0

Поради ВООЗ Україні щодо реформ СОЗ

Автор: Віктор Чумак

Якщо абстрагуватися від проблеми ресурсного забезпечення національно системи охорони здоров’я, яка, безперечно, є головним питанням порядку денного медичної реформи, то експертний погляд, як правило, фокусується на обрані моделі охорони здоров’я. Пошук моделі, як певного еталону для копіювання, є традиційним національним заняттям.  Проте чи є вірним такий підхід? Думаю, на це питання варто пошукати відповідь з огляду на той факт, що вивчення зарубіжного досвіду триває не одне десятиліття, а станом на сьогодні вивченні всі моделі.

В нашій країні, було проведено чимало різноманітних заходів, але на один з них варто звернути особливу уваги увагу. На міжнародній конференції «Функціонування та фінансування системи охорони здоров’я України» у 2007 році, де по суті йшлося   про «Реформу фінансування охорони здоров’я України – Замість впровадження моделей — вирішення нагальних проблем» дуже цікавою була позиція представника ВООЗ, який побажав учасникам конференції концентруватися не на впровадженні моделей, а  на  вирішенні нагальних проблем, зокрема:

  • досягнути консенсусу щодо цілей реформ ;
  • розуміти структурні проблеми, що зумовлюють неефективність системи;
  • оцінити вірогідний вплив планованих заходів на фрагментацію (при цьому бути дуже обережними, аби не створити нові форми фрагментації, як це відбувалося в Росії);
  • пам’ятати, що впровадження соціального медичного страхування є стратегічним інструментом, а не стратегічною метою;
  • сконцентруватися на  обраних цілях.

У той же час, учасники конференції обговорювали необхідність принципових змін у системі фінансування охорони здоров’я України, якого замало.  Якщо є джерело фінансування, то важливо, яким чином використовуються ці ресурси, — і ключовим поняттям у цьому контексті, на  думку більшості учасників конференції, має бути ефективне використання фінансових ресурсів, на чому по сьогодні сконцентрувало свою увагу керівництво системи охорони здоров’я (СОЗ). Тобто в рамках обговорюваного питання щодо  правильного розподілення  грошей і раціонально їх використовувати  «зависло» питання на що їх використовувати і за якими критеріями і пріоритетами при такому обсягу фінансування.

У 2009 році світ побачила фундаментальна публікація результатів інвентаризації системи охорони здоров’я у регіональному розрізі, яка опублікована у книзі (Далі – книга) «Охорона здоров’я України: стан, проблеми, перспективи». У Книзі наведені загальні рекомендації щодо оптимізації медичної допомоги, у тому числі,  набір стандартних речей необхідності підготовки пропозицій щодо максимально раціонального використання бюджетних засобів, пріоритетності,  раціональної реструктуризації, тощо, мабуть для підтримки СОЗ на плаву, оскільки для оновлення ресурсів не має

У той же час дані, що наведені у Книзі, яскраво говорять про те, чому не ідуть реформи. А не йдуть вони  тому, що Уряд  не дає грошей, які треба раціонально розподіляти, мабуть тому, що не визначено на що і скільки їх треба навіть на поточні потреби вирішення нагальних проблем підтримки СОЗ у робочому стані. Про що свідчать, зокрема дані щодо централізованих закупівель ліків і ВМП та стандартизації медичних послуг. З цією ж проблемою зіткнулися і розробники проектів Законів про страхову медицину, тобто, а скільки коштує система СОЗ і як вона виглядає, на тлі того, що (із виступу Прем’єра на нараді по СОЗ 16 червня  2010 року) кожен лікар лікує по своєму, а ціни на однакові ліки коливаються ± 300%, в залежності від постачальника і обсягу відкату працівникам ЛПЗ.

 Тобто складається враження, що відбулася підміна поняття: ми говоримо про неефективну стару систему, яку треба поміняти, а насправді в Україні не має ресурсів, що б утримувати ефективну систему.  Це принципово, оскільки забули про пацієнтів, основна частина яких не мають коштів на платну допомогу, а ефективність СОЗ має бути прив’язана саме до них, а не поглядів чи амбіцій решти її учасників.  

