0

Про держсекретаря серйозно

Схоже, що піктограма, підібрана до попереднього допису «Як козаки держсекретаря обирали» виявилася пророчою, – головна  боротьба за державну посаду в МОЗ розгорнулася між двома жінками Наталею Шолойко та Оксаною Сивак. Рішення атестаційної комісії очікувано завершилися скандалом. Обізнані люди розуміють чому так все сталося, але коротко нагадаємо. З формальної точки зору в.о. міністра ОЗ залишилися незадоволеною провалом своє кандидатки Оксани Сивак.

Але насправді все набагато серйозніше. Все показує на те, що політика президента та уряду в сфері охорони здоров’я стала не лише проявом політичної неспроможності та антигуманної сутності вищої політичної влади, а й може стати початком дискредитації закону про державну службу та інституту державних секретарів. І те, що «держсекретарі» зашпортнулися на МОЗ є абсолютно не випадковим.

МОЗ може стати головною немедичною проблемою Порошенка та Гройсмана.

Мабуть, це буде перший текст у якому доведеться схвально оцінити дії Уляни Супрун. Може хтось пам’ятає ту фотографію кінця липня, на якій Уляна Надія стояла навпроти Петра Порошенка у нього в кабінеті? Вона тримала руки у боки, а Петро Олексійович робив вигляд телепня. Ми тоді попереджали, що не варто переоцінювати зухвалість американки українського походження та недооцінювати простакуватість зухвалого бессарабського бізнесмена, випускника факультету міжнародних відносин Київського університету. Петро Олексійович насправді прорахував всі недоліки пані Уляни, які були йому на руку, але він не врахував, що громадяни Америки вимагають до себе поваги. В.о. міністра МОЗ можна критикувати за багато що, і ми не раз це із задоволенням робили, але звичайна людська гідність поламала продуману багатоходівочку Порошенка і Гройсмана.

Що насправді відбулося 5 грудня. В той день Уляна Супрун вийшла на прес-конференцію аби сказати, що вона вимагає поваги до себе і до своєї справи. І вона не допустить, щоб їй плюнули на спину, а її роботу перекреслили. Але звідки президенту і прем’єру знати, що таке справа, гідність, повага? У владних кабінетах навіть уявити такого не можуть, що людина може вірити у те, що вона робить і вимагати до цього поваги.

Переслуховуючи ще раз сказане на прес-конференції 5 грудня в.о. міністра та її заступником ми вирішили порівняти розуміння посади державного секретаря представленого Супрун та Ковтонюком з так би мовити оригіналом. Для цього ми звернулися до статті за авторством І.Коліушка та В. Дерець від 4 листопада цього року, надруковану в тижневику «Дзеркало тижня». 

«…державний секретар не повинен сліпо виконувати будь-яке доручення. Він повинен бути помічником міністра у виконанні законних ініціатив, спрямованих на задоволення суспільного інтересу, і водночас — першим попереджати міністра про невідповідність його вказівок законам, державній політиці уряду або суспільним інтересам загалом. Це має позитивно позначитися на зменшенні проявів корупції, оскільки для реалізації якихось незаконних, зокрема й корупційних, оборудок міністрові тепер доведеться “вступати в злочинну змову” з державним секретарем свого міністерства»

Ось цей маленький абзац свідчить про те, що в МОЗ абсолютно правильно розуміють функцію державного секретаря. Але цей фрагмент тексту свідчить не лише про правильне розуміння, а й про те, що інститут державного секретаря це продукт іншої культури, який не може бути просто так перенесений в чужорідне середовище.

Вся справа у тому, що політична культура Західної цивілізації передбачає врахування інтересів тих, хто програв під час конкуренції. Сума інтересів сторін (переможців і переможених) представляє загальний суспільний інтерес. На практиці це виглядає так. Перемога слабких, тобто лівих або соціалістів зовсім не означає експропріацію власності у сильних, тобто правих або капіталістів. Точки росту і самореалізації залишаються у сильних, але гроші через систему оподаткування у них вилучаються й спрямовуються до слабких. І навпаки, перемога «капіталістів-експлуататорів», зовсім не означає знущання самозакоханих авантюристів над найманими працівниками або неімущими – працюють профспілки, збираються пожертви і таке інше.

Треба розуміти, що здатність враховувати інтереси інших – це особливий дар та дефіцитний соціальний ресурс навіть на Заході. Але при певному рівні політичної культури такі люди з’являються і з такого матеріалу можливо вибрати особу, яка здатна стати аполітичною – державним секретарем.

Таким чином, високій рівень політичної культури, який забезпечує врахування загального суспільного інтересу називається аполітичністю. Аполітичність – це не байдужість і аморфність, це не буквоїдство та солдафонство. Аполітичність – це найвищий рівень політичної практики соціально структурованого суспільства, спрямованого на забезпечення загального суспільного інтересу.

