0

Популісти проти популістів

Ідеологічні баталії навколо законопроекту 6327 «Проект Закону про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» виніс на поверхню термін «популізм». Ми уже звикли, що в нашій країні запозичені терміни іноземного походження використовуються не за призначенням в силу їх нерозуміння, але, окрім того, у нас є національна особливість, описана Іваном Котляревським в «Енеїді» – ті, хто найдужче засуджують якійсь людський порок самі страждають цим пороком найбільше.

Популізм походить від латинського слова populus — народ — політика або риторика, яка апелює до простих народних мас, їхніх надій, страхів, незадоволення життям, і ґрунтується на протиставленні інтересів широких мас населення інтересам еліти. В англомовній літературі термін переважно використовується як відповідник українського поняття «народництво» (і англійською мовою «народництво» переважно перекладається як «populism»), і далеко не завжди має негативні конотації.

Однак в Україні використовується не політологічне, а публіцистичне розуміння популізму – прагнення тієї чи іншої політичної сили завоювати довіру і підтримку мас, сподобатися народу. При цьому реальні цілі політиків-популістів як то боротьба за владу, збагачення і т. п., як правило, прикриваються соціально привабливими ідеями. У нашому випадку соціально привабливою ідею є ідея нібито абсолютно безоплатної медицини, а популістами є та частина профільного комітету та депутатів парламенту, яка підтримує 49 ст Конституції України.

У нас чомусь вважається, що популізм може бути тільки соціальний, однак це не так – популізм може бути і ліберальний. Суть останнього полягає у вірі в цілющу силу легалізації  існуючих нелегальних практик. До нього ж можна віднести віру у здатність ринкових механізмів все врегулювати та поставити на свої місця.

Ліберальним популізмом страждає міністерство фінансів та ввірене йому у підпорядкування міністерство охорони здоров’я. А також ним страждають Гройсман і Порошенко, від яких нам часто доводиться чути, що на практиці ніякої безоплатної медицини не існує. А раз так, то треба лікарням дозволити офіційно брати кошти за лікування. Ну, легалізувати те, що уже є.

Ідея співоплати полягає у тому, що офіційна оплата буде значно меншою за неофіційну, вона буде чесною, справедливою і її будуть платити усі однаково, незалежно хто у який костюм вбраний і хто на якій машині приїхав. Сума буде усім відома, вона буде платитися у касу, ніхто не буде принижуватися. Лікар буде щасливий і лікуватиме пацієнта натхненно та з любов’ю найкращими медикаментами за світовими протоколами. А саме головне, що з цієї співоплати лікар платитиме податок. Для пацієнта сплата лікарем податку – це дуже принципова річ, оскільки пересічний українець впевнений, що чим більше лікар заплатить Гройсману податків, тим кращим буде результат лікування.

До 12 липня всі реформаторські переконання та ідеї існували у формі пустопорожньої риторики та демагогії. Однак після загострення конфлікту навколо законопроекту 6327, суть якого полягає у скасуванні співоплати на вторинному та третинному рівнях, що на думку Уляни Супрун вихолощує реформу, ми отримали  конкретику, яка скромно викладена на «Українській правді».

Виявляється, що співоплата для госпіталізації в стаціонар мала складати 640 грн (20% від мінімальної заробітної плати), а звернення в поліклініку 48 грн. Залишається тільки не зрозумілим чому ці цифри ми отримали лише після того, як співоплата в процесі підготовки до другого голосування в парламенті  була ліквідована народними депутатами. На думку Уляни Надії скасування співоплати загальмує зміни в лікарнях та поставить всі комунальні та державні заклади в конкурентно невигідні умови, відносно до приватних (феєричний висновок).

Але це ще не все. На думку недоміністра співоплати також є інструментом впливу громадянина на своє здоров’я, стимулюючим інструментом для швидкої перебудови мережі та росту якості, а єдині, прозорі та зрозумілі тарифи для всіх громадян з єдиними співоплатами мають створити  повністю легальний ринок медичних послуг, на якому кожен громадянин фінансово захищений настільки…, наскільки всі інші (це дуже глибока думка) і кожен може впливати на своє лікування.

Ця конкретика дуже чітко показує популізм команди реформаторів. І як це часто буває, у людей, які не дотримуються жодних принципів та ідеологій, в голові все перемішується, у тому числі перемішується і популізм. Мікст-популізм (ліберальний та соціальний) – це клінічна ознака супербрехунів.

