0

Модельєри у пошуках моделі

Літня політична активність навколо «реформаторських» законопроектів та очікування їх внесення до порядку денного літньої сесії 2017 року тримає в тонусі всіх зацікавлених осіб та примушує до активності як прихильників «реформ», так і їх противників. Ми уже дали короткий звіт про захід, який відбувся 31 травня в Інституті Майбутнього «Про цикл громадсько-інформаційних заходів на тему «Аналіз минулого заради майбутнього в суспільній системі охорони здоров’я». Цей захід був організований не те щоб противниками «реформ», але точно не прихильниками політики МОЗ.

Звіт по панельній дискусії вийшов коротенький тому, що ніякого аналізу минулого насправді не було, отже і писати нічого. Для людини, яка кілька раз ходила на засідання РПР або ж чула виступи заступника недоміністра Супрун Павла Ковтонюка доповіді на вулиці Гончара нічим не відрізнялися від «ерпеерівських», з єдиною різницею, що Ковтонюк це робить цікавіше.

Вернутися до цієї події мене примусило гасло, яке обрали організатори заходу: «Медицина поза політикою». Безперечно, мені дуже добре відома природа цього гасла, але я зроблю вигляд, що не розумію у чому причина бажання винести політики за дужки медичної реформи. Тому виходитиму з того, що проголошена аполітичність є добросовісним «заблуждєнієм», і у цьому тексті намагатимусь переконати, що політика є головною і провідною у будь-якій реформі.

В пошуках моделі

Я не зустрічав іншої сфери, де б реформатори так вперто шукали модель. Не шукають моделі ні економісти, ні військові, ні освітяни. Це не означає що моделі не існують і ними не користуються. Наприклад, є банківські моделі. У країнах з розвиненою ринковою економікою склалися різні моделі банківських систем. Вони відрізняються характером взаємовідносин банків з корпоративним сектором економіки, ступенем спеціалізації кредитних організацій.

За характером взаємовідносин банків з промисловістю розрізняють дві моделі: відкритого ринку та корпоративного регулювання. За першої моделі між банками і корпораціями немає тісних і стійких зв’язків. Корпорації можуть користуватися банківськими послугами одночасно в декількох банках. Останні не надають переваги економічним суб’єктам за принципом «наш клієнт». Пільги можливі для тих позичальників, які забезпечать найбільш вигідну і менш ризиковане використання банківського кредиту. Така модель сформувалася в США, де не практикується встановлення тісних і ексклюзивних економічних взаємовідносин банків з промисловістю. У законодавчому порядку до 1999 р. банкам заборонялося набувати у власний портфель корпоративні цінні папери і здійснювати посередницькі операції з ними. Для залучення додаткового капіталу корпорації частіше вдаються до облігаційними позиками, ніж до банківського кредиту.

Для моделі корпоративного регулювання, навпаки, характерно наявність тісних, тривалих зв’язків між банками і корпораціями. Банки можуть виступати і як прямі акціонери підприємств, і як депозитарії акцій дрібних акціонерів, які передають банкам ще й право свого голосу. Це підвищує роль банків у створенні та діяльності корпорацій, у підтриманні їх фінансової стійкості. Така модель банківської системи склалася в Німеччині і Японії.

Також існують різні моделі регулювання і контролю за діяльністю банків. В одних країнах регулюючі та наглядові функції щодо банків виконує центральний банк, в інших вони покладені на спеціальні державні органи (наприклад, у Франції – на Банківську комісію). Є держави, де діяльність комерційних та інших банків контролює і регулює міністерство фінансів.

Але хтось колись чув, щоб в нашій країні обговорювали моделі банківської системи? Обговорюють політику регулятора, обговорюють політику комерційних банків. Це абсолютно логічно, оскільки політика – це наміри. Якщо наміри голови Нацбанку допомогти президенту країни стати міліардером на валютних спекуляціях, то яка різниця яку регуляторну модель ви оберете? Якщо намір комерційного банку зібрати депозити і відкрити кредитні лінії своїм знайомим та родичам та втекти з грошима за кордон, а наміри вищої політичної влади прикрити злочинців, то до чого тут модель відкритого ринку, корпоративна модель чи ще якась інша модель і до чого тут, хто здійснює наглядові функції – Мінфін чи Нацбанк?

В медицині просто якась біда. Збираються дорослі люди з науковими ступенями і не можуть зрозуміти, що головним питанням є наміри та політика, а не моделі. Чому в банківській сфері відкрито говорять про наміри Гонтаревої та Порошенка, а в медицині немає людей, які можуть зрозуміти наміри Квіташвілі, Супрун та Порошенка? Складається враження, що медичні експерти є модельєрами і тому так одержимо захоплюються моделями.

