0

На захист американської медицини

Ми писали про нездорове відчуття глибокої сердечної прихильності українських громадян до медичного страхування і назвали цей недуг страховою хворобою. Таке саме нездорове відчуття глибокої, тільки уже, відрази наші громадяни відчувають до американської медицини.

Що цікаво, що ніхто ніколи ні офіційно, ні неофіційно не давав приводу запідозрити, що Україна збирається впроваджувати бодай елементи американської моделі. Незважаючи на це, в українських ЗМІ періодично з’являються статті в яких нас застерігають від американського медичного страхіття. Останні статті, які мені довелося читати називалися: «Почему Украине не стоит копировать здравоохранение в США» («Хвиля») та «Об американской медицине и ее реформе» (“The Экономист”).

Насправді, все  виглядає дуже дивним: громадяни країни, котрі всі свої заощадження зберігають в доларах США (не в євро, не в фунтах стерлінгах, не в злотих) як вогню бояться того, що їм ніхто не пропонує, що їм ніколи не загрожувало і не загрожує. Без перебільшення медицина США використовується в нашій країні як пугало і турбує українців так само, як колись радянських людей турбував Гондурас.

З першого погляду може видатись, що вороже ставлення до заморської системи охорони здоров’я пояснюється значним відсотком незастрахованого населення. Але якщо навіть припустити, що пересічний українець страждає на емпатію до незаможних представників простого американського народу, то це не пояснює його нелюбов до всіє медичної системи з її фантастичним технічним та кадровим забезпеченням.

Відповідь на всі питання дає початок статті на «The Экономист». Виявляється США вже як 25 років щось намагаються зробити із власними лікарями, які одуріли від наживи і гилять скажені ціни. Тобто українців турбує вільне ціноутворення. Саме воно не дає можливість всіх застрахувати в Америці.

Аналізуючи численні спроби вивчення зарубіжного досвіду можна легко помітити, що вивчення американського досвіду відбувається переважно з метою викрити недоліки медичної системи імперіалістів і продемонструвати справжню аморальну сутність американця – людини наживи та капіталу, показавши його бездуховність. При цьому американське суспільство представляється як імперія зла.

Все це разом пояснює стурбованість української громадськості американською медициною, так само як свого часу пояснювало стурбованість американців комуністичною заразою для боротьби з якою у ХХ столітті було створено ЦРУ.

Ми в своїх попередніх текстах, присвячених статті 49 Конституції України, постійно наголошували, що між рядками цієї статті написано, що держава не допустить ринку і вільного ціноутворення, – наживатися на людській біді ніхто не буде.

Візуалізували ми цей момент не просто так, а з «корисливою» метою. А саме, з метою показати, що аморальним є не лікар, який призначає ціну за лікування, а держава, яка не хоче повідомити громадянам відсоток відшкодування цієї ціни, показавши їм у такий спосіб свою турботу. Цей відсоток, має вираження в абсолютних цифрах і якщо ці цифри будуть адекватними, то це дасть можливість без будь-якої співоплати надавати лікування в державних закладах.

У держави є опція – відмовитися від додаткової вартості (ДВ). ДВ – це вартість створеної понад вартість робочої сили і безкоштовно привласненої власником бізнесу. Відмова в оплаті ДВ робить ціну «справедливою» і водночас залишає її ринково адаптованою. Але держава обрала інший шлях формування «справедливої» ціни – виведення з собівартості медичної послуги витрат на утримання приміщень, амортизаційні та капітальні витрати. На її думку «стіни» не входять до вартості послуг і їх мають оплачувати громади. Субвенція не буде цього покривати.

З цього приводу на своїй сторінці навіть висловлювався колишній ідеолог економічних реформ в Україні Віктор Пинзеник сказавши, що у торгівлі нікому в голову не прийде вивести з собівартості ціни пляшки кокаколи її охолодження. Дуже було б дивно, якби покупець мав оплатити за напій і окремо за холодильник, у якому вона зберігається.

Але наші реформатори пішли ще далі, вони не лише намагаються вивести з собівартості медичної послуги капітальні витрати та утримання приміщень, вони, як і американські політики намагаються вгамувати оскаженілих українських лікарів, які з’їдають 80% бюджетних коштів. Поки це робиться шляхом прорахування «справедливої» ціни. Хто ще не зрозумів, то пояснимо: «справедлива» ціна – це не ціна, ви її ніколи не дізнаєтесь, це процес, який ніколи не закінчується. Метою цього процесу є постійний підрахунок, який дає можливість добирати до невизначеності різні суми. Сьогодні запропоновано 640 грн, завтра буде більше.

«Справедлива» ціна прораховуєтьс державою без участі у цьому  процесі лікарів. Не виключено, що у слід за амортизацією обладнання та «фінансування стін» з собівартості медичної послуги буде виведена якась частка оплати за працю медичного працівника. І це буде оголошено як перемога над оскаженілими лікарями.

