать навіть члени профільного комітету – завжди усміхнена Ірина Сисоєнко і завжди врівноважена Ольга Богомолець. Але уявити як кричить Володимир Гройсман… А він кричить, тільки дуже тихо, щоб ніхто не почув.

Виявляється Володимир Борисович з 2011 року кричав на усю країну. Це у нього така  реакція на реформування медичної сфери, коли руйнували терапевтичну службу, педіатричну службу і таке інше. Про те, що Гройсман голосно волав, стало відомо 17 листопада на Стратегічному міжвідомчому форумі реформа медицини: «фінансування, управління, первинна медична допомога». Як нинішній прем’єр морщиться від незадоволення, як дратується і грубіянить в ложі уряду – чули. А ось як він кричить з 2011 року: «припиніть реформу», – не чув у Вінниці ніхто. Проте всі пам’ятають страхову компанію «Місто», яка була створена Гройсманом та міською радою для обдирання хворих людей прямо в операційній. Може якось тоді кричав теперішній головний міністр, вимагаючи більше прибутків. Не відомо. Взагалі при Януковичу Гройсман не кричав. Тихо віддав асфальтні заводики донецьким та мовчав.

Тепер, у якості прем’єра, Володимир Борисович говорить, «шо» стан сучасної  охорони здоров’я є жахливим, він не влаштовує ні тих хто лікується, ні тих, хто в медицині працює. «Ми маємо багато прикладів, коли на охорону здоров’я дивилися як на галузь, у якій можна розвивати безгосподарність, корупцію, неефективність, нераціональність використання ресурсів. І врешті-решт ми отримали результат, який ми маємо сьогодні. Для уряду і для мене особисто зміна системи охорони здоров’я є одним із самих важливих пріоритетів», – відзначив головний гість форуму.

Хочеться запитати: це ви кому говорите, Борисовичу?

Наступна репліка взагалі є промовистим свідченням заочної МАУП-івської освіти: «Система охорони здоров’я є надскладною і потребує консолідованого рішення не лише влади, а підтримки експертного середовища, українського парламенту. Нам потрібно зробити все, щоб ми знайшли ту систему, яка дасть можливість вирішити актуальні проблеми українських громадян». Чоловік зібрався шукати систему. Вова, системи не шукають, їх створюють. Це крадені гроші можна шукати під матрацами. Вислів: консолідоване рішення не лише влади, а й парламенту, є просто шедевром.

Опускаючи очі у написане, прем’єр-міністр задоволено та діловито засмикав плечима і закрутив задом на стільці. Ще б пак. Колишній найкращий мер звітував за виконану роботу: «Що нами було зроблено за останній період часу? Одним із перших рішень і в уряді і в парламенті, за що я дякую народним депутатам України, ми ввели закон, який дозволяє спростити реєстрацію ліків на ринку України. З 2017 року ми починаємо референтне ціноутворення, а з квітня місяця держава починає процес реімбурсації».

Упустимо запитання щодо ризиків від прийняття такого рішення, запитаємо про економічну ефективність: на скільки відсотків подешевшали ліки? Володимире Борисовичу, гарантоване здешевлення ліків на відсотків 10%, це відміна 7% ПДВ, яке ви ввели на початку 2014. Зробіть це, і менше треба буде реімбурсувати, реімбурсатори.

З криком у 2011 році – розібралися. Залишилося прокоментувати засудження центрального волюнтаризму. Зі слів Гройсмана, у Києві хтось вирішив, що він розумніший і почав робити реформу. Це неправда. У центрі сиділи не дурні. Принаймні розумніші за теперішніх. Всі пілоти голосувалися сесіями обласних рад. Тому вся відповідальність за зруйновані терапевтичні та педіатричні служби, про яку говорить нинішній прем’єр, лежить виключно на місцевій еліті. У Вінниці з більш як 100 депутатів обласної ради у 2011 році, лише 2 проголосували проти і кілька утрималось. Тобто підтримка руйнування медицини на місцях була майже 100%. Вся проблема у тому, що як і тоді, так і нині на місцях сидять такі самі лизоблюди, котрі так само можуть «кричати» на всю країну як Гройсман у 2011 році. Кричати, але дуже тихо, щоб ніхто не чув, паралельно використовуючи ситуацію на свою користь, відкриваючі нові бутафорські структури на зразок страхової компанії «Місто» і дурячи пацієнтів.

