0

Про «хабарника» Савчина, або повстання рабів vs буржуазної революції

98907562_44_MaslenicaZHitnuyy_kozelАрсен Борисович та Юрій Віталійович самі того, мабуть, не розуміючи продовжують ламати порядок денний медичних реформ.  Затримання на 500 доларах лікаря Василя Савчина – це постріл у десятку, який дає змогу продовжити розмову про систему. Прямо як в старому анекдоті про Леніна. Дзвінок Дзержинського до вождя світового пролетаріату в часи розрухи і дефіциту: «Владімір Ілліч, что дєлать будєм? Крупскую на сємєчках взялі» І якщо для Володимира Ілліча повідомлення від Фелікса Едмундовича було несподіванкою, то всі ми дуже добре знали, що наші лікарі в закладах охорони здоров’я нелегально «приторговують зернятами».  

Можна дуже багато писати, що медики не були і не є елітою, що вони є лише освіченою прислугою у еліти, але до медичної прислуги це ніколи не дійде, допоки їй дозволяють їсти масний шматок вдома. Інша справа, коли на «еліту» одягають наручники і ведуть в буцегарню на тюремний супчик, бо, виявляється, багато лигав копченої ковбаски.

Але цього разу медична, журналістська і напевно ще якась громадськість підняла голову і навіть щось там гавкнула у бік політичної влади, розтуливши пельку рівно на стільки, наскільки дозволяв намордник.

Перечитуючи листи обурених, у тому числі мера Львова Садового, більше всього сподобався потік свідомості львівського лікаря Наталії Ван Доеверен-Готь: «Дорогі побратими-медики, закликаю вас об’єднатись і повстати. Ми завжди були високоінтелектуальною соціальною групою, у якої є місія. Сьогодні наша місія спинити нерозумних, які хочуть знищити тих, яких вже поставили на коліна!» Феєрично, як на мене.

Раби у білих халатах заглядаючи усе життя кожен у свої анатомічні отвори настільки звузили поля зору, що втратили контроль над власними висловлюваннями. Справді велика місія дати можливість спокійно стояти на колінах.

Також промовистою виявилася теза від когось із громадських захисників, що лікар Савчин має моральне право брати подяки.

А тепер до суті справи. І мова піде тут не про Василя Савчина, напевно він людина добра, судячи з відгуків, а про систему, яку розберемо на прикладі «хабарництва».

У ситуації з лікарем Савчин ніякою подякою навіть не пахло. Все було просто. До Василя Савчина звернулася пацієнтка і запропонувала йому підзаробити під час відпустки. Пан Савчин повівся, а пацієнтка виявилася підставною. Так епізод підприємництва закінчився наручниками.

До речі, дозволити собі під час відпустки зайти в операційну і підкосити «бабла» можна далеко не кожному лікарю, часто лише завідувачу. Користуючись нагодою, дуже хотілося б передати полум’яний привіт всім реформаторам, котрі переймалися таким пороком української медицини як пересування пацієнта по самостійно розробленому маршруту лікування. Мовляв, маємо справу з нераціональним використанням бюджетних коштів. Так ось, малювати свій маршрут можна тільки тоді, коли у вас є в кишені 500 доларів. Пацієнт без грошей маршрутів собі не формує. Він сидить у довгій черзі до «свого» сімейного лікаря та очікує на прийом або ставить собі компреси з “дікалоном”.

Думку можна продовжити роллю сімейного лікаря у цій ситуації. Дуже хочеться запитати, а яким чином пацієнтка минула «свого» лікаря і потрапила одразу у стаціонар, одразу на завідувача відділенням? І дуже хочеться поцікавитися, якби склалася доля пацієнтки, якби «її» сімейний лікар скерував би за офіційним направленням на вторинний рівень і якби у хворої не було в кишені 500 доларів.

Мені особисто відомі випадки, коли пацієнтам відмовили у грижопластиці, тому що у них не було 6 тис грн.. Знайомий  хірург, який зараз на пенсії, водив у лікарню пацієнтку і ледве умовив прооперувати жінку за 3 тис грн.. Колеги змилувалися і зробили позичку.

Тепер до самого цікавого – «подяки» і суми у 500 доларів. Термін «подяка» є химерою пострадянського мозку і запроваджений у медичний сфері пострадянської України. Ніхто з нас не дякує продавчині, купуючи хліб чи кондуктору, пересуваючись тролейбусом. «Подяка» у медичній сфері передбачає нібито добровільну сплату довільної суми після виконання лікарем своє роботи, не називаючи ціни.