Але повернемося до критики американської моделі. Соціальні скотоми слов’янського ока, не здатні за означенням бачити основних елементів систем, побудованих англосаксами. Виходячи із традицій слов’янської моралі, критиці піддаються незручні елементи системи, якою загалом активно користуються у власних цілях, причім абсолютно добровільно. Якщо ми говоримо про медичну сферу, то слов’янин бачить недоступність медичної допомоги. Тобто око бачить просто високу ціни на послугу. Але око не бачить головного – можливість лікаря самостійно формувати ціну на послугу.

А можливість лікаря назвати ціну за свою працю є стовпом американської медичної моделі. І не лише. Саме вільне ціноутворення на медичні послуги дало світові комп’ютерні томографи, «холтери», ангіографи, апарати МРТ та УЗД, енцефалографи, робототехніку в медицині тощо. Тому коли ви виходите від свого дантиста, полікувавши зуб за 20 доларів, не забудьте подякувати, тим американцям, які заплатили по повній і тим американцям, які ніколи не були в стоматолога. Якби не оскаженілі апетити американських лікарів ми б і далі користувалися послугами знахарів та мольфарів, а єдиними препаратами для лікування були прополіс і мед. З фізіотерапевтичних засобів ми б користувалися укусами бджіл і обліплювали себе глиною або якимось іншим цілющим болотом.

І це ще не все. Необхідність оплати праці лікаря, встановленого самим лікарем, примушує американського громадянина дбати про своє здоров’я змалку. Дає йому право вимагати і позиватися в суді. Висока вартість медичних послуг спонукає громадянина до фінансової кооперації спрямованої на накопичення коштів на «чорний» день. Убезпечення свого життя і кооперація вимагають чесності. Висока вартість медичної послуги спонукає громадян звернути увагу на страждання інших. Страждання інших апелює до почуттів і емоцій, спонукає до жертовності та примушує виявляти волю.

Суспільна воля передається на верхівку соціальної піраміди тобто до вищої політичної влада і та проявляє політичну волю, котра проявляється у повідомлені частки відшкодування за медичну послугу за рахунок бюджетних коштів. У нас чомусь всі нарікають до відсутності політичної волі, не розуміючи, що вона залежить від волі громадянина.

Напевно, ще можна найти з десяток плейотропних ефектів американської медичної моделі, але закінчимо невпевненістю у завтрашньому дні. Ця невпевненість дуже корисна, оскільки навертає людину до Бога і рефлексії. Мало хто задумується над запитанням: для чого нам Бог, якщо ми знатимемо, що з нами буде завтра, або будемо впевнені у завтрашньому дні.

Американська модель, як ніяка інша, є відкрита і найбільш придатна для аналізу. Саме чесність і відкритість цієї системи дозволяє нам бачити не просто недоліки, а істині проблеми, причім не лише медичні проблеми. Всім іншим світу цього американська медицина дозволяє користуватися тим, чого б вони ніколи не отримали за три своїх життя.

Вона є  і заслуговує на зразок, від якого треба відштовхнутися. Але замість того, аби скористатися чесністю, відкритістю та доступністю американської системи ми її відкидаємо, причім відкидаємо як зло, причім робимо це як представники добра. А насправді все з точністю до навпаки.

Помилкою американської моделі є допуск неготових осіб до медичної системи, які її розкладають і дискредитують. Це не є закликом до соціальної сегрегації, а є закликом до виховання тих кого «приручили» або тих, хто поряд. Це обов’язок сильних.

І саме цікаве. США витрачають на надання медичної допомоги своїм громадянам 1 трлн доларів бюджетних коштів і ще 2 трлн приватних. Україна витрачає на свою систему максимум 3 млрд доларів бюджетних коштів. Ділимо 1000 млрд на 3 млрд і отримуємо 333. Робимо поправку на кількість населення: 320 млн ділимо на 40 млн, отримуємо 8. Тепер 333 ділимо на 8 і отримуємо 41. Тобто медичний держбюджет США у 41 раз вищий за український. Якщо половину цього бюджету витрати на оплату праці, то середня зарплата у медичній сфері США буде мінімум 3 тис доларів на місяць або 36 тис на рік. Це з розрахунку, що в Україні вона 150 доларів (150 × 20 = 3000 доларів). Тобто бюджетні кошти США, які на рік виділяються на медицину дозволяють їм сформувати державну систему охорону здоров’я за рахунок іноземців. Але американці не йдуть на цей крок.

Письменники з «The Экономист», безперечно, найдуть цьому пояснення у стилі «картельна змова», «апартеїд» тощо. Але на місці так званих національних експертів я б краще подумав чим пояснити наявність достовірної статистики лікарських помилок в США в умовах матеріального відшкодування за заподіяну шкоду при надані медичних послуг. І чим пояснити відсутність будь-якої статистики серед чесних і порядних українців, що примушує місцевих професорів користуватися статистичними даними ненажерливих імперіалістів.

Але чого можна хотіти від народу, який в рамках любові до всього живого виламує кігті та каструє домашніх улюбленців. Не вже хтось з лікарів думає, що йому так само не виламають і не обріжуть виходячи з гуманістичних мотивів та любові до пацієнта. Любов і жертовність серед брехунів – страшна річ.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.