Виступи інших посадовців також були не менш вражаючими за своєю беззмістовністю. І так буде тривати вічно, допоки перепусткою у політику та на вищі державні посади буде відбір за здатністю дурити людей і надувати щоки. По виступах віце-прем’єра Зубко і прем’єра Гройсмана видно, що ці люди не лише не компетентні в медичній сфері і ніколи не були на прийомі у дільничного терапевта, ці люди все життя постійно і безпросвітно брехали.

Кількість дурниць, висловлених на форумі, традиційно і очікувано виявилася достатньою. До них навіть сформувалося звикання. Найбільше дратує повна відсутність конкретики. Тому, аби якось виправити цю ситуацію поговоримо про первинну медичну допомогу, яку в назві стратегічного форуму притулили до «фінансування» та «управління».

Первина медична допомога давно стала фетишем наших реформаторів. Причім усіх, навіть таких далеких від медицини людей як Зубко, Шимків, Розенко та інші. Ці люди легко включають в свій лексикон термін «первина медична допомога», але усвідомлення і розуміння цього терміну таке саме як для більшості людей «громадянське суспільство». По обличчях віце-прмєра Зубко і всіх інших видно, що ці люди ніколи в житті не були у «дженерал практишн», але хтось їм сказав, що первинний рівень – це так само «харашо», як і громадянське суспільство. А «харашо» тому, що дешево. І якщо всі бюджетні гроші забрати з третинного та вторинного рівнів і віддати їх дільничним терапевтам, назвавши їх сімейними лікарями, то можна буде дешево всіх лікувати і всі будуть задоволені. Це так, якби міністр освіти науки та Лілія Гриневич сказала, що всі бюджетні кошти, які держава виділяє на освіту потрібно спрямувати у дошкільні заклади, тому що освіта в дитячих садочках є більш дешевою і нею можна охопити все населення.

В черговий раз хочеться нагадати, що система Семашка – це дешева система для задоволення медичних потреб всіх без винятку людей. Природно, що ця система створена в СРСР – країні бідних людей. Протилежність її – американська медицина. В США найбільші кошти витрачаються на третинний рівень, де обслуговуються заможні пацієнти, а інтереси бідних, до певної міри, ігноруються й понині. Саме тому, французи, італійці, німці, якщо прагнуть отримати найкращу допомогу з хірургічного лікування вади серця їдуть в США, попри те, що Франція, Італія лідирують у рейтингу ВООЗ (США на 36 місці). А ті хто прагне, щоб його гарантовано помастили йодом сьогодні їде на Кубу.

Що сталося в Україні. Після розпаду СРСР, перерозподіл бюджетних коштів став таким, що грошей виділених на медицину перестало вистачати і на протезування клапанів, і на холіцистектомію, і на те щоб помастити сідниці йодом. Саме тому держава, вирішила обрізати фінансування для науково-дослідних інститутів, міських та обласних лікарень. Для цього органи влади дискредитують академію медичних наук, а також розповідають про нераціональне витрачання коштів на третинному та вторинному рівнях. Безперечно і там і там є великі проблеми, але вони не вирішуються шляхом відбирання коштів.

За задумом реформаторів, якщо відібрати кошти з стаціонарів та поліклінік шляхом адміністративного запровадження бюджетно-диференційованої моделі оплати праці, з адміністративним обмеженням доступу громадян до вищих рівнів допомоги, то на консолідовані кошти можна помастити йодом всіх громадян. На думку реформаторів це має всім сподобатися, а реформа буде зарахована в актив, який можна буде капіталізувати політично.

Для реалізації цієї «благородної» мети в країні розпочата промоція первинного рівня допомоги та його сакралізація. Чомусь ні у кого не виникає питання, а як в СРСР обходились без первинного рівня. Не вже його не було? Безперечно був, тільки в силу некомерційності медицини він був інтегрований з вторинним. Наші реформатори ніяк не можуть зрозуміти, що окремішність, або навіть ізольованість, первинного рівня медичної допомоги на Заході породжена ринком та соціальною нерівністю. Більше того, це не є добре. Захід працює над інтеграцією вторинного та первинного рівнів. Ніхто адміністративно їх не роз’єднував.