В Україні, в силу індивідуальної незрілості та колективної соціальної інфантильності, немає перфектного політичного поділу соціуму. Тому вибори в Україні приводять у вищу політичну владу осіб, котрі не відображають інтереси сильних чи слабких. Істеблішмент в Україні – це по факту соціальне сміття, яке породжене таким самим аморфним сміттям соціального дна. Політичний істеблішмент не здатний враховувати інтереси ні лівих ні правих. В медичній сфері це дуже чітко проявляється, – слабкі вимирають, сильні виїжджають за кордон. Тому посада державного секретаря МОЗ у такій ситуації відображатиме не суспільний інтерес, який складається з інтересу лікарів-підприємців, лікарів державних лікарень, заможних та бідних пацієнтів тощо. Держсекретар відображатиме інтереси соціальних паразитів – чиновників-корупціонерів.

Що стосується роботи національної комісії, то варто зазначити, що критерієм відбору, за яким ця комісія працює, є не з’ясування здатності забезпечувати загальний суспільний інтерес, а здатність забезпечити діловодство та технічне функціонування структури. Безперечно це потрібно, але…

По-перше, давайте погодимось, що критерії відбору не відповідають функціональним обов’язкам покладених на держсекретаря, до яких, хто б там що не казав входить реалізації державної політики. По-друге, і це, мабуть, є саме головне, процес набуття фахових знань на державній службі супроводжується моральною деградацією службовця. Іншими словами – чим краще людина професійно підготовлена, тим нижчі моральні якості вона має.

Допуск та ріст по службі отримують люди, які демонструють здатність терпіти приниження, легко і впевнено брехати, виявляти демонстративну цинічність, майстерно володіти мистецтвом словоблудства тощо. Такі люди допускаються до корупційних схем і стають членами чиновницького клану чи, можна навіть сказати, спільноти. Негативні людські якості є перепусткою в професійне середовище і дозволяють отримувати професійні знання.

Тому ніяких ілюзій та сподівань на переможців цих конкурсів не може бути за означенням. Так, вони найкраще розв’язують тестові завдання, знають закони і таке інше.

Що стосується пані Шолойко, то по ній взагалі не потрібно ніяких судів. У нас в соціумі взагалі дуже дивна уява про Західну правову культуру. У нас ніяк не можуть зрозуміти, що рішення суду потрібне для того, аби посадити людину в буцегарню. Категорія «злодій», «злочинець» потребує доведення у суді лише для того, аби позбавити громадянина волі та ПУБЛІЧНО назвати її недоброю людиною. Для того аби просто назвати її злочинцем у себе в голові не потрібно ніякого рішення суду. Так само не потрібно ніякого рішення суду, аби не допустити людину на посаду держсекретаря. США дуже довго працювали для того аби засадити Аль Капоне за бандитизм, проте так і не змогли цього зробити. Але ніхто ніколи не сумнівався, що Альфонс Ґабріель Капоне був бандитом і важко собі навіть уявити, аби ця людина в США балотувалася на посаду держсекретаря, тому що суд там чогось не довів. Цей чоловік й понині вважається бандитом та вбивцею не дивлячись на те, що судом цього не було доведено.

Що стосується мовчання Уляни Супрун при схвалені Наталі Шолойко на посаду заступника ДЕЦ, то тут все просто пояснюється. Супрун слабо орієнтується в нашій системі, погано розбирається в людях і правилах гри.

Так ось. Можливо нам й потрібні будуть державні секретарі, але тоді коли у нас буде таке явище як державна політика. Якщо є виробнича необхідність забезпечити роботу міністерства на період пертурбацій, то можна ввести посаду заступника міністра з питань функціонування міністерства. Але не потрібно десакралізовувати слово «державний». З цим у нас і так все «добре».

Проблема плинності кадрів та радикальної заміни керівного кадрового складу має зовсім іншу причину і її всі знають. Особиста відданість потрібна там, де намагаються щось вкрасти. І державний секретар тут нічим не зарадить. Фактично введення державного секретаря – це  формування паралельного центру влади і центру впливу,а враховуючи все вище описане, фактично йдеться про створення інституту злодіїв у законі. Треба розуміти, що перед громадянами стоїть виклик утилізації політичного класу, а не створення для нього зручних місць для виживання чи точок особистісного розвитку. Тут проблему Охендовських не можна вирішити при тому, що за законом його треба вигонити, а ми створюємо законні підстави для деградації держави. Можна з жахом собі увити, якби у нас уже був введений інститут держсекретарів МОЗ і з 2013 року на цю посаду заступила Тетяна Бахтєєва чи Раїса Богатирьова.

Окрім відсутності державної політики у нас є низка суттєвих причин і проблем, які стоять на заваді введення посад державних секретарів: суспільство перебуває в процесі дорослішання, нація в процесі формування, держава у процесі творення. В одному тролейбусі чи на одному засідання профільного комітету можуть знаходитись особи, які дотримуються діаметрально протилежних поглядів.

Підводячи підсумки, хочеться сказати, що Уляна Супрун в цій ситуації абсолютно права. Окремий респект хочеться висловити міністру інфраструктури Володимиру Омеляну.

Зараз ми бачимо цікаву ситуацію, коли люди з оточення Супрун різко змінили свою орієнтацію і роблять ставку на Шолойко як на більш «довгограючий» проект, чітко розуміючи не лише тимчасовість нинішньої команди МОЗ, а й той неминучий вал нищівної критики, який обрушиться з її відходом.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.