0

Про футбол…

Час - гроші

Час – гроші, або біг по кругу. Козельский А.

Футбол – це глобальне суспільно-спортивне явище, в якому залучені різні соціальні прошарки. Навколо футбольних подій об’єднуються великі групи соціально активних людей, тому ця гра часто використовується з метою пропаганди. Не зважаючи на розвиток в наш час інших комунікативних методик, футбол залишається одним із самих дієвих інструментів цього процесу. Навіть навпаки, футбол є ключовою темою, якій приділяють велику увагу учасники соціальних мереж, інтернету та мас-медіа.

В повісті Олександра Козачинського «Зелений фургон» з своєрідним одеським гумором було гарно описано обговорення футбольних подій, навіть в період великих злиднів і боротьби з ворогами народу:

«…Беседа о футболе, однако, была очень приятной. То, что говорил один, редко совпадало с тем, что сообщал другой, ибо, как все люди, они лучше помнили собственный вымысел, чем действительные события. Но они выслушивали друг друга со снисходительной уступчивостью, ибо каждый из них интересовался не столько тем, что говорил другой, сколько тем, что собирался сказать сам. Каждый с нетерпением ожидал окончания речи собеседника, чтобы приступить к изложению собственного мнения; разговор напоминал игру в футбол, где один старается вырвать мяч у другого, чтобы ударить самому..».

Зважаючи на все вище сказане, стає зрозумілим, чому представники влади у всі часи використовували футбольну тему для піднятті своїх рейтингів і розповсюдження різноманітних політичних меседжей в народних масах.

Але справа в тому, що просто організувати турнір, або спортивний захід для пересиченою на події публіки замало. Треба зробити так, щоб на це звернули увагу, так би мовити, треба зробити провокаційну незвичайну обгортку. Останнім вдалим прикладом такого оригінального прийому можна назвати реальну історію про те, як команда України стала чемпіоном світу з вуличного футболу серед безпритульних. Зі слів організаторів змагань їх головною метою була інтеграція через спорт людей, що перебувають у кризовій ситуації. Організатори вважають, що таким чином суспільство починає бачити у безпритульних таких самих людей і стає більш гуманним по відношенню до них. За їхньою статистикою – понад 70 відсотків гравців чемпіонату змогли змінити своє життя на краще… Ця тема за часів Януковича, була розкручена і постійно використовувалась владою, для презентації своїх дій у соціальній сфері. Таким чином футбол був представлений у оригінальній та незвичайній формі. Мало хто з нас до цього міг навіть уявити, що вічно п’яний бомж з Привокзальної може надіти форму національної команди України, та ще й мати чудову координацію та показувати віртуозні навички володіння м’ячем.

Новітні політичні лідери також не змогли оминути увагою свято футболу. 7 квітня у Гідропарку м. Києва відбувся соціально-благодійний захід, присвячений Всесвітньому Дню Здоров’я. Захід відвідали народний депутат, голова Комітету з питань охорони здоров’я, радник Президента України Ольга Богомолець, Заступник голови КМДА Михайло Радуцький, представники Комітету з питань співробітництва з ООН, Федерації футболу України, директор Департаменту соціальної політики Юрій Крикунов та інші.

Дуже вдалий хід. Умовно кажучи, безхатченки Януковича передали естафетну футбольну паличку новій соціально незахищеній групі – медикам. Справа в тому, що напередодні Україна виборола право на проведення фінальної частини світової першості у 2017 році, завдяки успіхам збірної українських медиків.

Відверто кажучи, при всіх благих намірах, та правильності пропагандистської концепції, захід виявився черговим «пшиком у повітря».

Для розуміння всіх читачів не киян, необхідно ухилитися від заданої теми, та дати невеличку довідку про те, що таке Гідропарк у м. Києві. Краще за всіх на погляд автора замітки, це зробив В. Нестайко у книзі «Тореодори з Васюківки», який не тільки передав атмосферу цього місця, але зробив й вдало описав на прикладі волейболу характер спортивних заходів, що там проводяться:

