0

Після «світанку» часто настає смерть

Філософи відокремлюють думання від мислення. Першим займаються більшість людської популяції. Процеси мислення властиві меншості.

Думання переважно пов’язано з накопиченням матеріальних благ або задоволенням особистих амбіцій, наприклад, політичних.  Мислення спрямовано на нематеріальні результати і часто виходить за межі людського егоїзму. За допомогою мислення людина намагається дати адекватні відповіді на найскладніші виклики. Думання часто не помічає правди і минає її стороною.

Прикладом думаючої людини є Петро Порошенко. Прикладом мислячої людини був Любомир Гузар.

Думати  можна як раціонально, так й ірраціонально. Люди, котрі думають ірраціонально в народі називаються дурнями, оскільки не досягають матеріальних результатів та владних повноважень. Люди, котрі думають раціонально в народі називаються сволотою.  Їх не люблять, але поважають, оскільки у них є гроші і влада.

Мислити також можна раціонально та ірраціонально. Точного і ясного визначення раціонального мислення і раціональності не існує. Вважається, що раціональність – це такий тип мислення, коли рішення приймаються, виходячи з порівняння набору фактів, а не на основі відчуттів або з емоційних спонукань. Мислителі можуть ставати відомими, але ніколи не стають заможними і рідко здобувають владу.

В епоху постмодернізму почуття та емоції не вітаються як серед думаючих, так і серед мислячих людей. Ірраціональне упосліджується.

І думаючі і мислячі люди періодично зупиняються у своїх роздумах та судженнях, концентруються і підводять проміжні підсумки та узагальнення.

Думаючі люди це роблять, наприклад, під час розпивання спиртних напоїв, концентруючись при виголошені тостів. У такий спосіб вони намагаються пояснити собі та іншим сенс своєї діяльності, повідомити про майбутні плани, самоактуалізуватися, мотивувати себе на подальші дії різного роду побажаннями.

Мислячі люди зупиняються і підводять проміжні висновки мислительних процесів та рефлексій з нагоди якихось знакових подій: річниці революції, Дня незалежності тощо.

Український філософ Андрій Баумейстр говорить, що будь-яка людина є філософом по природі, оскільки  постійно змушена надавати смисл тому що бачить, чує і, що дуже важливо, тому, що відчуває. Просто у різних людей це відбувається по різному – у когось дуже добре, у когось просто добре, а у когось так собі. Перші називаються філософами. Окрім того, осмислення дуже важливо для запам’ятовування – ми записуємо у пам’ять лише те, що осмислили. Приписування смислу – це свідома робота мозку. Так формується культура та культурні нації.

Але мислячі люди, так само як і думаючі, зупиняються для того, аби мотивувати себе на подальше життя. Допомагає їм це зробити віра. Тобто спільними знаменником, який  об’єднує як раціонально, так й ірраціонально думаючих та мислячих людей є віра. Віра – це не лише психічний стан, який розвивається від народження, віра – це базова природна потреба людина. Вірять усі без винятку.

Найбільш суспільно резонансним осмисленням пережитих подій напередодні Дня незалежності України став емоційний текст головного редактора «Дзеркала Тижня» Юлії Мостової «Не зрікаються в любові», у якому за допомогою метафори  вона повідомляє, що не варто розчаровуватися «темрявою», адже найтемніше завжди перед «світанком». У такий спосіб відома журналістка закликає громадян вірити у «світанок» і мотивує їх залишатися в країни, пояснюючи чому залишається у ній сама, попри бажання виїхати. Щось на зразок «Весна прийде», Олега Скрипки.

Текст сколихнув громадськість своєю щирістю, але викликав неоднозначну реакцію як серед думаючих так і серед мислячих людей. Найбільшої критики Юлія Мостова дістала від тих читачів, котрі розцінили її одкровення як заклик до віри у «світанок».

Наша країна переживає насправді непрості часи. Але ці часи прекрасні формуванням якісної філософської думки (С.Дацюк, В. Ткач, А. Баумейстр). Сьогодні, як ніколи осмислюється все: що чуємо, бачимо і відчуваємо. Однак за межами цього процесу залишається така категорія як віра. І не лише залишається. Віра продовжує представляється як щось негативне та інфантильне. Мені не раз доводилося чути від професійних політтехнологів та політологів, що вірі не місце в політиці та житті.

Отже, в ситуації з осмисленням наших реалій від критики страждає не стільки сама Юлія Мостова, скільки страждає віра до якої вона закликає. Критиками віра представляється як самообман і перешкода до дій та зусиль.

У значній мірі негативне ставлення до віри пов’язане з національною версією християнства, яка завжди представляє духовність як віру, нав’язуючи примат віри над зусиллями та дією. Окрім того, саме християнство побудоване на дивах та на очікувані дива.

Ще раз хочеться наголосити, що вірять всі люди без винятку: думаючі та мислячі. А сама віра є водночас як ірраціональною, так і раціональною категорією.  «Віруючі», котрі думають як вибитись у люди, як отримати у житті, те що не належить, як минути правду або уникнути зусиль над собою можуть вірити як раціонально, так і ірраціонально. Просто раціональні вірять, що в Канаді їм буде краще, а ірраціональні чекатимуть «світанку» після «темряви» в Україні. Перші будуть все одно намагатися виїхати, а інші все одно чекатимуть дива.

Текст Юлії Мостової (якщо винести за дужки намагання донести до президента правду, яку він минає) – це текст мислячої людини спрямований до мислячих людей. Раціональні мислителі розуміють, що ніякого «світанку» для нашої країни не буде, оскільки нічого нізвідки не візьметься. Після виступу пані Мостової перед учасниками 10-го щорічного молодіжного форуму освітніх програм, організованого олігархом Пінчуком я також казав, що «завтра не буде краще як сьогодні» і ніхто не відчує відчуття польоту, оскільки для того, аби відірватись від землі треба потрапити у точку росту. А там знаходиться Віктор Пінчук – людина, яка сама не літає та іншим не дає.

Але допис на «ДТ» «Не зрікаються в любові» – це продукт ірраціональне мислення, яке  мотивує тих, хто люблячи і вірячи віддає всі сили, але ніколи не побачить «світанку» тут за свого життя. Цей текст повідомляє, що любов, яка стоїть над усім ірраціональним є основною рушійною силою мислення, і це мислення рано чи пізно доповниться раціональною складовою, новою організацією та новим порядком – тут, в Україні. Втратити рідне – це втрати любов, втратити віру, а значить і можливість мислити: «Мені нікого там любити. Ні в кого вірити. Ні за кого рвати серце. Хай воно порветься тут».

Однак, вдаючись до різного роду метафор та алегорій, намагаючись найкраще пояснити свої мислі ми маємо розуміти, що веснами і світанками перелік для метафор  не вичерпується.

Важка хвороба також має тривалий період виснажливого больового синдрому, котрий змінюється світлим періодом раптового полегшення. Але цей «світанок» після «темряви» закінчується смертю.

«Темрява» клімактеричного періоду, яка супроводжується виснажливими припливами під час яких різко знижується кровоплин у структурах головного мозку, також безслідно зникає через кілька років змінюючись «світанком». Але після того як розвиднюється перед очима з’ясовується, що когнітивні здібності мозку різко знизились.

Тому ми маємо розуміти, що якщо дуже довго триватиме «темрява», то на «світанку», коли нарешті розвидниться, на наших вулицях ми можемо побачити гори трупів між якими сновигатимуть приблуди з синдромом Альцгеймера. А світанок він буде, і весна прийде.   

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.