Людина, яка має вищу медичну освіту і в студентські роки по 10 годин проводила в читальному залі бібліотеки кожну суботу вам розкаже по секрету, що за час практичної діяльності, у неї виникло кілька епізодів прозріння під час яких вона повністю перебудувала свою уяву про фундаментальні речі в своїй спеціальності. Ті лікарі, які досягнули визнання і професійних висот завжди мали етап, коли вони зізнавалися собі, що вони не правильно розуміли основи хвороби, методи лікування тощо і тихо дивувалися як вони не накоїли лиха і прожили ці роки в професійному середовищі. Такі прозріння виникають лише у тих людей, які постійно обтяжені відчуттям відповідальності і постійно осмислюють свою практичну діяльність та перевіряють теоретичні знання.

Мабуть, не вірно стверджувати, що реформатори МОЗ позбавлені відчуття відповідальності і не здатні до теоретизувань, але я точно можу сказати, що їх прозріння, яке переверне все з ніг на голову, ще попереду. І теоретично воно може бути хіба у Олександра Лінчевського – людини, яка народилась в Україні, вийшла з системи і має поняття практичної роботи в медичній сфері та має науковий тип мислення.

Поки можна стверджувати, що команда МОЗ не розуміє соціальних та економічних основ системи з якою має справу і не розуміє, що дії які вона хоче зробити не лише не призведуть до позитивних зрушень, вони дадуть зворотній ефект. Не розуміє, оскільки якби розуміла, то б і надалі приховувала конкретику. Конкретика вбиває!

Почнемо з 640 грн співоплати, про які говорить пані Супрун.

Сьогоднішня нелегальна система працює за принципом багатий платить за бідного. З 10 роділь, котрі народжують, лише 30% щось сплачують лікарю і лише кожна 10-а сплачує той максимальний гонорар, який на слуху у людей. Для Києва – це 15 тис грн. , для районної лікарні – це 1,5 тис грн. Причому важливо розуміти, що мова іде про гонорар лікарю. Операційні витрати сплачують 90% осіб, але ці кошти ніяким чином не йдуть на оплату праці лікаря. Сума операційних витрат в Україні складає 1тис грн.. і більше.

МОЗ пропонує всім роділлям заплатити 640 грн. і вважає, що цього буде достатньо. По-перше, 10-20% роділь, неспроможні заплати цієї суми за означенням. По-друге, цих грошей не вистачить навіть на операційні витрати. Тобто сума у 640 грн не забачить марлею, медикаментами, наркозом 80% роділь, які заплатили, не кажучи уже про тих 20%, котрі не заплатили. Про збільшення оплати праці лікаря взагалі не йдеться. Тобто ми маємо справу з типовим популізмом – адміністративним встановленням прийнятної для вуха ціни, яка ніби щось вирішує.

Тепер щодо ліквідації нелегального медичного ринку. Наші чиновники чомусь вважають, що вони є джерелом справедливості. І як тільки вони чого торкнуться все стає справедливим. Уляна Супрун і вся її команда думає, що якщо їх завели за руку у владні кабінети, то вони здатні відображати загальний суспільний інтерес.

Нелегальний медичний ринок припинить своє існування лише за однієї умови, – коли колектив лікарні погодить з державою тариф по якому він працюватиме. А у негативному випадку працівники лікарні матимуть право працювати за власними цінами. При будь-яких інших «розкладах» нелегальний ринок нікуди не подінеться.

Можливо МОЗ не знає, але в Україні уже давно введений «єдиний справедливий» тариф. Сьогодні у Вінниці оперативне втручання на щитовидний залозі коштує 3 500 грн. Ці гроші пацієнт вносить у касу офіційно. Решту суми, а це 6 500 грн, пацієнт сплачує готівкою неофіційно: 4 тис отримує хірург, 2 тис анестезіолог, 500 грн середній та молодший персонал. Тобто разом пацієнт сплачує 10 тис грн.. Хто хоче – може перевірити.

Але треба розуміти, що громадяни, які сплачують 10 тис грн. фінансують якийсь невеликий відсоток хворих, котрі не здатні заплатити ні копійки, а також фінансують половину пацієнтів, які здатні заплатити лише офіційну «справедливу» частину у 3 500 грн.