Український парадокс полягає у тому, що в нашій країні в адміністративний спосіб взялися роз’єднувати те, що в принципі само собою роз’єдналося внаслідок нерівності та сегрегації за соціальною ознакою. В результаті бідні лікарі почали обслуговувати бідних людей. Для того, аби якось підправити цю ситуацію, лікарям первинного рівня вирішили дати більше грошей за те що вони мастять пацієнтів йодом.

Але внаслідок браку освіти реформатори не розуміють важливих процесів. До того ж крадені гроші не дозволяють їм спуститися на землю і зрозуміти просту річ: бідність – це не лише брак фінансів, бідність – це відсутність можливостей професійного зростання. Причина останнього – нелегальний ринок медичних послуг. Цей інститут перевів фахові навички на вторинний рівень. Тепер вони там. Воно і раніше не можливо було підготувати фельдшера без вторинного рівня, але тоді був доступ в поліклініки та стаціонари. Тому проблема дільничних терапевтів полягає не лише у відсутності коштів, проблема полягає у відсутності підготовки. Держава ще якось може дати кошти, але вона уже не може нічому навчити. Вся справу у тому, що лікарів не вчать університети та професура, лікарів вчать лікарі. Це правило чинне і в адміністративній некомерційній моделі, і у ринку.

 Люди, які зібралися в Києві вирішувати проблеми медичні можуть назвати форум стратегічним, але для того щоб претендувати на стратегію і розуміння того що буде завтра, треба розуміти те, що є сьогодні. А сьогодні є ринок. І не важливо чи він є легальний чи не легальний. Ринок вчить тільки тому, чому треба і тільки тих, кого треба.

Знання і навички знаходяться на вторинному рівні, який сам потерпає від «перенаселення». У цьому йому допомагають медичні чиновники.

Якби в Україні був хоча б один аналітичний центр, який би фахово займався медициною, то він би повідомив, що у нас проблеми із відтворенням системи – кожний наступний є гіршим від попереднього. Це відбувається тому, що у нас порушений процес передачі професійних навичок. Людина іде з системи не передаючи знань і навичок молодому. Таке відбувається внаслідок закритості системи та соціального конфлікту, коли люди в системі вважають один одного ворогами.

Так ось, всі розмови про підготовку сімейних лікарів – це не більше як розмови. Хто навчить сімейного лікаря кардіології чи пульмонології, якщо кардіолог не хоче передати знання кардіологу, якого до нього прислали попри його бажання. Для того щоб вчити молодих фахівців, має бути виробнича потреба. В радянській системі молодих вчили, тому що вірили у світле майбутнє, тому що примушувала партія, тому що вигідно було віддати роботу молодому, а самому відпочити. В ринку вчать тільки тоді, коли від навчання є профіт. Госпіталь в США візьме інтерна лише тоді, коли він упускає прибуток. Тому колектив вчить, а інтерн хоче вчитися. Мова про те, що хтось навчить сімейного лікаря вести нормальну вагітність – ознаки неадекватності і некомпетентності.

В Україні або колектив не хоче вчити, або інтерн не хоче вчитися. Тому з перерозподілом коштів на первинну ланку ми отримаємо ситуацію, коли неуки за більші кошти будуть нас малювати йодом без особливого бажання. Чимось все нагадує реформу поліції – гроші дали, тільки не змогли ні навчити, ні мотивувати.

Уляна Супрун побажала нам мати ту систему яку ми варті. Без сумніву – так і буде. А ще Уляна Надія сказали, що маємо стати прикладом для інших країн. Але треба розуміти, що прикладом для інших держав можуть стати лише ті держави, які представили світові себе і створили власний продукт. Те, що в Україні намагаються сьогодні приробити в медичній сфері дає підстави стверджувати, що Україна взагалі не є державою, а територією або полігоном для експериментів чужорідної еліти за підтримки світового цеху тримачів смислів. Випробування проводяться з метою з’ясування рівня безтолковості і безвольності місцевого населення.

А Гройсмана треба менше слухати. Його епоха закінчиться разом з епохою Порошенка. Далі Володимир Борисович приїде у Вінницю і буде розповідати всім, що він кричав на всю країну. Одне питання прокукурікати, що впровадження сімейної медицини було помилкою, а інша справа повернути педіатрів на первинний рівень і відновити систему освіти дільничних терапевтів.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.