0

Політологічний пролог плану дій

«Можна все життя обманювати деяких, можна деякий час обманювати всіх, але не можна весь час обманювати всіх»

Авраам Лінкольн

 

"Між ніччю і днем" Christian Schloe

“Між ніччю і днем” Christian Schloe

Історія країни під назвою СРСР, яка намагалася обманювати всіх і весь час, цілком підтвердила правоту висловлювання 16-го президента США.  

Крах системи обману завжди відкриває «вікно терапевтичних можливостей». Прикметник «терапевтичних» використаний для того, щоб підкреслити нетривалість цього періоду. Якщо швидко не діяти, то брехлива система отримає новий імпульс брехні та піде на повторне коло.

Рано чи пізно весь цей «грандіозний» план медичних реформ вибудований на лукавстві дійде до свого безславного завершення. І якщо у «вікно можливостей» не буде запропоновано готової програми, то нас чекає чергове коло імітацій бурхливої діяльності.

Люди, для яких правда є такою самою несумісною як вода для легенів вигадали мем «у кожного своя правда» (хоча всім відомо, що правда завжди одна). Цим смислом просякнутий мозок абсолютної більшості як «пересічних», так і реформаторів. Напевно тому, у нас поміж інших правд досі є навіть такий її різновид як «комсомольська» правда. А ось чого насправді є декілька, так це справедливостей. І це важливо розуміти, оскільки будь-яка програма реформ повинна мати на меті щонайменше поновлення справедливості або її дотримання.

З політологічної точки зору їх є дві: справедливість сильних і справедливість слабких. Сильні – це люди, які здатні самостійно надати сенсу своєму життю, створити робоче місце. Вони розраховують виключно на власні сили, є ініціативними, ризикують, готові до індивідуальної відповідальності за власні дії. Ці люди не беруть субсидій та не живуть в борг. Слабкі – люди, які мають протилежні характеристики: тяжіють до розмиття відповідальності, малоініціативні, не ризикують, прагнуть стабільності, шукають допомоги у держави тощо. У громадському та політичному житті пропагують любов та різні гуманістичні цінності.

Сильні називаються «правими», слабкі – «лівими». Перших – менше, других – більше. Тому слабкі нерідко керують сильними. Помилково вважається, що «правим» потрібна свобода, а «лівим» – справедливість. Свобода і справедливість потрібні усім. Просто ці категорії ними по різному розуміються.

Для кращої уяви про різницю між «правими» та «лівими» важливо розуміти природу справедливості сильних та слабких. У «правих» джерелом справедливості є свобода. У них гостра внутрішня потреба у свободі. Все що обмежує свободу – несправедливо. В їхній версії справедливості соціальна нерівність – норма. Домінування в соціумі сміливих, відповідальних, ризикових, працьовитих є справедливим.

Для «лівих» джерелом справедливості є соціальна рівність. Для них справедливо, коли сильні діляться з слабкими. В Західній Європі «таблиця ділення» формується кожним «лівим» урядом індивідуально. У шведів своя, у греків своя, у французів своя.

Сильні будують країну рівних можливостей.

Вони завжди жертвують своїм і не очікують за це винагороди. Гостро реагують на обмеження свободи та не люблять, коли ігнорують їхню волю. Дуже давно їх ще називали лібералами. Нині – лібертаріанцями. Ліберал – це людина, яка свідомо знаходиться в умовах конкуренції та щодня доводить своє право займати той чи інший щабель у соціальній ієрархії. Ліберал готовий прийняти поразку. Він ніколи не бере у житті те, що йому не належить навіть, якщо це пропонується даром.

Слабкі будують країну рівних умов.

Взагалі «ліві» дуже люблять «шару». За ради «шари» вони вигадали колгоспи та постійно дбають над збільшенням дохідної частини бюджету. «Ліві» жертвують завжди чужим і чекають від цього подяки. А ще вони полюбляють вчити жити, особливо розумніших і чесніших від себе й тому розширили масштаби втручання в життя людини.

І тих і інших об’єднує толерантність. Тільки сильні закликають толерувати силу, а слабкі – слабкості. 