У 2012 році «справедливою» ціною для апендектомії у Вінниці була ціна 1033 грн, що складало майже 130 доларів. У цю ціну входило лише перебування в операційній, тобто 50 хвилин. Всі дні перебування в стаціонарі – виключно за власні кошти. Гонорари лікарям також. Для достовірності я надам фото, на якому прізвище дружини, мій тел. та особистий підпис. Лікували та оперували друзі та знайомі, тому до суми 1033 грн ми доплатили ще 2тис грн. (250 доларів), лише 800 грн з якої пішло на гонорари лікарям. Всі учасники процесу розуміли, що офіційна сума у 1033 грн – це абсолютний «разводняк» з якого операційна бригада не мало нічого: частина коштів йшла головному лікарю, а частина страховій компанії «Місто», тобто тодішньому міському голові Гройсману. На операційні витрати йшло гривень 100, не більше.

 

 

Тому, коли ми говоримо про офіційну співоплату як інструмент задоволення фінансових інтересів лікаря, то ми повинні завжди враховувати армію прихлєбатєлєй, котра претендує на ці гроші. А це не лише головний лікар і його коханка, бухгалтер, це також пара-трійка представників місцевого самоврядування. Тому офіційна співоплата – це просто корупційна рента, яка у варіанті Супрун призначена лише для задоволення потреб паразитів. На жаль у МОЗ не розуміють не лише цього.

На Грушевського, 7 не розуміють, що після сплати 640 грн пересічний пострадянський українець, який і так вважає, що йому держава винна, а відповідно до негласного суспільного договору – безоплатна медицина в обмін на рабство та бідність, він так думає цілком обґрунтовано, тепер буде вважати, що йому винні два рази. Все це створюватиме соціальний конфлікт і посилить відтік лікарів за кордон. Благо про безвізовий режим подбали.

Окремо варто зупинитися на філософській інновації МОЗ – співоплата, як інструмент впливу на якість власного лікування. Це дуже сильний хід з боку МОЗ, тільки треба розуміти, що така філософія передбачає несплату за лікування, у випадку якщо пацієнт незадоволений результатами зусиль ескулапів. І всі адекватні люди розуміють, що такого права пацієнтові не надається. Тобто знову ми має справу з типовим популізмом.

Окремим джерелом популізму є Діма Шерембей. Сам факт присутності цього шулера в команді «чесних професіоналів» уже багато про що говорить і якщо цьому чоловіку відведена роль спікера реформ, то справи у реформаторської бригади дуже погані. Взагалі я б на місці реформаторів дуже сильно подумав чи надавати право відкривати рота на брифінгах представникам різного роду громадських організацій, оскільки вони безбожно «палять» команду. Деякі з них нагадують персонажів анекдоту про коханців, які голі підпирають руками верхні балкони, забувши зняти шкарпетки.

Голова координаційної ради загальноукраїнської мережі людей, які живуть з ВІЛ в інтерв’ю  ресурсу  InfoResist, пояснюючи провал голосування за законопроект 6327 повідомив, що супротив реформі, виявляється, чинять головні лікарі, котрі втрачають годівницю, яка годувала їх багато років, допомагала їм купувати будинки і Мерседеси: «Чому ми приходимо в лікарню і там нічого немає? Тому що всі гроші, які перераховуються, потрапляють до головних лікарів і ще йдуть на утримання будівлі. Гроші не перетворюються ні в послугу, ні в медикаменти. Принцип, який заклав міністерство охорони здоров’я, гроші ходять за пацієнтом. Це означає, що держава готова оплачувати надані послуги хворим людям. Офіційно буде опублікований гарантійний пакет послуг кожного українця на цілий рік. Всі матусі, які підуть в пологовий будинок не заплатять жодної копійки, а тариф, який закладає держава на оплату, дорівнює комерційній клініці і на два тижні супроводу після пологів».

Діма, а «нічо» що команда МОЗ до 12 липня робила ставку саме на головних лікарів як на головну рушійну силу реформ, обіцяючи їм владу і гроші через закон про автономізацію? Але потім ви «намалювали» НСЗУ (нацслужбу здоров’я України) і всі 80 млрд вирішили виділяти централізовано за надану послугу, у разі якщо ця послуга подобатиметься чиновникам НСЗУ. Коли МОЗ обіцяв головним лікарям владу над всіма лікарями, а дядя Юра Ганущак, розповідав про громади, які будуть розпоряджатися медичною субвенцією як вважатимуть за потрібне, то ви тоді не бачили дорогих будинків та Мерседесів головних лікарів?