У такій ситуації пацієнт теоретично не може отримати доступну (безкоштовну за Конституцією) якісну медичну допомогу і йому нічого не залишалося як займатися самолікуванням і це залишається по сьогодні у керівництва СОЗ поза увагою. У тому числі чому, попре усіх «заборонити», «штрафувати», відібрати ліцензію – все це не працює в плані запобігання цього явища. Тобто, за теоретичними дискусіями яку краще вибрати модель СОЗ, керівництво СОЗ і її учасники, не хочуть звернути увагу за яким маршрутом пішов пацієнт, якому ніколи слідкувати за дискусіями через хвороби, які його дошкуляють, але ще дозволяють обходитися без лікаря, тобто ще не став «хроніком». Але, під чий би він вплив не попав (сусідки, знахаря чи брехливої ніким не контрольованої реклами ліків і медичної допомоги) та за яким би він маршрутом не ходив, все одно все закінчиться відвіданням аптеки – закладу охорони здоров’я відповідно до ст. 16 Закону Основ законодавства про охорону здоров’я. 

Це важливо, тому що у сьогоднішніх умовах треба визначити функції цих закладів охорони здоров’я у сучасних реальних умовах з врахування рекомендацій ВООЗ, зокрема: «Фокус на пацієнта,  стратегія   реформи фармацевтичного о сектору в СНД» ВОЗ,  Женева, 1998 р. та «Належна аптечна практика  у нових  незалежних державах  – керівництво з розробки та впровадженню стандартів – спеціальний проект ВООЗ з фармації  в СНД спільно з  Центром ВОЗ з лікарської політики та розвитку фармацевтичної практики (Данія) Всесвітня організація охорони здоров’я, Копенгаген, Данія, травень 2001 Копенгаген, Данія , травень 2001 р.»

Раніше порівнювалися доходи і витрати на СОЗ України і Південної Африканської Республіки, яка більш ніж у тричі заможніше України і у 6,4 рази разів більше спрямовує коштів у СОЗ у перерахунку на одного мешканця країни і будує британську модель безкоштовної СОЗ і що з цього виходить.

РІК

ВВП в млрд $ США

% від ВВП на СОЗ

фінансування СОЗ $ США на одного мешканця

 

Україна

ЮАР

Україна

ЮАР

Україна

ЮАР

2015

90,62

317,3

3,70

8,8

81,77

519,97

Але не зважаючи на великий обсяг фінансування відносно України, у сучасних умовах, ЮАР вимушена задіяти аптеки, як заклади охорони здоров’я, в плані надання медичної допомоги на платних засадах, що не забороняється в ЮАР на тлі безплатної СОЗ (див. розділ 2.11).

Крім відсутності матеріальних ресурсів на реформи, є багато концептуальних та пріоритетних невизначеностей, зокрема, не визначені критерії щодо безкоштовного чи з частковою реімбурсацією лікування пріоритетних захворювань, які суттєво впливають на основні індикатори ефективності СОЗ: поширеність захворюваності населення, смертність, інвалідність, тривалість життя, тощо. Чи і далі будуть фінансувати за рекомендаціями експертів абстрактні програми типу «Доступні ліки» у межах абстрактного Нацпереліку  без прив’язки до національних протоколів лікування конкретної хвороби, які відмінені славнозвісним наказом МОЗ № 1422, грудня 2016 року і без індикаторів щодо наслідків таких програм. Що є пріоритетом? Це 15 млн хворих на гіпертонію та діабет, які забезпечують майже половину смертності в Україні, яким виділено 0,5 млрд на часткову реімбурсацію вартості самих дешевих генериків, чи 100 -150 тис наркоманів, що захворіли на СПІД та інші інфекційні хвороби, для лікування яких закупляються виключно оригінальні по високим цінам ліки, на що виділяється біля 6 млрд грн щороку?

