8

Ліцензування лікарів, або коли худоба набуває статусу бидла

Методи якими Уряд проводить реформи охорони здоров’я найбільше підходять для реформи ветеринарної допомоги свійським тваринам. Приблизно так висловився кілька років тому президент всеукраїнської ради захисту прав та безпеки пацієнтів Віктор Сердюк. Його висновок був реакцією на односторонні дії МОЗ без врахування думки як лікарів, так і пацієнтів. МОЗ поводило себе так, ніби воно має справу з коровами та свинями, які, по-перше, не можуть розмовляти, по-друге, є власністю господаря і призначені для споживання. Але навіть якщо людей прирівняти з худобою, то ототожнювати реформу охорони здоров’я з ветеринарною реформою можна лише за умов, якщо метою змін є благополуччя свійських тварин на їх шляху до м’ясного фаршу.

Діяльність Уряду чітко показує, що ігнорування думки підданих, які проживають на території під назвою Україна пояснюється зовсім не турботою про їх комфортне існування для подальшого споживання, наприклад, у якості соціальної бази на наступних виборах. Ігнор поясняються бажанням влади заощадити на утриманні пересічних по дорозі до їх «судного дня».

Зневажливе ставлення та погіршення умов утримання худоби переводить її у статус бидла. Ставлення до худоби як до бидла виникає з причин відсутності почуттів до тварин та байдужості.

Однак в реформі охорони здоров’я все значно складніше, оскільки перехід людського матеріалу у статус бидла пов’язаний не лише з відсутністю почуттів політичної влади до своїх підданих, він спричинений самонеповагою простолюдинів. Приниження бидла це природна неконтрольована поведінка більшості людей як реакція на самонеповагу. І ради не те нема.

Урядова пропозиція ліцензування лікарів під контролем МОЗ, це непросто ставлення до лікарів як до мовчазної худоби, це акт приниження бидла унаслідок неповаги його до себе.

Ліцензування

У багатьох виникає обурення: чому інститут ліцензування як складова лікарської самоорганізації і неурядової діяльності безсоромно використовується урядовим інститутом, тобто МОЗ? Відповідь на це питання дуже проста: Уряд, експлуатуючи іноземне слово «ліцензія», намагається запровадити каральний орган, котрий матиме повноваження очищати лави лікарів від недостойних. Офіційно це звучить: «концепція пропонує впровадити повністю нову систему доступу до лікарської професії». Про що це свідчить? Це свідчить як мінімум про дві речі: професійна підготовка значної кількості працюючих лікарів є незадовільною; держава намагається звільнитися від певної кількості лікарів.

Перше питання котре виникає: чи має право держава в особі новоствореного органу Ліцензійної ради втручатися у питання кількості лікарів та якості їх підготовки. Відповідь: формально – має. Має, тому що в Україні відсутні, де-факто, професійні асоціації, а держава є монополістом. Монополізм проявляється:

  • у допуску до професійної діяльності для держаних та недержавних структур;
  • у свавільному формуванні ціни на лікарські послуги в державному сегменті;
  • у відсутності допуску до бюджетних коштів суб’єктів ринку – приватних клінік (треба визнати – сьогодні взято курс на вирішення проблеми. Хто матиме доступ до бюджетних кошітв – це уже інше історія).

Друге питання, яке виникає: спроба звільнитися від неякісних лікарів продиктована турботою про пацієнтів? Відповідь також дуже проста: нинішнього президента країни Петра Порошенка пацієнти турбують ще менше ніж колишнього злочинця Віктора Януковича.

Але найцікавішим є третє питання: звідки взялися в умовах державної монополії погано підготовлені лікарі, які калічать людей і відправляють їх передчасно на той світ?

Просторікуючи у мотиваційній частині проекту концепції з професійного ліцензування лікарів про низьку якість медичної допомоги в Україні та причини смертності вища політична влада поводить себе так, ніби до 2014 року вона не мала ніякого відношення до цієї низької якості і ось зараз, на 5 році після Революції Гідності, у неї нарешті дійшли руки виправити ситуацію за допомогою відважної американки Уляни Супрун.

Так ось, низька якість лікарів – це результати діяльності держави. Пропоную неупереджено проаналізувати причини низької якості підготовки лікарів в Україні (це правда) а уже потім розібратися, що пропонує держава і наскільки її пропозиції будуть спроможні розв’язати заявлену проблему.

Контроль якості

Допуск до професійної діяльності невід’ємно пов’язаний з контролем якості. В контролі якості є кілька  принципових моментів: хто проводить контроль, з якою метою і коли він починається.