Діма, а «нічо», що Петро Олексійович роз’їжджає країною і розповідає, що  завдяки  децентралізації у громад з’явилася можливість виділяти кошти на об’єкти охорони здоров’я, а бюджети розвитку територіальних громад централізації збільшилися в сім разів. Тобто громадам обіцяли  медичну субвенцію, але повісили на них утримання лікарень та капітальні видатки за рахунок коштів бюджетів розвитку.

А «нічо», що медицина – це соціальна сфера і вона не фінансується з бюджетів розвитку? Бюджети розвитку давалися для розбудови інфраструктури. Президент країни разом із своїми друзями Гройсманом та Ганущаком плескали язиками про гроші на будівництво доріг, які з’являться у громад завдяки децентралізації. Ніхто не хоче поцікавитися як виглядають дороги після децентралізації та небувалого збільшення коштів у громад? Наприклад, у Миколаївський області.

Діма, для того щоб дізнатися, що чекає на медичну сферу внаслідок реформ варто подивитися на результати децентралізації на прикладі Львова, – міста у якому питання утилізації побутового сміття вирішувалося у Києві.

Що стосується матусь, які підуть в пологовий будинок і не заплатять у ньому жодної копійки завдяки тарифу, який дорівнює комерційній клініці, то я рекомендував би ньюзмейкеру з Чернігова поцікавитись вартістю пологів в комерційних клініках перед тим як молоти язиком.

Підводячи підсумок можна зробити наступний висновок. Президент і прем’єр-міністр країни найняли на роботу Уляну Супрун разом зі своєю командою для реалізації політики популізму та брехні.

Безперечно політика популізму не прийшла до нас раптово і вона не існує останні рік чи два. Політика популізму в медичній сфері була в Україні завжди. Самий простий приклад – марення навколо страхової медицини. В Україні ніколи не буде ніякої страхової медицини з двох причин: у нас вичерпані фіскальні можливості держави; в Україні дешевше доплачувати за медичну послугу напряму, аніж це робити через страхові компанії.

На завершення. Питання співоплати насправді нікуди не зникає навіть, якщо збільшити фінансування удвічі і навіть якщо йтиметься про ургентну медицину. Вона просто зменшується. Причиною цьому є «недоношений» ВВП, тінізація економіки і ще багато чого. Але це питання іншої розмови. Проте питання навіть не у самій співоплаті за екстрені випадки, питання у брехливості держави. Як можна говорити про співоплату в умовах коли одна сторона не називає цифру, яку платить вона, а лише повідомляє скільки повинні доплатити їй, державі? Де тут чесність і прозорість? Де тут елементарна порядність?

Нашу медичну систему можна порівняти з мостом, котрий стояв на п’яти парах опор. З десяти опор залишилося три: з країв та по середині. Ми не лише розвалили 7 з 10 опор ми дожилися до того, що прийшли нові інженери і вирішили крайню опору витягнути та перенести її на інший край для того, аби завести туди в кілька раз більшу кількість людей, котра тим мостом уже давно не ходить. Ідіоти не розуміють, що як тільки вони просто витягнуть будь-яку опору, то вони не встигнуть її навіть перенести в заплановане місце, оскільки конструкція завалиться.

Хочеться ще сказати одну річ. В умовах низької ємності ринку та бідності населення ввести диференційовану оплату послуг не можливо. Диференційована оплата праці лікарів можлива виключно в заможному сегменті. І вона там уже виникла самостійно. Якщо хтось дуже хоче спробувати запровадити таку модель, нехай для початку спробує організувати її на громадському транспорті. Спроба сотворити диференційовану оплату праці лікарів в бідній країні призведе до відсічення всіх бідних від медичної допомоги. Але для того щоб це зрозуміти, треба розуміти, що корова дає молоко не тому, що їсть сіно, а тому що у неї запущений процес лактації, який з’являється після пологів, а пологи з’являються після запліднення.

Можна вивчити нові слова, як то пулінг, івент, інвойс, можна заробити в США кілька мільйонів доларів, але не мати базових понять. Без них ви будете годувати корову сіном, але завжди отримуватимете купи лайна, замість літрів молока. Але таким «фахівцям» як в МОЗ навіть страшно давати такі рекомендації. Боюсь, що після цього вони припинять годувати людей прілим сіном в низьких дозах, а будуть лише всіх водити до бугая по кілька разів на день.

 

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.