Теж відноситься і до показників поширеності захворюваності населення та використання наявних ресурсів СОЗ. На рис.2 стор. 7 Книги, наведено, що у структурі поширеності захворюваності населення в Україні лідерами є хвороби органів дихання (41%), де левова частина припадає на сезонні ГРЗ, а це проблема, яка вирішується на рівні амбулаторного лікування та самолікування, яке має регламентуватися протоколами провізора, затвердженими наказом МОЗ № 875 від 11.10.2013, зокрема за розділами: 1.1.2. Симптоматичне лікування болю в горлі; 1.1.4. Симптоматичне лікування кашлю; п. 5-6 розділу 1.1.10. Попередження захворювання та сприяння прихильності до лікування при туберкульозі; 1.1.26. Симптоматичне лікування риніту; 1.1.27. Профілактика захворювання на грип та ГРВІ, втілення яких замість брехливої неконтрольованої реклами, суттєво б зменшило цей показник без додаткових бюджетних витрат.  Але робота таких закладів охорони здоров’я як аптеки, МОЗ не цікавить по сьогодні, як і рекомендації ВООЗ щодо їх суттєвої ролі при амбулаторному лікуванні, що є основою первинного рівня медичної допомоги. Пункт 3. наказу № 875: «Державній службі України з лікарських засобів забезпечити моніторинг за впровадженням в роботу аптечних закладів протоколів провізора (фармацевта), затверджених пунктом 1 цього наказу, та щороку до 20 лютого надавати інформацію про результати моніторингу до Управління лікарських засобів та медичної продукції Міністерства охорони здоров’я України». Але цей наказ не виконується Держлікслужбою по сьогодні, чому? Так це ж наказ злочинної влади? А те що робиться зараз, – це гідність? Накази, як складова законодавства України, діляться на чинні і не чинні, а в Україні появилася дуже оригінальна практика не дотримуватися чинного законодавства, у тому числі і щодо Державних програм реформ, тому що чиновник має власну думку. Де юристи Центральних органів виконавчої влади на чолу з Мінюстом та правоохоронні органи – борються з корупцією?  І це при тому, що до 2010 року вже були розроблені відповідні протоколи, які було затверджено лише наказом МОЗ від 16 травня 2011 року № 284 “Про затвердження протоколів провізора (фармацевта)” але не виконуються по сьогодні.

У той же час, на стор. 18 Книги наведено, що основна маса населення користується саме первинним рівнем медичної допомоги, і це абсолютно природно, оскільки йдеться про нескладні захворювання, зокрема, у 2008 році до сімейних лікарів звернулося 37,3 % населення і зробило 47 081 702 візитів в результаті яких 92 % отримало медичну допомогу:

Зроблено візитів до сімейного лікаря, у т. ч. з приводу

47 081 702

100 %

 профілактики та

14 125 329

30%

з приводу захворювання, після чого:

32 956 373

70 %

5,4 % направлено до спеціалістів вузького профілю

1 792 870

5,4 %

2,5 % направлено до 2 і 3 -го рівня медичної допомоги

810 803

2,5 %

На цій же сторінки звертається увага на масштаб самолікування ( за дослідженнями об’єднаних організацій роботодавців медичної промисловості України до аптек за ліками без рецептів та рекомендацій лікаря – самостійно звертається 85% пацієнтів):

  • До спеціалістів вузького профілю звернулося із 100% – самостійно 79%;
  • До стаціонарів звернулося із 100% – самостійно 17% пацієнтів.
  • 65,9 % пацієнтів отримали неадекватний  захворюванню рівень обслуговування, у тому числі 43,3 % він був вище ніж того вимагало захворювання.      

Але медична допомога розглядається виключно у контексті відвідання лікаря. А куди далі пішов хворий? Тобто проблема забезпечення якості медичної допомоги за усім маршрутом пацієнта завжди була поза увагою МОЗ, як і у переліку пріоритетів, що наведені на стор. 29.  Що ще раз підкреслює актуальність втілення протоколів обслуговування населення у закладах охорони здоров’я таких як аптеки, зокрема,  в частині безрецептурної групи затверджених наказом МОЗ № 875 для регламентації самолікування. Тобто, реальний сектор СОЗ, який ефективно використовується у світі для медичної допомоги великої  частини населення, яке не стало «хроніками» і не потребує бюджетного фінансування,  чомусь керівництво СОЗ не цікавить.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.