1

Медична какофонія під диригування децентралізаторів (Частина ІІ)

День народження кота. Андрій Репников

День народження кота. Андрій Репников

Частина ІІ (Продовження). Частина І. 

29.07.15 пройшов круглий стіл «Реформа охорони здоров’я в контексті децентралізації», організований групою «Реформа охорони здоров’я» спільно з Міністерством охорони здоров’я, Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та реанімаційним пакетом реформ (РПР).

Razdelitel_trigger

Звертає на себе увагу повна відірваність від діяльності  «суміжників», службова недбалість, головотяпство і побутова безтолковість людей, які вирішують державні питання. Лише подумати, заступник директора департаменту регіонального розвитку та проектного управління Сергій Шаршов запитує в аудиторії круглого столу про результати проведення експерименту у пілотних регіонах України щодо формування госпітальних округів. Ми уже не говоримо, що це можна було зробити відповідним службовим запитом, непомітно від сторонніх вух та очей. Мова про те, як можна було госпітальний округ брати за основу у створені повітів, брати на себе якісь зобов’язання по термінах і не знати чим закінчились «пілоти», не поцікавившись, з рештою, на якому етапі знаходиться робота з формування правил визначення госпітального округу?

Треба сказати, що нічим не кращі від колег по регіональному розвитку люди у білих халатах. Медичні чиновники, не маючи консенсусу по питаннях дефініцій первинної та вторинної медичної допомоги, приймають рішення про їх роз’єднання. Ще раз: чітко не розуміючи, що таке «первинка», що таке «вторинка», починають щось роз’єднувати. А головне, хто сказав що первинна і вторинна медична допомога якось об’єднані у неприродний спосіб? У чому проблема?

На все це витрачається час, гроші, людей позбавляють спеціальності, а потім з’ясовується, що ніякого реального роз’єднання «первинки» і «вторинки» не відбулося. А те що відбулося призвело до підвищення захворюваності та занедбаних випадків. Бачите, чиновникам заважало, що пацієнт сам собі визначав до кого йому піти лікуватися за власні гроші. В розумінні чиновника пацієнт не має права замість дільничного терапевта обрати собі кардіолога, пульмонолога, гастроентеролога чи ревматолога. І байдуже, що вибір мали право лише ті, хто мав кошти й тому був цікавий вузьким спеціалістам.

А все тому, що чиновники вирішили вважати, що вартість лікування у вузького спеціаліста є вищою аніж у дільничного терапевта. Байдуже, що всі вони знаходяться на однакових бюджетних ставках, і в нашій країні немає різниці у кого лікуватись: у терапевта, у пульмонолога чи у медсестри. Немає різниці, тому що вона, держава, платить їм усім однакові зарплати. А те що неформальні платежі у ревматолога вищі, аніж у дільничного терапевта, то яке діло до того державі?

Дії держави ще можна було б якось зрозуміти, якби вона намагалася загнати у стійло загальної практики кардіологів, пульмонологів, гастроентерологів, гематологів, ендокринологів, ревматологів тощо. Ці спеціальності насправді відбрунькувалися від терапії. Але що має бути у голові людини, яка у ХХІ столітті під загальною практикою розуміє конгломерат із акушерства, гінекології, педіатрії, хірургії та терапії?

Логіка чиновників, це взагалі тема для не однієї докторської дисертації. Субвенція виявляється введена для того, щоб МОЗ розрахував медичні соціальні стандарти. Треба мати велику фантазію, що домислити як форма грошової допомоги місцевим бюджетам із державного може спонукати МОЗ розробити медичні стандарти. Хоча чому дивуватися країні, у якій введення ПДВ на ліки обґрунтували здешевленням медикаментів і всі це проковтнули.

