0

Про клініку «Оберіг»

IMG_3080Цей текст не матиме ніякого відношення до реклами «Оберіг». Просто приватній універсальній клініці доведеться виконати збірний образ добра. Тодурову та Амосовій в свій час не пощастило, а ось медичному закладу пощастило. Це не означає, що в «Оберіг» все добре, це лише означає, що ринок – правильний напрямок.

«Оберіг» всьоме виступив організатором міжнародної науково-практичної конференції «Нове обличчя гінекологічної хірургії 2015».

Відвідувати конференції організовані структурами, які не мають ніякого відношення до МОЗ та держави – задоволення. Творчі люди, невимушена атмосфера, дерзання молодих. Завжди виважені виступи. До речі, все як у батька англійського консерватизму ліберала Едмунда Берка  – стриманість як похідне відповідальності, а не манірна та показово-хвороблива скромність як ширма плебейської чванливості та самозакоханості. Для слов’янського розуму все це смислові артефакти. Але для цивілізації, де людські відчуття та рефлексії вербалізовані та узагальнені в філософсько-правові, економічні, політико-філософські дефініції, а вся культура вибудована на чіткому розмежування добра та зла – це не порожні звуки. Тобто скромність і стриманість, виявляється, не є синонімами. Більше того, це діаметрально різні поняття у філософському сенсі (це у випадку, коли слова не лише лексика та будова слова). Однак мова не про незрозумілий для українців ліберальний консерватизм Берка, мова про вічне – добро і зло.

Поштовхом для написання цього тексту стала доповідь співробітника клініки «Оберіг» Зої Савіної «Ретроспективний аналіз клінічних випадків попередніх конференцій – 2009-2014 років. Висновки. Роздуми. Пошук рішень».

Сама назва повідомлення уже привертала увагу. Уявити подібну доповідь, наприклад, від співробітника державної лікарні просто не можливо. Для гінекологічних відділень обласних лікарень, онкологічних диспансерів або Національного інституту раку пацієнт є «цінністю» тільки до операції. Після лікування державна турбота про онкохворого в нашій країні закінчується. Максимум про що турбуються державні лікарі, так це про показники діяльності. Про сенс життя молодої жінки, яка не може реалізувати своє основне призначення після «успішного» лікування – народження дитини, там мало хто задумується. Сподіваємося, що всі розуміють банальні речі – гроші беруть як державні лікарі, так і приватні. Причому треба розуміти, що лікар державної клініки має більший зиск, аніж приватної – працювати нелегально на себе, завжди вигідніше, аніж легально на когось. Хоча, цілком можливо, лікуватися в приватній клініці для пацієнта може бути дорожче аніж у державній.

Доповідь Савіної виходила з відчуття відповідальності перед пацієнтом. І не лише в медичному чи матеріальному сенсі, але й морально-етичному. Це солідаризація з душевними переживаннями людини, це ризики на благо пацієнта, це опікування його подальшою долею.

Отже виникає питання: як так виходить? – гроші беруть і приватні лікарі, і державні, але ставлення до пацієнта принципово інше.

7 березня 2012 року в рамках круглого столу, присвяченого проблемам сучасного лібералізму, який проводився в Українському католицькому університеті мені довелося мати невеличку доповідь. Одним з ключових завдань виступу було показати, що головною проблемою є не лише інверсія системоутворючих положень лібералізму, а вихолощення цього поняття внаслідок зникнення філософської складової та зведення лібералізму виключно до економіки та гедонізму. Визнаючи свободу як цінність, апелюючи до цілісності та єдності буття в стінах католицького університету довелося апелювати до невірного розуміння свободи в християнській філософії. Проблема християнства полягає у роз’єднані свободи на зовнішню та внутрішню та зосереджені саме на останній. Духовність у християнстві – це любов та внутрішня свобода. У дискусії ми зайшли так далеко, що довелося запитати для чого Моісей виводив свій народ з рабства, якщо зовнішня свобода (воля) не є цінністю. Залишайся умовно у в’язниці та вправляйся у внутрішній свободі, люби ближнього і буде тобі царство небесне. Більше того, постало декілька питань: чи може людина любити, якщо вона перебуває в неволі; чи може людина вважатися духовною, якщо вона живе чуже, а не своє життя. Або чи може раб любити?

Ми всі очікуємо від лікаря емпатії та любові, але якщо лікар невільник або якщо він раб? Чи може він когось любити? А якщо може, то чи це та любов і те співстраждання на яке ми розраховуємо?