Під час розробки реформаторських концепцій, в процесі палких дебатів говорилося багато чого по декілька десятків раз. Але ось ніхто ніколи не обговорював як в наших лікарнях формується ціна на послугу і як вона озвучується. Так ось медична «еліта» навчилася отримувати за свою роботу кошти не називаючи ціну, розробивши механізми гарантій отримання цих коштів. Запевняю, у львівському випадку завідувач відділенням ніколи не перервав би відпустку і не зайшов би в операційну, якби не був упевнений в гарантованій оплаті. Тому факт отримання 500 доларів після операції без попереднього озвучення ціни ні про що не говорить. Часто для цього у відділенні є спеціально навчені люди, які відповідальні за озвучення прейскуранту. Можуть бути ще якісь інші варіанти, це не так суттєво. Питання не у тому. Відсутність прямої ціни і статус платежу як «подяка» є дуже зручним для лікаря. Фактично «подяка» звільняє лікаря від відповідальності за результати лікування.

«Подяка» – це як щось ущербне, неповна оплата, яка лікаря майже ні до чого не зобов’язує. При цьому лікарі навчилися дуже майстерно повідомляти пацієнтам, що вони не вгадали з сумою подяки.

Отже, у чому головна проблема системи. Теоретично лікар прагне назвати ціну. Для того, щоб назвати ціну, треба бути суб’єктом ринку і нашій медицині потрібний ринок. Але ми занадто перебільшуємо прагнення лікарів працювати легально. Насправді більшість лікарів не мають таких прагнень. Лікарі не бажають називати ціну. Їх більше влаштовує «подяка». Чому? А тому, що лікар хоче залишатися в образі бідного, недооціненого жертовника, який робить позичку пацієнту. А дарованому коневі, як відомо, у зуби не заглядають. Взявши «подяку» лікар почуває себе мало чим зобов’язаним перед хворим. Принагідно скажемо, що некомерційні комунальні підприємства (НКП) не вирішують цієї проблеми, оскільки ціну називає не лікар, а додана вартість іде в кишеню адміністратора лікарні. Проблему неформальних платежів це не вирішує. Все, що можна чекати від НКП – це поглиблення соціального конфлікту в медичному середовищі, заручником якого залишиться пацієнт.

Далі. Незацікавленість завідувачів відділеннями у прозорості діяльності і підприємництві у медицині пояснюється ще кількома факторами. Навіть у медичному середовищі сума у 500 доларів викликала обурення. Деякі лікарі сказали, що чоловік зажерся. А тепер давайте спрогнозуємо реакцію обивателя без медосвіти. У нього все працює просто: 1 пацієнт в день, чотири пацієнти на тиждень, 16 пацієнтів на місяць. «Ітого» 8 тис доларів або 200 тис грн.. на місяць. Щось так, а щось не так, але запевняю, що соціум не переживе зарплату лікаря у 50 тис грн.. Його розірве. Прозорі стосунки одразу актуалізують питання справедливості всередині «трудових» колективів. Адже ні для кого не секрет, що різниця у статках між звичайним ординатором та завідувачем відділенням кратна 10. Десь це 5 тис проти 50, а десь це 50 тис проти 250. Вся ця система, сформована за 25 років тримається на таємничості і «мутності».

Саме тому, коли прихильники Савчина кажуть про повстання, то йдеться про повстання, яке б зберегло всю цю «муть». Метою цього повстання є твердо стати на коліна, вгнути голову і брати «подяки». Саме тому я б не поспішав захищати Савчина. Так, людина і фахівець він справді добрий, я впевнений, що витягнув з того світу абсолютно без «подяк» тисячі пацієнтів (не всі можуть платити). Але йому у житті не пощастило, треба  віддуватися за всю систему. У тому числі і за тих, хто без «подяк» не поворухне і пальцем, або взагалі давно перейшов на передоплату.

Савчина слід було б підтримати у тому випадку, якби він не почав виправдовуватися, а перейшов до наступальних дій і заявив, що моя ціна – 500 доларів за оперативне втручання. Я так робив і буду робити, а ви шановні міністри Аваков та Луценко, якщо хочете допомогти пацієнтам, знайдіть для них хоч якусь суму, щоб полегшити їхню участь. Скільки я пожертвую і кому, у вигляді безоплатної допомоги – це моя особиста справа. Ось це була б справжня буржуазна революція. Але для цього треба мати гідність. А звідки у раба гідність? На те він і раб. Рабу треба дітей на ноги поставити, хату добудувати, до пенсії дотягнути, на відпочинок заробити. Рабу, до речі, завжди на щось не вистачає грошей.

І ще одне пригадалося. Хтось із «захисничків» Савчина легенько так йому натякнув, що вся твоя проблема, друже, що ти депутат від «Самопомочі». Мовляв не ліз би ти у політику, то спокійно брав би «подяки». А бо якщо ідеш в політику, то знай від кого йти. Так ось Василю Савчину, доведеться здати тест на зрілість і показати чому і для чого він прийшов у політику. Поки не відчувається, що перед нами політик. До речі це одна з ключових проблем. Люди йдуть у політику не будучи політиками. Це одна сторона проблеми. Інша полягає у тому, що політичні лідери формують свої команди просто з «хороших» людей, але які поняття не мають, що таке політика. Не треба забувати, що Василь Савчин депутат обласної ради і міг би себе захистити сам, оскільки справа є суперполітична, тим більша, що правда і справедливість на його боці.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.