На Заході такий контроль вибудований в системі стримувань і противаг. Ця система витікає з різниці функцій замовника та надавача послуг. З одного боку контроль проводить держава як розпорядник бюджетних коштів, з іншого боку це роблять професійні асоціації. Держава контролює дотримання взятих зобов’язань з лікування з боку лікарів. Іншими словами вона відповідає за раціональність використаних коштів та за відповідності між ціною та якістю.

Професійні асоціації контролюють якість людського матеріалу, який надходить у медичну сферу та регулюють чисельність лікарів. Це робиться для того, аби не відбувалася дискредитація спільноти й не виникало перенасичення ринку та, як наслідок, нездорової конкуренції, що неодмінно позначиться на фінансовому благополуччі. Суб’єктність асоціаціям дає медична власність. Головним індикатором суб’єктності є право відмовитися від нав’язаної урядом ціни на медичні послуги.

В Україні ніякого розмежування між замовником та надавачами послуг не відбулося. Більше того, держава робить все можливе, аби зберегти такий порядок речей. Саме тому вона бере на себе функцію з ліцензування.

Допуск до професійної діяльності

Допуск до професійної діяльності починається не з ТУ (тематичного удосконалення) та ПАЦ-ів (передатестаційних циклів) і навіть не з інтернатури. І питання навіть не у тому, що сертифікати намагаються замінити ліцензіями та переконують, що це не просто заміна вивіски як в ситуації з парамедиками.

Допуск до професійної діяльності починається з вступу до медичного університету. Руйнація та дискредитація контролю якості почалася з офіційного дозволу держави допускати до навчання за готівку у вищі медичні навчальні заклади. Навчання за готівку отримало назву контрактної форми навчання. Це було зроблено з метою зберегти професорсько-викладацький склад ігноруючи «виробничу» необхідність та потреби ринку. Навчання з власні кошти в Україні – це легалізація хабарництва і допуск в медичне середовище осіб без належного рівня знань. Контрактна форма навчання в Україні не має нічого спільного із платною формою навчання за кордоном.

Наступна проблема – протекціонізм та хабарництво у державному сегменті навчання. Як з «двійки» малюють «відмінно» можна познайомитись у медичному університеті.

Але здобуття теоретичних знань за правилами азійського середньовіччя це не сама велика  проблема у якості підготовки медичних кадрів. Найбільша проблема починається з інтернатури – першого кроку молодого лікаря у професійному житті. Випускник, який прийшов до лікарні, навіть з потужним багажем теоретичних знань – це немовля, яке не вміє ні розмовляти, ні ходити. Його треба водити за руку і усьому вчити. І займаються цим не керівники інтернатури, не професори і не адміністрація лікарні. В Україні підготовкою лікаря займаються звичайні лікарі. Якщо захочуть.

Для того, щоб зрозуміти прірву у підготовці лікарів-інтернів у Радянському Союзі наприкінці 80-х та в Україні кінця 90-х наведу один приклад. Лікар-інтерн хірургічної спеціальності здавав особисто практичний навик обласному спеціалісту перед отриманням сертифікату. Увага! Здавав не за столом комісії з 30 чоловік, на якій стояла ваза з трояндами, а в операційній одній людині. Радянський інтерн з акушерства та гінекології вільно робив екстирпацію матки як перший хірург. Обласний спеціаліст при здачі іспиту виконував функцію асистента. Буквально за 10 років, тобто у кінці 90-х лікар інтерн у кращому випадку мав за плечима максимум десяток асистенцій… другим асистентом, тобто тримав гачки. Більшість випускників інтернатури у кінці 90-х не володіли елементарними навиками ургентного акушерства: ручна або інструментальна ревізія стінок матки, зашивання розривів тощо.

Причиною випуску з інтернатури ненавчених кадрів стало створення державою нелегального ринку та перенасиченням ринку ескулапами самою державою за хабарі при працевлаштуванні. Сама інтернатура стала прирівнюватися до перегляду телесеріалу «доктор Хаус». Іншими словами інститут інтернатури почав виводити на ринок медичних послуг лікарів, котрі абсолютно не придатні до професійної діяльності. За фактом це злочин, який можна прирівняти до випуску на автошляхи курсантів автоучкомбінатів  з правами, але без будь-яких практичних навиків керування авто.

Але це ще не все. Найгірше у житті молодого лікаря починалося після працевлаштування, вартість якого йому обходилася у кілька тисяч доларів. Якщо в інтернатурі на нього ніхто не звертав уваги, то при приході на роботу керівництво лікарні, передусім завідувач відділенням (потім начмед та головний лікар) починали його помічати – робити все можливе, щоб молодий лікар не здобував ніяких практичних навичок.