Поради модельєрам

Суспільні та гуманітарні науки твердять, що європеєць відрізняється від китайця формуванням образу ідеального. Цей образ формує мрію, котру представник старого світу намагається реалізувати протягом життя. Тобто європеєць життя творить з себе. Натомість китаєць вбирає у себе навколишнє і творить себе з нього. Отже, дії європейця – це проекція себе, своїх мрій (ідеального) на реалії життя. Для цього представник Західної цивілізації жертвує матеріальним за ради ідеального.

З огляду на поведінку наших реформаторів, я рекомендував би їм китайську модель, оскільки типовий український реформатор є звичайним китайцем – сформований з зовнішніх обставин, яким намагається повністю відповідати. Говорити про якийсь власний образ прекрасного взагалі смішно. Окрім того є ще один аспект на користь китайської моделі.

Можливо хтось пам’ятає період теплих стосунків між СРСР та Китаєм, який різко змінився ворожнечею. Розрив стосунків відбувся внаслідок засудження комуністичною росією політики Сталіна. Китайська ментальність не змогла прийняти такої наруги над особистістю, якій донедавна вклонялися мільйони людей. Китайські комуністи на чолі з Мао Цзедунуном, кажуть, зверталися до своїх московських колег і просили робити поступ вперед без критики Сталіна. Батько китайської модернізації Ден Сяопін і китайці не критикували Мао після його смерті.

Наші реформатори демонструють дуже подібну поведінку до персон минулого, ніколи їх не критикуючи, так само як китайці Мао. І нашим словоблудам навіть можна було б і порекомендувати китайську модель поведінки, якби не одна проблема. Ден Сяопін не просто не критикував Мао Дзедуна, він по-перше, розумів проблему, по-друге, знав, що треба робити. Українські денсяопіни окрім того, що не називають прізвища, абсолютно не розуміють справжніх проблем і не знають що робити.

Хто має пропонувати модель

В Україні одні ніяк не можуть зрозуміти, а інші роблять вигляд, що не розуміють, що модель є похідною політики – спочатку наміри, а потім форма їх реалізації. Якщо хтось і має пропонувати якусь модель для реалізації власної політики, то це самі політики – автори намірів. У нас ситуація виглядає так: вища політична влада має наміри, які є недобрими, і про це знають розробники моделей, однак замість того, щоб це сказати напряму медична номенклатура пропонує 20 років якісь моделі під злочинні ідейки  політичної верхівки, конкуруючи між собою за лояльність і ресурси від людей з депутатськими мандатами. При цьому заявляє, що медицина поза політикою і доводячи, що моделями можна вплинути на політиків та їх наміри.

Хто має бути ініціатором медичної реформи та її провідником

Реформа не може починатися знизу. Пацієнт або громадянин немає ані суб’єктності, ані здатності сформувати порядок денний реформ. Це утопія і абсурд. Ініціатором реформ має стати медична еліта, яка пішла у політику. Вона формує образ прекрасного в медичній сфері і пропонує його громадянам. Отримавши підтримку медична еліта у складі  політичної сили приходить до влади і реалізує реформу.

На даному етапі медичною елітою можуть бути лікарі, які вийшли з державної системи і набули економічної та юридичної суб’єктності, довели свою суспільну потрібність і абсолютно не залежать від бюджету. У політологічному сенсі це «праві». Саме вони, «праві», мають піти в політику, не тому, що я проти «лівих», просто «ліві» на даному етапі не здатні цього зробити. У нас взагалі немає «лівої» політики в країні. На «правих» лежить зобов’язання забезпечити загальний суспільний інтерес, який в Україні в медичній сфері ще довго залишатиметься «лівим», а вся медицина у більшості державною.

Сьогодні медичну реформу проводить Мінфін на користь феодальної політичної верхівки. Тобто ми маємо справу ні з «лівою», ні з «правою» політикою в медичній сфері, а з феодальною антинаціональною політикою. Сьогоднішній конфлікт між МОЗ та профільним Комітетом ВР  України – це конфлікт вищої політичної влади в особі  Порошенка та Гройсмана, які хочуть провести реформу на власну користь (зменшити фінансування) та медичною номенклатурою в особі Мусія та Богомолець. Порошенко та Гройсман – це чистої води феодалізм, причім антинаціональний його варіант, прикритий фіговим листком «правої» політики, хоча нічого ліберального у їх намірах немає і близько. Ольга Богомолець і Олег Мусій – це елементи лівої політики замішані на феодалізмі, але з яскравим захистом національних інтересів.

Пацієнти є об’єктами реформ. За ради справедливості треба сказати, що їх інтереси будуть краще задоволені при перемозі національної медичної номенклатури.

Отже, ніякі моделі не замінять політики. Думаю, що модельєри доживають свої останні роки, вони не цікаві уже самі собі.

 

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.