0

Про автономізацію закладів охорони здоров’я, або про що мовчать реформатори

3  червня 2015 в рамках розширеного засідання Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я у форматі круглого столу відбулося обговорення законопроекту поданого МОЗ щодо автономії закладів ОЗ. Треба сказати, що ще ніколи до охорони здоров’я не було стільки уваги громадськості як нині. Головною причиною такого розвитку подій є небувала активність в медичній сфері політичної еліти країни.

Ми не будемо переповідати, те що можна подивитися на відео. Також не вважаємо за необхідне  щось аналізувати. У цьому тексті проведемо візуалізацію прихованого.

Ініціатором медичної реформи в Україні є не громадяни (потенційні пацієнти) і не медики, а політична еліта країни. Головна мета реформи – скинути з себе соціальні зобов’язання, скориставшись політичною кон’юнктурою. Ставка у цьому процесі робиться на медичних чиновників – одних використовують у темну, інші підіграють свідомо переслідуючи свій інтерес. Головними дійовими особами, представниками інтересів держави,  виступають головні лікарі. Хочемо звернути на цей момент особливу увагу.

Робити ставку на головних лікарів, це все одно, що під час реформування аграрного сектору спиратися на голів колгоспів, або на начальників ЖЕКів при реформуванні комунальної сфери. Цікавий вибір, чи не так?

Політичній еліті муляє очі ресурс, який навчилися залучати лікарі, здійснюючи медичну практику. Є бажання відібрати і переспрямувати його на розвиток інфраструктури. Як каже міністр ОЗ: «Ці гроші нелегальні і вони не йдуть на розвиток закладу». А треба щоб йшли. Союзниками у цьому процесі політики бачать медичного чиновника, якому також не дає спокій нелегальний заробіток ескулапа і котрий також хоче отримати своє. Для задоволення корисливих інтересів медичні чиновники намагаються  використати такий самий продукт негативної селекції останніх 20 років, як і вони самі, братів по цеху головних лікарів, впроваджуючи інститут контрактів, де-факто створюючи медичні латифундії.

Важливо розуміти, що некомерційні комунальні підприємства – це такі собі медичні ЖЕКи, від яких у комунальному господарстві намагаються відмовитись.

Таким чином, держава для вирішення своїх проблем навертає лікарів у рабство, надаючи право рабу у білому халаті вільно обрати собі рабовласника в особі головного лікаря. У міністра Квіташвілі це називається відміна кріпацтва. У такій спосіб формалізується давно сформована зв’язка: головний лікар – начальник обласного департаменту ОЗ (начальник управління) – МОЗ. Оптимальної розв’язкою цієї ситуації ми бачимо буржуазну революцію в медицині, результатом якої буде розгін МОЗ, чиновників департаментів і головних лікарів. Як воно буде – побачимо.

В Україні не існує проблем сімейної медицини, університетських клінік, лікарського самоврядування, автономії лікарень тощо. В українській медицині є одна єдина проблема – інституційна. Одні інститути мають бути створені, інші – знищені. Інститут головного лікаря, завідувача відділенням має піти у небуття. Ключова ставка у реформі має робитися на професіонала, який заробляє гроші важкою працею, «переживаючи» хворобу разом із пацієнтом, а не на головного лікаря – совкового продукта , який має бути знищений як клас. Але чому дивуватися, які реформатори, такі і ставки.

На завершення ми хочемо познайомити читачів з діяльністю головного лікаря, який допоки не мав глобального бюджету, повноважень автономного його використання та інших управлінських опцій. Цікаво буде подивитися як запрацює цей менеджер після їх отримання (див. фото нижче).

 

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.