0

Про «150 балів», або для чого сортувати сміття, якщо воно забирається одним сміттєвозом і везеться на один смітник?

Окрім соціального, ліберального та змішаного популізму, про який йшлося в попередньому тексті, існує ще один підвид цієї корисної політичної практики – це медичний популізм. Даний різновид популізму виведений в Україні.

Без будь-яких мудрих дефініцій всім очевидно, що популізм – це перепустка у владу шляхом обману. Популізм існує в країнах, де легітимізація влади відбувається через демократичні процедури. Але для того, аби обманути потрібно докласти зусиль, потрібно знати предмет і володіти ситуацією. Медичний популізм, тим і відрізняється, що майже не потребує ніякого обману. Вся справа у тому, що потреба обманювати виникає лише там, де жертва має бодай елементарні інтелектуальні, вольові та інші здібності. Якщо жертва тупа і безвольна, то дурити її не потрібно.

Ну ось уявіть собі ситуацію, що у травні 2014 року кандидат у президенти країни Порошенко просто взяв і розділив 3 тис грн. на 30 днів і сказав, що кожному солдату після перемоги на виборах буде сплачуватися 100 грн в день. Складно таке уявити, правда? Тому Петро Олексійович сказав, що АТО не може тривати місяцями, а буде кілька днів і за кожний «робочий» день буде сплачено по 1 тис грн.. А якщо ви проголосуєте за мене одразу у першому турі, то на заощаджені кошти на другому турі ми закупимо ударні гелікоптери «Апачі» і розстріляємо мерзотників з повітря. То вже інша справа, що АТО триває 3 роки, солдатам сплачують не 1 тис грн. в день і ніхто ніяких «Апачі» так і не придбав, а мерзотники як вбивали наших солдат, так і вбивають. Але брехуни бодай напружилися над тим, що збрехати і вигадати правдоподібні цифри.

В медичній сфері все набагато простіше, тут не треба правдоподібних чи привабливих цифр. Тут ніхто не розуміє, які цифри є привабливими, а які ні. Тут можна просто «побикувати» сказавши, що на одного пацієнта буде 210 грн в рік, а за госпіталізацію в стаціонар потрібно буде лише доплатити 640 грн. І більше як півкраїни задоволено плещуть в долоні, а нардепи розповідають, що це початок реформ.

Наступними цифрами після 210 грн та 640 грн, озвученими МОЗ, є цифра «150», тільки тепер йдеться не про гривні, а про бали як мінімальний середній показник ЗНО для вступу в медичні університети, котрий має забезпечити нову якість медичних кадрів. І знову та сама картина: як не представники медичного істеблішменту, то українські парамедичні інтелектуали схвалюють ініціативу великого реформатора Уляни Супрун.

Наприклад, екс-в.о. ректора Харківського національного університету радіоелектроніки Едуард Рубін на сторінках «Української Правди» в статті «Ініціатива 150 балів», підтримуючи «залізну леді» з МОЗ розповідає про освіту в США як зразкову і пропонує МОН України ввести бар’єр у 150 балів, для того, аби відсікти слабких студентів. У мене тільки запитання до пана Рубіна: після такого кроку, треба розуміти, в медичних університетах будуть створені ендаумент-фонди, в який бізнес і випускники університетів будуть вкладати гроші для того, щоб ВУЗи і далі розвивався і готував хороших фахівців? А 70% доходів університету буде формуватися на науці та дослідженнях? Гроші в університети будуть вкладати Пінчук, Коломойський та Ахмєтов? Чи може це робитимуть діти медичного істеблішменту, більшість яких приходить на кафедри та в інститути НАМН України? Чи може в США питання якості відбору студентів вирішується не самими університетами, а міністерством науки та освіти США чи МОЗ США на чолі якого стоїть уродженка Полтави з приставкою «в.о.»?

Продовженням теми «150 балів» є чергова ініціатива МОЗ про яку написав тижневик «Аптека»: «Зміни в медичній освіті: нові вимоги та можливості для майбутніх лікарів»

В «Укрінформі» 7 липня відбувся брифінг, присвячений змінам у медичній освіті. Свої думки озвучили Олександр Лінчевський, заступника міністра охорони здоров’я України, та Інна Совсун, радник міністра охорони здоров’я України, віце-президента Київської школи економіки.

Суть запропонованих новацій полягає у можливості університетів збільшити кількість місць державного замовлення, якщо бали ЗНО даного абітурієнта є одними з найвищих по Україні. За словами І. Совсун, минулого року дана система вже запрацювала в університетах, підпорядкованих Міністерству освіти і науки України (МОН), і перерозподіл становив до 25% бюджетних місць. Як приклад, університет міг замість запланованих 100 державних місць отримати 125.

Далі пані Совсун дає цікаве роз’яснення: якщо абітурієнти масово підуть до тих університетів, які вони вважають кращими, то ВНЗ отримають більше держзамовлення. Натомість ті університети, які обере менша кількість студентів, отримають державного замовлення менше».

Тобто не ставиться питання вирішення проблеми відтоку якісних абітурієнтів за кордон, йдеться про зменшення державного замовлення найгіршим ВУЗам.

Для того, аби виявити найгірших колишня заступниця міністра освіти та науки пропонує використовувати КРОК – ліцензійний інтегрований іспит, який оцінює знання інтернів та випускників і за результатами якого абітурієнт може оцінити якість знань, які надає той чи інший медичний університет.