 «…Древнi люди, що ото пекло видумали, якiсь були наївнi, без усякої фантазiї. Хiба то пекло? От київський пляж у жаркий вихiдний день — оце пекло! Люди тут справдi пеклися, смажилися, шкварилися на сонцi. Половина з них лежала голiчерева мовчки, без руху, заплющивши очi, мов мертвi. Лише по тому, як колихалися їхнi животи, можна було зрозумiти, що вони ще живi, ще дихають. Друга половина безперервно щось їла — жувала, ковтала, плямкала губами, пила молоко з трикутних паперових пакетiв, пила пиво i лимонад iз пляшок. Здавалося, ця половина прийшла на пляж спецiально, щоб попоїсти. I лише незначна частина хлюпалася, купалась у водi. Але цiєї незначної частини було досить, щоб витiснити своїми тiлами пiв-Днiпра води. Ще одна незначна частина весь час кудись iшла. Iшла, переступаючи через тiла, наступаючи комусь на ноги, на руки, на голови i таке iнше. Але й цiєї незначної частини було досить, щоб скидатися на вокзальну товкучку i метушню. А он — гуп! гуп! гуп! — попiд кущами волейбол, стоять кружка i м’яча гупають. I нема того, щоб гарненько грати, а все гилять так, щоб когось по головi вцiлити. Рiзнокольоровi м’ячi не стiльки у повiтрi лiтають, скiльки по пiску качаються, через людей перестрибуючи. Отакий-то пляжний волейбол…»

Отакий цей Гідропарк у чудову теплу сонячну погоду в Києві. Але тільки не цього разу. Здавалося, що депутатів різних рівнів та їхніх «совьєтніков», журналістів, якихось «організаторів» було в декілька разів більше ніж футболістів разом із глядачами. До кого і для чого хотіли донести свій меседж депутати, автору цієї замітки залишилось не зрозумілим. Основне інформативне підґрунтя цього фейкового заходу було залучити населення до спорту, активного відпочинку та до зміцнення власного здоров’я, адже заняття спортом та фізичні навантаження допомагають організму бути в тонусі та сприяють профілактиці низки захворювань.

Незважаючи на відсутність тих, для кого був призначений цей захід (населення), всі депутати сказали, що вони про це думають. Так Ольга Богомолець зазначила, що в своєму студентському минулому була воротарем футбольної команди і між іншим повідомила наступне:

«Для мене велика честь відкривати цей турнір, і я вважаю, що він повинен стати щорічним. Чим більше спортивних заходів відбуватиметься у нас в країні – тим здоровішим буде наше суспільство».

До речі хотілось би зазначити, що в професійному футбольному середовищі, воротарі це особлива каста, яку поважають, але не долюблюють і вважають трохи дивакуватими. Серед професійних «футболерів» навіть існує така приказка, коли стається чергове непорозуміння з воротарем, польові гравці з гумором кажуть: «Що ти з нього хочеш, він же воротар».

Заступник голови КМДА Михайло Радуцький передав слова підтримки учасникам турніру від імені Київського міського голови Віталія Кличка:

«Заняття спортом та фізичні навантаження допомагають організму бути в тонусі та сприяють профілактиці низки захворювань. Саме профілактика – один із кращих способів попередити хворобу. Тому ми радо вітаємо подібну ініціативу і на власному прикладі демонструємо киянам, що бути активним – це корисно для здоров’я»

А далі було «нагородження». Нагородження взято у лапки, так як у кращих брежнєвських традиціях, депутати за всілякі заслуги почали нагороджувати один одного.

Підсумовуючи все вище викладене, відбулось наступне: депутати різного рівня, державні діячі, функціонери різноманітних управлінь об’єдналися в єдиному пориві, щоб відзначити свої героїчні успіхи в роботі з населенням і пропаганді здорового образу життя. Скільки дорогоцінного часу цих людей було витрачено на чергову «мильну бульбашку», не кажучи про організаційні розтрати й т.п. І скільки таких «бульбашок» вже було і ще буде?! І скільки змін депутатів і чиновників повинно відбутись, щоб вони нарешті усвідомили, що простий вчитель фізкультури в школі, робить на багато значущу роботу в просуванні спорту в маси. Депутатам та чиновникам більше пасує аналітична і законотворча діяльність, тому що ситуація сьогодні диктує впровадження вольових, розумних рішень, а не дешевого піару. А якщо все ж намітили зробити красиво і дійсно, щоб це вплинуло на людей, чому б не організувати цей спектакль перед важливою футбольною подією, чи просто всім «медалістам» не сісти на велосипеда (до речі як це зробив харківський мер-інвалід) або не пробігтись «трусцою». Все виглядало б набагато щиріше.

Володимир Савченко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.