2

Політичний прогноз на реформаторські законопроекти

Покахонтос. Робін Ф. Уільямс

Покахонтос. Робін Ф. Уільямс

Реформаторська активність політичного істеблішменту в умовах політики невизначеності не лише є дискомфортною для роботи мозку політичного аналітика, така активність породжує підозру і сумніви у звичайної людини, яка не може зрозуміти що це все означає – чергова імітація роботи чи все таки якась діяльність. Якщо діяльність, то у чому її підступність.

Нещодавня стаття Уляни Супрун на «Українській правді» в стилі «зараз або ніколи», брифінг Павла Ковтонюка щодо відповідності законодавчих ініціатив статті 49 Конституції України, де ні слова не було сказано по темі, заклик категоричної підтримки реформам з боку «морального» авторитета доктора Комаровського посіяли сумніви щодо спроможності «молодої команди» реформаторів логічно закінчити почате. Хтось навіть назвав це все підготовкою до змістовної капітуляції перед іноземними донорами.

Ситуація насправді складна, але це не означає, що в ній не треба розбиратися.

Передусім слід наголосити, що іноземні донори в Україні відіграють другорядну роль, у тому числі в реформі медичної  сфери. Все відбувається просто. «Рокфеллери» ловлять настрої «національної» політичної еліти, пропонують гранти та, що не менш важливо, забезпечують інтелектуальний супровід – армію словоблудів, які набралися схоластики у навчальних кабінетах національних вищих навчальних закладів.

Всі донори знають, що частина грантів буде розкрадена. Але для загальної справи це не має ніякого значення. Головне це протиснути свої інтереси в країні третього світу через законодавство. Інтереси фінансових донорів в Україні визначаються прикметником «фінансових». Тобто для досягнення фінансових інтересів всякі там технічні місії МВФ експлуатують тупість місцевого населення та аморальність місцевих еліт. При цьому важливо розуміти, що ніякої фінансової звітності перед донорами де-факто не існує. По-перше, тому що українська політична еліта, яка виступає в ролі реципієнтів цих коштів плювала на всі звіти, по-друге, навіть у випадку, коли кошти будуть або розкрадені або закони не прийняті, то донори за рік-два знову принесуть сюди фінансові ресурси і цикл повториться. Людина, навіть якщо вона «рокфеллер», не може жити без діяльності.

Чи є запропоновані МОЗ законопроекти імітацією діяльності та просто матеріалами для звітності перед донорами? Безперечно ні. Це не імітація і не матеріали для звіту. Власниками законопроектів є політичний істеблішмент України.

Чим, власне, викликана суєта Уляни Супрун і її стаття «Нова українська медицина – зараз чи у 2022». Треба розуміти, що Уляна Надія є членом команди і нічого не робить самостійно, без узгодження з патронами, навіть якщо тримає руки в боки стоячи перед Порошенком у президентському кабінеті (думаю, що всі пам’ятають це інтригуюче фото на якому президент країни з легка дебілкуватим та розгубленим обличчям стоїть навпроти впевненої жіночки з Америки). Порошенко і Гройсман насправді щиро хочуть проштовхнути реформаторські законопроекти підготовлені Мінфіном, за якими стоять так звані лібертаріанці Данилюк та Марченко. «Фронтменами» цього всього обрані слабкі люди з пониженої самокритикою, підвищеною самовпевненістю та показовою манірною скромністю. Однак такий вибір є зручним для озвучування юридичного лайна, але не є не зручним в плані досягнення кінцевого результату – прийняття законів Верховною Радою. Статус «в.о.» нинішнього очільника МОЗ напряму показує, що голосів у парламенті за реформу немає. Це звичайно розуміє зв’язка Порошенко-Гройсман-Данилюк. Причім треба розуміти, що якщо влітку 2015 та ж автономізація лікарень залежала від бажання Порошенка, то навесні 2017 такої залежності немає, оскільки Порошенко втратив свій вплив на парламент. Тобто якщо раніше Петро Олексійович міг, але не хотів, то тепер, коли все ніби готово, хоче, але не може. Так в житті буває.

Поява у цій схемі доктора Комаровського не є випадковою. Участь Євгена Олеговича напряму свідчить про серйозність намірів влади протиснути законопроекти. У такій спосіб тримачі медичних смислів намагаються вплинути на дві цільові групи: «агалтєлих» мамочок і прихильників таланту народного лікаря говорити, які за задумкою осіб з урядового кварталу мають створити громадський тиск на несвідомих депутатиків «кааліції», а також напряму вплинути на тих промосковських депутатів, яких дратує американізована українська уродженки Детройта. Мовляв «хароші» законопроекти від Мінфіну не мають ніякого стосунку до поганої Уляни Супрун. Просто так «получилося» або співпало, як пише сам Комаровський.

Як будуть розгортатися події – не знає ніхто. Нагадаємо лише, що подібні ситуації з медичною реформою виникали щонайменше два рази. В обох випадках був зірваний стоп-кран. Так у 2009 році країна впритул наблизилась до загальнообов’язкового соціального медичного страхування, а у 2015 році до так званої автономізації закладів охорони здоров’я і все провалилося. Чому так сталося. Треба розуміти, що політична еліта не є однорідною і має не лише різні погляди на медичну сферу та безліч протиріч у взаємостосунках, а й інстинкт самозбереження. Донині це все разом зупиняло її від дій, які могли закінчитися соціальним вибухом в країні та завдати іміджевих втрат. До того ж основним стримуючим фактором для поширення зла в  українській політиці є безвідповідальність, як це не дивно звучить. Саме бажання перекласти відповідальність на когось викликає спротив. Ми далекі від того, що Ігор Шурма та Тетяна Бахтєєва чимось кращі від Ірини Сисоєнко або Володимира Гройсмана в медичній сфері. Просто роздратування від спроби розмити відповідальність або взагалі від неї втекти роблять свою корисну справу. Думаємо, що так буде й цього разу і законопроекти будуть провалені, оскільки їх не підтримає значна частина депутатів від БПП (на чолі з Богомолець) та НФ, що входять до діючої коаліції. Компенсувати брак голосів колишніми регіоналами не вдасться з вище зазначених причин, а «Самопоміч» та «БЮТ» не дасть голосів за означенням. Ляшко з радикалами під питанням, але також навряд чи.

Стосовно доктора Комаровського, то він себе уже спалив, і це не залежить від розвитку подальших подій. В житті за все треба платити. Влада за допомогою телевізора створила «морального» авторитета, вона його і вбила. Так що все треба робити самому.

Анатолій Якименко

2 Comments

  1. Практично усе вірно зазначено.
    Однак, увагою обійдено, що у Комітеті ВРУ з питань охорони здоровя є практично повний комплект законодавчих ініціатив для побудови національної системи охорони здоровя, що як бик вівцю покривають усі напрацюванння МОЗ.
    Це зроблено без жодної грантової підтримки вітчизняними експертами з організації ОЗ і юристами.

  2. Грантові ж кошти використовувались не тільки на просування ідей МОЗ, тобто лоббіювання певних бізнес інтересів, а й на дискредитацію їх опонентів – Комітету з його напрацюванями. У чому певного успіху безумовно досягли.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.