Треба розуміти, для того, аби гірших університетів було більше, то у цьому році, окрім українських тестів, до іспиту КРОК-3 було введено 30 американських субтестів. Зі слів Олександра Лінчевського усі тести КРОК та USMLE були перемішані, щоб інтерн не знав, який саме з тестів він вирішує. За результатами іспиту лише 3% лікарів-інтернів змогли скласти ці тести. Саме такий, на думку О. Лінчевського, відсоток молодих лікарів в Україні отримали конкурентоспроможну освіту.

Виникає перше просте питання: який ідіот, здавши ЗНО на 200 балів захоче йти до медичних університетів, які випускають інтернів-невігласів? Також виникає друге просте питання: для чого відбирати кращих абітурієнтів, якщо медичні університети готують лише 3% лікарів, котрі здобувають конкурентоспроможну медичну освіту?

А тепер до самого цікавого. Подібну риторику можна було б якось пояснити, якби вона звучала з уст Супрун, Совсун і Ковтонюка – посадовців, які нічого не тямлять, що відбувається у вищій медичній освіті. Але чути подібні ініціативи від пана Лінчевського трохи дивно, таке враження, що людина не знає чим займаються вітчизняні медичні ВУЗи. Спеціально для нього пояснимо – українські медичні університети за бюджетні кошти готують лікарів за двома напрямками – лікар швидкої допомоги та сімейний лікар. Напрямками, які є непрестижними, оскільки не цінуються на ринку праці. Всі інші спеціальності, котрі можна отримати за бюджетні кошті є величною, якою можна нехтувати.

При цьому держава надає лише теоретичну частину підготовки, яка є слабкою. Результати КРОК це підтверджують до певної міри. Якщо інтернів перевірити щодо практичної частини, причім інтернів будь-яких спеціалізацій, то наші університети треба взагалі закривати всі без винятку.

За неофіційними даними близько 70% випускників після закінчення навчальних медичних закладів зникають з медичної сфери. Більшість із зниклих, зрозуміло, є бюджетниками. Їм запропонували напрямки, котрі не передбачають нелегальної оплати праці – це швидка допомога та сімейна медицина. Безперечно ситуація відома МОЗ. Але міністерство не йде шляхом ринкової адаптації низьких заробітних плат (думаю, всі розуміють, що обіцяні доходи у 20 тис грн. на місяць є брехнею), міністерство намагається привести у відповідність кількість абітурієнтів з кількістю випускників, які залишаються в медицині, тобто з 30%, більша частина з яких є контрактниками. І це при тому, що державі насправді бракує лікарів непрестижних напрямків.

Для приведення у відповідність кількість абітурієнтів з кількістю лікарів, котрі залишаються в медицині МОЗ намагається вжити заходів традиційних для нашої країни – обіцянками заплатити більше. Цього разу обіцянками заплатити кращим університетам, котрі залучать більше найкращих абітурієнтів.

Якщо мова іде про підконтрольний державі сегмент бюджетної підготовки, то залишається незрозумілим, яким чином можна розраховувати на абітурієнтів з високим ЗНО, коли держава нічому не може навчити у своєму ВУЗі і нічого не платить молодому лікарю. Якщо мова іде про якість спеціалістів в комерційному сегменті освіти, то це прерогатива університетів, котрі давно свій вибір зробили – надання медичних дипломів за гроші клієнта. І це їх суверенне право.

І справа у тому, що інакшої послуги українські університети надавати не можуть, оскільки в Україні нелегальний ринок медичних послуг більше не може нічого запропонувати, окрім як імітацію освіти. Треба розуміти, що освіта заточена під економіку, яка є похідної соціальних інститутів та культури. 

Але нехай так, можливо це вибір держави. Але держава має враховувати, що більшість з тих 70%, хто зникає у невідомому напрямку – це якраз є кращі, і вони залишають медицину або країну, оскільки їх не задовольняє рівень освіти, рівень доходів і ставлення суспільства до роботи лікаря. І якщо держава надаватиме шанс для навчання саме їм, то відсоток випускників, котрі залишатимуться в Україні наближатиметься до нуля. Такий самий результат держава отримає, якщо адміністративно спробує втрутитися у комерційний сегмент світи, заборонивши отримувати умовним «двійочникам» освіту за гроші, кількість випускників, які залишатимуться в Україні також зменшиться – бюджетники як залишали/виїжджали так і продовжуватимуть це робити.

Вся ця ситуація з турботою про громадян через сортування найкращих закладів та залучення до них найкращих абітурієнтів дуже нагадує ініціативи із сортуванням сміття. В нашій країні можуть підписати контейнери, поділивши теоретично відходи на сухі та вологі. І навіть, якщо припустити, що домогосподарства заведуть два відра під сміття й виноситимуть його у двох пакетах, то треба розуміти, що сортоване сміття не зсипається в однин сміттєвоз, який як приїжджав за графіком два рази на тиждень, так і приїжджає.

Тому немає сенсу сортувати медичні університети на кращі і на гірші, так само як і немає сенсу відбирати найуспішніших абітурієнтів, якщо по закінченню медичного навчального закладу за ними приїжджатиме один сміттєвоз і відвозити всіх на смітник  під назвою українська система охорони здоров’я

Хочу дати МОЗ безоплатну пораду як зменшити фінансування медичних ВУЗів і зменшити їх кількість. Для цього треба не запроваджувати бар’єр у 150 балів, а адміністративно примусити університети ввести факультет сімейної медицини. І дати максимальне замовлення.  А кількість бюджетних місць на медичний факультет, який дає можливість обирати інші спеціальності привести у відповідність до кількості випускників, котрі отримують спеціалізацію після 6-го курсу. Ефект буде вражаючий. Якщо абітурієнт на 100% буде впевнений, що йому після закінчення ВУЗу світить сімейна медицина, то він не подасть свої документи навіть у випадку, коли його середній бал ЗНО буде 125.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.