0

План дій: модель організації фінансового забезпечення медичної допомоги. Частина ІІ

У першій частині «плану дій» присвяченій переважно некомерційній моделі функціонування медицини ми показали, що в Україні немає ні інституційних, ні фінансових ресурсів для організації системи охорони здоров’я (ОЗ) на засадах служіння. У другій частині ми розглянемо можливість запровадження комерційної моделі функціонування ОЗ. Нагадаємо, що комерційна модель, це така модель у якій держава не має у власності ні закладів охорони здоров’я, ні лікарів. Вона не формує ціни на медичні послуги, а лише повністю або частково їх відшкодовує в залежності від пріоритетів та наявних коштів. Для її реалізації необхідно виконання двох умов: ринку медичних послуг та компенсація витрат з бюджету країни.

Для кращого розуміння, що таке комерційна модель наведемо аналогію з системою забезпечення житлом військовослужбовців. В Україні держава немає у власності ні будівельників, ні будівельних компаній. Також з 1991 року ліквідований «стройбат» – військова будівельна структура, яка забезпечувала житлом військових при СРСР. Нині міністерство оборони (МО) просто отримує якусь частину зібраних податків від громадян, представник МО бере газету з об’явами «продам квартиру від забудовника» і шукає житло в залежності від виділених ресурсів.

Принагідно хочемо зауважити, що для того, аби забезпечити житлом військових нікому не приходить у голову попередньо застрахувати всіх солдат і офіцерів української армії. Ну, це так, про всяк випадок, інформація для шанувальників страхування. Натяк, будемо вважати, більше як прозорий – якщо у вас є гроші, то вам не потрібні страхові поліси. А якщо у вас їх немає, то страхові поліси вам не допоможуть.

Не вдаючись до розлогих пояснень одразу зазначимо, що комерційну модель системи медичної допомоги можна організувати хіба що в сфері стоматології. В Україні є ринок стоматологічних послуг та сформовані ним ціни. Будемо вважати, що останнє слово залишається за державою, яка поки не готова визнати мінімальну вартість однієї пломби у 400 грн. і не погоджується компенсувати хоча б половину її вартості з бюджету. Цей недолік вона виправляє державними стоматполікліниками, які на неліквідному обладнанні псують зуби незаможнім верствам населення. Наймані працівники при цьому намагаються ще щось нелегально заробити. Тобто на вартість квадратного метра житла держава реагує нормально, а ось вартість пломби у неї викликає сумніви. Спишемо це на той факт, що будівельні кампанії будують за ДБН, тобто за стандартами, а приватні стоматологи ставлять пломби за власними рецептами.

У соматичній медицині комерційну модель застосувати не можливо в принципі, оскільки немає ринку медичних послуг. Наприклад, про яку комерційну модель в акушерстві може йти мова, коли офіційно в Україні є один приватний пологовий будинок? За певними напрямками, ринок звичайно є, але не тої якості, котра б дозволила створити систему фінансових взаємин. Ринок – це не лише достатня кількість суб’єктів і ціни. Ринок – це правила. Ринок – це  відповідальності сторін, система санкцій тощо. Важливою складовою цих правил, як ми уже зазначали є медико-технологічні документи, фіксація, визнання та відповідальність за помилки. Погодимось, що ринок на якому всі намагаються один одного обманути навряд чи може стати основою для створення якоїсь системи.

Комерційна модель містить у собі й кілька суттєвих ризиків, які завжди існують в перехідних суспільствах. Ключовими проблемами комерційної моделі є надання екстреної медичної допомоги в адекватних об’ємах та інтеграція медичної системи.

Для вирішення проблеми екстреної допомоги між державою та операторами ринку має бути узгоджена ціна компенсації за надану допомогу. Пригадується як у квітні 2013 з піною на губах журналісти обговорювали факт ненадання медичної допомоги потерпілому від ножового поранення  на вулиці Саксаганського серед білого дня біля дверей приватної клініки. Відомий «філантроп та гуманіст» від партії регіонів Володимир Олійник, який нині никається десь у москві навіть пропонував позбавити ліцензії клініку Healthy&Happy. Безперечно, незалежно від форми власності медичний заклад має реагувати на людину, яка помирає під дверима його клініки, тільки виникає питання як реагувати. Пальцями при ножовому поранені грудної клітки не допоможеш. Хто оплатить клініці витратні матеріали і медикаменти? За саму роботу вже не йдеться.

Така сама ситуація із проблемою інтеграції медичної системи. В комерційній моделі уже не можна вийти на трибуну науково-практичної конференції і сказати, що первинний рівень недопрацьовує і давати йому якісь розпорядження. Так само і нижчі рівні не зможуть розраховувати на підтримку вищих. Нелегальні ринкові стосунки та державне недофінансування чітко показують наявність проблем інтеграції і взаємодії уже зараз. Промовистим прикладом тут є робота «доблесних» онкологічних диспансерів. Їх представники ударно працюють з первинною та вторинною ланкою, аби забезпечити себе роботою – хворий до них має потрапити з ресурсами. Після того як ресурси хворого освоєні, його відправляють помирати на вторинний і первинний рівень далекоглядно переконавши, що гроші витрачені ним не дарма – його вилікували. І ось з цим переконанням небіжчик ходить по лікувальних закладах нижчого рівня, відчуваючи себе нічийним і нікому не потрібним.