Дуже специфічно «ліва» ідея була реалізована на Росії. Це не дивно, тому що джерелом справедливості в цій країні завжди була лінь та її рідна сестра заздрість. Станом на сьогодні «ліві» не просто вигризли 8-ми годинний робочий день чи 30-и денну відпустку та примусили «правих» ділитися статками, вони зуміли для власного морального задоволення сильних зробити у себе найманими працівниками. Де-факто ущербні стали власниками засобів виробництва та отримали повний контроль над політичною владою. В Україні також «ліва» ідея еволюціонувала за російським сценарієм.

Так ось. Весь цей довгий вступ, як може комусь видатись, зроблений для того, щоб пояснити, що ліберальні реформи проводяться «правими» в інтересах «правих». Тобто ми намагаємося прямим текстом сказати, що сьогоднішня команда реформаторів, немає ніякого відношення до «правих», й тому, відповідно, їх реформи не є ліберальними.

Не є вони ліберальними, тому  що ліберальні реформи мають на меті створення соціальних інститутів, які б виводили на верхівку соціальної піраміди сильних – громадян, які завдяки відданій праці створили робочі місця і довели свою потрібність для суспільства. Потрібність не для МОЗ, блоку Петра Порошенка, фонду «Відродження» чи технічної місії МВФ, а для Галі і Василя з мальовничого села Рогізна Тиврівського району, що на Вінниччині, Елеонори Попадюк з вулиці Теодора Драйзера, що на Троєщині чи навіть Лізи Успєнскої-Жемчужної з Одеси. Так, у нас є, ті хто створили свої центри завдяки хитрим комбінаціям та приналежності до господарської-номенклатурної радянської еліти, але «блатні» чи «мажори» це не «праві». Олександр Квіташвілі і його «молода команда» також не є «правими».

Сьогоднішній ринок, який намагаються легалізувати реформатори та використати його як інструмент для «форматування» відкриває дорогу гіршим. До речі, ставка на первинний рівень не є випадковою. Це підсвідома ставка на слабких. На слабких ставлять слабкі. Первинний рівень не є рушійною силою і не може бути авангардом медицини. По суті ми маємо справу з продовження лівацької політики у ще гіршому аніж викривленому російському її варіанті.

У деяких своїх матеріалах ми не соромилися і називали слабких ущербними. Але це не означає, що ми зверхньо або зневажливо ставимося до слабких чи маємо до них якісь претензії. Більше того, ми з повагою ставимося до людини праці будь-якого рівня. Проте ми маємо претензії до слабких, котрі займають керівні посади і паразитують на людських слабкостях (в принципі вони самі є паразитами). Більше того, всі ці люди які на словах піклуються про лікарів первинної ланки є головної причиною професійної та моральної убогості так званої первинної ланки і створили з неї тупикову гілку еволюції.

В Україні немає майданчика створених «правими» від медицини, який би професійно займався реальними потрібними справами для реформування медичної сфери у ліберальному напрямку. Ні «Реанімаційний пакет реформ», ні «Нова країна» такими не є. Нічого подібного немає і навколо існуючих політичних партій. Загальна картина виглядає дуже просто: феодали з БПП та «Народного фронту» в особі Квіташвілі ведуть боротьбу з бенефіціарами совкової медицини в особах Богомолець та Мусія. Більш корисними для країни є останні, які хоча б відстоюють нині існуючий рівень бюджетного фінансування – 55 доларів на громадянина. 55 доларів – це абсолютна цифра, яка візуалізує відносні показники 3,5% від ВВП та 10% від зведеного бюджету.

Замість висновків

Відповідно до означених «типів» справедивостей, медична реформа з у політичному сенсі може бути ліберально орієнтованою та соціалістично орієнтованою. На нашу думку Україні потрібна ліберальна медична реформа. На це є лише дві причини: перша причина пов’язана з загальним соціальним трендом в напрямку емансипації. Цей тренд не означений та не артикульований, але він є. Таке собі  колективне несвідоме. Друга причина обумовлена виключно нашим розумінням добра і зла. Ми є «праві» і не можемо проводити лівацьку реформу по своїй природі. Ми можемо лише запропонувати баланс для «лівих».

Яку користь дасть ліберальна реформа і як ми це бачимо буде описано у вигляді роздумів та міркувань у подальших текстах.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.