Через п’ять років активного (підкреслюю) забезпечення професійної деградації молодого лікаря атестували на державній атестаційній комісії і видавали йому новий сертифікат на продовження «професійної» діяльності ті самі люди, які прямо або безпосередньо робили з нього професійного інваліда. Таким чином до сертифікату спеціаліста додавався сертифікат лікаря ІІ категорії.

Чому система дає збої?

Єдине у чому правий МОЗ, так це у констатації факту низького професійного рівня якості переважної більшості медичного персоналу. В основі системи професійної деградації лежить нелегальний ринок та успадкований радянський «функціонал», який використаний «менеджерами середньої ланки» лікарень для монополізації свого становища на ринку медичних послуг. Головними бенефіціарами цієї системи стали завідувачі відділень, які використовуючи владні повноваження перебрали на себе всю або майже усю виробничу активність. Професійний рівень колег підтримується ними на мінімально достатньому рівні. Часто цього рівня буває недостатньо для розв’язання елементарних завдань у святкові, вихідні дні та у нічний час – період відсутності кваліфікованого персоналу, який нерідко представлений однією особою – завідувачем відділення.

Як оцінювати ініціативу МОЗ з ліцензування?

Ініціатива МОЗ з ліцензування лікарів – це ініціатива проведення флюорографії в’язнів концтабору після річного їх перебування у холодних бараках без харчування з метою виявлення хворих на туберкульоз і подальшої страти туберкульозників як непридатних для експлуатації на лісозаготівлях. Причім до складу комісії з виявлення непридатних пропонується включити 30 найкращих наглядачів, які цілий рік носили собі додому вугілля призначені для опалення бараків, а також м’ясо, молоко, яйця та олію призначені для харчування ув’язнених.

Ініціатива МОЗ – це верх цинізму. Українські лікарі потребують справедливості та рівного доступу до роботи. Вони потребують створення системи передачі професійних навичок. МОЗ не розуміє (чи робить вигляд), що головної причиною професійної деградації є порушення самовідтворюваності системи. Порушення самовідтворюваності – це не лише кожний наступний гірший від попереднього, це коли досвідчений лікар іде в могилу забираючи з собою все, що він вміє не передавши нічого тим, хто колись хотів, міг та заслуговував.

Створення Ліцензійної ради – це уже не витончене знущання, це брутальне приниження, це плювок в обличчя. У цій комісії засідатимуть особи, котрі своїми безпосередніми діями або бездіяльністю робили все можливе для професійної деградації лікарів. І ці «моральні» авторитети будуть викидати людей з професії, які витратили 10, а може й більше років свого життя. Саме головне, вийшовши з засідання комісії «моральні» авторитети продовжуватимуть робити те саме.

Перетворення закладів охорони здоров’я у некомерційні комунальні підприємства (НКП), перехід на контракти в роботі з лікарями, примус до фінансування «стін» лікарень місцевими бюджетами лише сприятимуть феодальним стосункам в медичних колективах і ніяким чином не ліквідовують систему професійної деградації лікарів. Навпаки – всі ці дії лише легалізують порочні практики і дають їм нового дихання. НКП – це осередки нелегального ринку та неофеодалізму.

Система сертифікації лікарів, передатестаційних циклів, курсів з підвищення кваліфікації втратила свою ефективність одразу після розвалу СРСР з формуванням нелегального ринку медичних послуг, з безвідповідальним та необґрунтованим його наповненням лікарями самою державою. Делегування функцій з регуляції ринку головними лікарям та місцеві феодалам не в змозі припинити цей процес.

Ніякі Ліцензійні ради не здатні оцінити якість професійної підготовки лікарів з тієї простої причини, що фаховість перевіряється не купами паперів та рекомендаційними листами у кабінетах з трояндами, а на робочому місці в операційних. Для цього треба міняти все в медичній сфері і починати треба з матриці соціальної справедливості. Доки «моральні» авторитети, члени Ліцензійної ради, будуть заробляти 10-20 тис доларів на місяць, а ті кого вони тестуватимуть 150 доларів, ні про яку якість професійної підготовки не може йтися за означенням.

На завершення кілька слів про «бонус» концепції професійного ліцензування, офіційно він прописаний у такій редакції: «Одним із додаткових аспектів реформи стане можливість практикувати в Україні для лікарів, які отримали ліцензію закордоном, без проходження додаткових бюрократичних процедур для її визнання. При цьому, до країн, ліцензії яких визнаватимуться, належатимуть лише ті країни, де існують високі стандарти для її отримання: країни ЄС, США, Канада, Японія, Ізраїль».

Кілька слів не вийде, оскільки слів просто немає. Я розумію, що МОЗ знаходиться в підпорядкуванні держдепу США і даний пункт слід розцінювати як пропозицію уряду США молодій демократії, але зробити таку гонорову пропозицію Україні, це все одно що заявитися у червоних шароварах та вишиванці до Букінгемського палацу з пропозицією нетрадиційного сексу, самій англійській королеві.