Ну й нарешті, не потрібно забувати про проблему шахрайства. Комерційна модель працює через систему компенсацій за надану допомогу. В наших реаліях ми зіштовхнемося з масовими випадками імітацій надання медичної допомоги, особливо в терапії, через які річний бюджет буде вимитий за квартал, якщо не за місяць.

Таким чином, в Україні немає передумов для організації як комерційної так і некомерційної моделі фінансування медичної допомоги. Це означає, що ми не можемо створити гібридної моделі, оскільки якщо «змішати» те чого немає із тим чого нема, то вийде так само нічого. Це надзвичайно важливо розуміти, оскільки творці медичного майбутнього нам подають те, що вони творять як сучасну ефективну гібридну модель, яка дійсно не є злом.

Насправді ж ми є свідками становлення українського державного медичного капіталізму (ДМК) –  глибоко антигуманного явища, організованого політиками-мародерами і підтриманого медичною елітою. Щось подібне за останні півтора роки у нас вибудовано в енергетичній сфері, де держава використала своє монопольне становище. ДМК має дві задачі – задача мінімум – постійне скорочення бюджетних витрат на охорону здоров’я та задачу максимум – запуск бізнес процесу з метою наповнення бюджету, який буде поповнювати «общак» стаціонарних бандитів.

Останні публікації в масмедіа абсолютно підтверджують найгірші прогнози. З’ясувалося, що довгоочікувана тарифікація в ДМК це не валова вартість медичної послуги, нехай і порахована державою, з метою чіткого визначення частки держави і частки пацієнта в процесі надання медичної допомоги.

Тарифікація в розумінні держави – це прейскурант для пацієнта. Тобто, сума яку виділяє держава на медичну послугу нам не повідомляється. Натомість нам повідомляється, що ЕКГ коштуватиме 120 грн., УЗД черевної порожнини 350 грн. і таке інше.

Інтегральним показником  «тарифікації», який розкриває філософію державного підходу цієї дії є намагання поділити апендектомію на планову та невідкладну. За планову треба буде заплатити – 6 тис грн., а за невідкладну нічого. Тобто скільки держава виділяє на апендектомію ми не знаємо, а ось скільки платить пацієнт ми знаємо. Що стосується пологів, то вони відповідно до тарифікації будуть безплатними, але що таке «безплатно», тобто яка сума виділяється на пологи, яке ставлення до роділлі і яке покарання буде за вимагання коштів – не відомо.

Відсутність умов для впровадження комерційної, некомерційної або гібридної моделі зовсім не є приводом для необрання стратегії в питаннях фінансового забезпечення медичної допомоги. Тим більше це не є приводом прийняття концепції ДМК, при якій держава буде виконувати роль циганського барона, котрий сидітиме в дорогому авто і чекатиме вечора, а жебраки у білих халатах бігтимуть наввипередки і зноситимуть «наторговане» за день, намагаючись вирішити дві задачі: щось привласнити та отримати мандат довіри від патрона для подальшої бізнесдіяльності.  

Обрання стратегії взагалі не є проблемною, якщо людина розуміє, хто вона і не боїться про це сказати іншим. Для правих стратегічною буде модель комерційної медицини. Ми багато чуємо, що світ не чорно-білий, що істина знаходиться десь посередині. Це все звичайно так, але для того, аби отримати гібридну модель потрібно мати з чого її отримати. У нашій країні все дуже запущено і складно. Теоретично побудову моделі на засадах служіння можна було б залишити лівим та, змагаючись з ними вийти на якусь гібридну форму. Але це можна було б зробити у тому випадку, якби ліві у нас були. А так їх впритул не видно і навіть немає кому волати, про найнижчий та ганебний у Європі показник фінансування на душу населення.

З чого можна було б і треба було б почати. Правильно, зі створення ринку медичних послуг і його демонополізації. Так сталося, що реформатори прокукурікали про надлишок людських та «виробничих» потужностей в медицині. 70% ліжок і приміщень у нас простоюють. Це насправді так. Частково, звичайно, це відбувається внаслідок недофінансування медицини, але про 30-40% ми можемо говорити. Стратегія держави є простою: або залишити ці ресурси для ведення державного бізнесу, або «втиху» приватизувати своїми. Важливо розуміти, що мова йде не просто про приватизацію, а створення ринку. Просто приватизація за державним правилами нічого не дасть.

Наприклад, створення ринку медичних послуг в акушерстві, не можливо без приватизації медичної власності. Ніхто не буде будувати нових пологових будинків, або знімати в оренду приміщення по тій простій причині, що держава бреше. Ніякої безоплатної допомоги при пологах не буде. Лікарі державних пологових будинків будуть займатися бізнесом і мати кращі умови аніж приватні.

Про правила і умови приватизації треба писати окремим текстом.

Важливим завданням залишається інтеграція закладів в єдиний простір. Саме для цього і потрібна тарифікація, яка повинна дати відповідь на питання скільки отримає приватний заклад за надану медичну послугу.

Тому на завершення цього допису ми робимо глобальний прогноз. Ніяких медичних стандартів і ніякої подальшої тарифікації ні у 2016 році, ні в подальшому не буде. Ми не дізнаємося скільки виділяється бюджетних коштів на апендектомію, грижопластику чи лікування інфаркту міокарда, і ніякі методики діагностично-споріднених груп нам не допоможуть. Будь-яка справжня тарифікація, а не її підміна – це візуалізація державної неспроможності в медичній сфері.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.