Що ж стосується стандартів, то всі охочі за ось цим посиланням http://therapy.irkutsk.ru можуть подивитися, що таке стандарт лікування і як він виглядає. Нагадаємо, що в Україні згідно з реєстром медико-технологічних документів є: адаптована клінічна настанова, медичний стандарт, уніфікований клінічний протокол медичної допомоги.  Усі розмови про те що у нас є третя частина стандартів, чи лише половина стандартів не відповідають дійсності. В Україні є лише протоколи медичної допомоги, більша половина яких прострочена  і датована 2004 роком. Що стосується стандартів лікування в Україні, то вони відсутні як клас (є по ВІЛ/СНІД і можливо ще щось на них подібне). Клінічні протоколи і стандарти лікування це не тотожні речі.

Наявність протоколів і відсутність стандартів ми пов’язуємо позицією лікарської спільноти. Треба розуміти, що клінічні протоколи негласно створювалися з двох причин: інтеграція в світове лікарське товариство та намагання захиститися від пацієнта. Стандарт – це обов’язок перед пацієнтом, тому стандартів немає. Окрім того, відсутність стандартів вигідне державі. Якщо в нашій країні впровадити лише стандарти лікування по двох нозологіях – інфаркт міокарду та інсульт (ішемічний та геморагічний), держава Україна може оголошувати себе банкрутом.

На належному рівні по протоколах лікування тримаються тільки кардіологи. Однак цього рівня не вистачає для того щоб задовольнити блакитну мрію Бориса Тодурова, відомий кардіохірург лише марить стандартизацію та тарифікацією своїх послуг, звинувачуючи у бездіяльності МОЗ та 26 наукових академічних інститутів.

Сподіваємося, що ця інформація буде корисною для тих, хто вводячи субвенції, очікує на стандарти в медицині. Агов, реформатори! Стандартів нема і не буде!

Кілька слів хотілося б сказати стосовно розмежування замовника і надавача медичних послуг. Нині в коло реформаторів зайшло багато людей з юридичною та економічною освітою, у тому числі із Києво-Могилянки. Хочеться нагадати, що в стінах цього університету у 2011 році мав доповідь старший науковий співробітник ліберального інституту Катона (США) Майкл Теннер. Цей чоловік, читаючи свої лекції та критикуючи підходи соціалістів у медицині, нерідко використовує образ господаря, який веде свого песика на мотузочку у ветеринарну клініку для проведення над ним маніпуляцій, які для нього замовили.

Чомусь так думається, що послуги громадянам не замовляються. Громадяни самі собі замовляють те, що їм треба. Послуги замовляються для підданих. Щось підказує, що ці послуги, які для нас замовлять місцеві феодали дуже нагадуватимуть процедури, які для своїх котиків замовляють одурілі від неробства міщани – видирання кігтів і кастрацію. Тобто, коли ми дізнаємось про перелік тих послуг, які для нас замовили і про їхню ціну, то ми прозріємо на обидва ока.

Нам відомо, що Києво-Могилянка грішить лівацькими поглядами, але ж не до такого ступеню.

Взагалі процес розмежування замовника і надавача послуг важко уявити собі десь в США чи навіть у Греції. До такого міг додуматись хіба Роберт Мугабе у Зімбабве, чоловік борючись з інфляцією відмінив національну валюту. Якщо мислити економічними категоріями, то замовник і надавач формуються автоматично, якщо ми переходимо на ринкові стосунки. Якщо ж ми перебуваємо у державному бюджетному сегменті, то це звучить та виглядає якось кумедно. З такими підходами міські голови скоро будуть замовляти послуги у пожежників, а депутати повітів послуги прокуратури на рік уперед. Подібні екстраполяції можна провести і на середню освіту.

Ми ще трохи послухаємо порад собачої мами і українські чоловіки будуть замовляти послуги у власних дружин, попередньо розмежувавшись на замовника та надавача.

Це ще не все, далі буде.

Анатолій Якименко

One Comment

  1. Чудова стаття! Кожне слово чистісінька ПРАВДА!!!! Агов реформатори!!!, читайте, аналізуйте!

Залишити коментар до viksam Скасувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.