Анатолій Якименко

8 Comments

  1. Отягощённый бред с элементами реальных фактов! Вопросов по тексту можно задать штук 30, но если на них ответы у автора? Чтобы не выглядеть голословным, задам пока только три. 1) Почему рассматривается «печальная участь» молодых выпускников, обреченных на неполучение лицензии при ряде объективных причин и умалчивается о целой армии (не менее 70%) пенсионеров, с трудом вспоминающих латинские названия анатомических образований и прочитавших последнюю книгу (в лучшем случае это «Одесские рассказы» Бабеля) лет 20 назад?! 2) Почему не анализируется проблема, кроющаяся именно в этой массе держащихся за своё место зубами и не передающих опыт молодым по причине конкуренции, а передергивается акцент в сторону «некачественного» образования (современные выпускники (при желании) знают то, что раньше можно было узнать только купив за рубежом профильную литературу)?! 3)Какую цель преследует автор и что лично он сделал для улучшения своего профессионального уровня? Если это не заказное формирование антиреформного реноме, то почему этот «профессионал» от медицины не предлагает собственный опыт в качестве достижения соответствия европейским (или мировым) стандартам?!…….

  2. У ліцензування є ще інші сторони: захист пацієнтів…та захист лікаря від скарг…А потрібно ще вирішити питання, хто головний у розподілу коштів, – той і керує! Поки не почне працювати Медичний Фонд, як основа медичного самоуправління, нічого ми не зможемо вдіяти…ми, медики, – бидло!

  3. Рассвет приходит к тем, кто видел тьму
    Во всем ее убийственном величии…
    Кто плакал от людского безразличья,
    Но безразличным не был ни к кому!
    Рассвет приходит к тем, кто был в пути,
    Не зная ни усталости, ни лени.
    Кто, обессилев, падал на колени,
    Но поднимался, продолжал идти!
    И, зажимая волю в кулаки,
    Вдруг находил ромашковое поле
    И, задыхаясь от щемящей боли,
    Свои ладони прятал в лепестки!
    К тем, кто, похоронив свои мечты
    И помянув их, устремлялся дальше.
    Кто мог, среди предательства и фальши
    Не растерять душевной чистоты…
    Нечаянно в небесной синеве
    Вдруг распахнутся солнечные двери…
    Рассвет приходит к тем, кто верил в свет.
    Абсурдно, до последнего. Но верил!

  4. Концепція ліцензування це реакція МОЗ на законопроект “Про лікарське самоврядування” №8250. Не допустити впровадженя системи противаг і балансів, за будь яку ціну зберегти та навіть підсилити монополію держави у кадрових питаннях – це стоїть за красивими словами, що мають нам навіяти образ піклувальників за людське і лікарське благо. Звідки це у “лібералів”. Це пафос маріонеток, кеорваних і щедро посипаних грішми з-за кордону. Дмитро у чомусь правий, голос несплячого й стривоженого розуму вже майже став своєю протилежністю – маренням у царстві пропагандистсько-наркотичного сомнабулізму. Українці надто майстерні в удаваннні з себе сплячих і на все згодних. Дулі завжди в кишенях або за спиною напоготові. Ця влада теж впаде зруйнована своєю ж нещирістю, штучністю й брехнею. Українців в Україні нажаль поменшає.

  5. так, звичайно, до лікарів як до худоби, ставилися у 2011, у 2018 ситуація змінилася кардинально,тепер до них ставляться як до бидла

  6. Більше схоже на жалості “недооціненого” спеціаліста, якому всі винні та всі проти нього. Я навчалася в університеті на контракті, отримала червоний диплом, сама обрала собі фах, який хотіла, а не який треба було державі. Сама знайшла собі роботу без хабаря!!! в державній лікарні в центрі Києва. Так, це було дуже не просто, і часу на особисте життя не було взагалі, лише книжки, навчання, волонтерські чергування. Але я така не одна “зіронька”. Серед моїх друзів таких більшість. Без зв’язків, хабарів, криші, люди з далекої провінції знаходили можливості влаштуватися на роботу, куди мріяли, та опановувати потрібні навички. Головна проблема подібних дописів, що нам постійно хтось щось має зробити, влаштувати, навчити, передати знання. А ми такі собі потім будемо сидіти в теплі та заробляти гроші. Такого не буде ніколи. І якщо ви кажете про професійні асоціації, то спочатку докладіть власних зусиль для їх створення, об’єднання професіоналів, а не купки бажаючих позбирати членські внески та з’їздити за кошти членів та фармфірм на конференції закордон.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.