Важливо розуміти, що доповідь пані Савінової на науковій конференції походить з любові до людини. І не важливо, що лікар у приватній структурі є найманим працівником. Вільний світ в економічній сфері поділяється на власників та найманих. Власники створюють професійні асоціації та цехові об’єднання, а наймані працівники – профспілки. Перші у політологічному сенсі називаються «правими», а другі – «лівими». Ви ніколи не задумувалися чому в Україні немає профспілок? Правильно, тому що рабу профспілки не потрібні. Профспілки потрібні людям які мають гідність і прагнуть поваги до себе. Рабам це не потрібно, їм потрібні милість господаря та розваги.

Десь з тих  же причин в Україні  немає професійних асоціацій. Ці структури потрібні творчим людям для розвитку та самореалізації. Асоціації створюються в рамках відповідальності, яка є похідною свободи. Якщо суспільною цінністю є якомога більше стягнути з пацієнта грошей, уникаючи будь-якої відповідальності за власні дії, то асоціації, настанови, медичні стандарти не потрібні. Для цього потрібні новітні латифундії. Власне чим МОЗ і займається, створюючи некомерційні комунальні підприємства. Вони допоможуть упокорити рабів та забезпечать зручне управління ними.

Далі в Католицькому університеті ми говорили про природу людини. Природа людини не є гріховною. Гріховність людської природи – це помилка. Наприклад, любов і жертовність закладена у людині і підкріплюється природним інстинктом батьківства. Народження дитини – це завжди любов і жертовність. Тому не можна засуджувати матір з екстрагенітальною патологією за «бездумні» вчинки і забороняти їй народжувати. Тому не треба дивуватись декомерціалізації сурогатного материнства або його повної заборони в країнах Західної Європи. Сурогатне материнство у тому вигляді, в якому воно існує в Україні знищує в корені любов та жертовність.

Доповідь «Ретроспективний аналіз клінічних випадків попередніх конференцій – 2009-2014 років. Висновки. Роздуми. Пошук рішень» підтверджує хибність постулату про гріховну природу людини.

Отже ми маємо задуматись над наступним феноменом – лікарня виставляє прайс на свою діяльність з метою отримання прибутку (прохання звернути увагу, лікарня не називається некомерційним підприємством), але її працівники не перетворюються в черствих та байдужих істот, а навпаки у них проявляється емпатія. Чому так відбувається? А тому що відбувається ефект вільної дії. У цьому цінність зовнішньої свободи або волі. У цьому цінність лібералізму. І не важливо, що поштовхом до вільної дії є бажання нажитися або отримати зиск. Важливо що у когось рано чи пізно в процесі вільної дії виникне рефлексія та прокинеться божа природа, яка проявиться у любові та жертовності. Так з’являються клініки Мейо. Їх буде не багато, але вони будуть. Важливо розуміти, що клініки Мейо це не комунальні підприємства.

Водночас ми можемо достеменно стверджувати, що якщо у лікаря забрати право вибору та вільної дії, заборонити йому наживатися, то у нього не лише ніколи не проявиться жертовність та любов, такий лікар дуже швидко стане на шлях цинічного, ущербного мародерства. Можна було б навести кілька прикладів, але не хочеться називати прізвища поважних та відомих людей. Тому лікар державної установи – це тупикова гілка духовної еволюції.

Процесам декомерліазації буде присвячена окрема стаття, вона так і називатиметься «Долаючи наслідки декомерціалізації». Повний її варіант буде надрукований на TRIGGER після виходу скороченої версії у журналі «Приватний лікар». Але декілька слів про наслідки радянської декомерціалізації варто сказати.

Радянська система, проповідуючи ідеї добра та присікаючи прагнення до наживи, з одного боку, та виховуючи пацієнта на засадах патерналізму з іншого, зуміла якось так вибудувати стосунки між надавачами та отримувачами медичних послуг, що навіть у випадку, коли подяка пацієнта перевищувала очікування лікар розцінював її не як оплату, а як  компенсацію, яка мало його до чого зобов’язувала. Сучасний український лікар дуже легко забуває про пацієнта уже наступного дня після виписки і ніколи не впізнає його на вулиці, а не те щоб буде переживати про його майбутнє чи поцікавиться його долею через 6 років. Безперечно є винятки, але загальна картина є саме такою. Взагалі у державній лікарні  пацієнт ніколи не є рівноправним суб’єктом і ніколи не є особистістю.

Натомість у вільному ринку, отримуючи призначену ціну, ескулап не страждає комплексом ображеного. Він не робить пацієнту позичку. Більше того, рано чи пізно він починає розуміти морально-етичні аспекти свого бізнесу і солідаризується з усіма проблемами пацієнта.

У даному контексті, хотілося б торкнутися ще однієї важливої теми єдності буття та соціальної нерівності. Треба розуміти, що наше життя не поділяється на економіку, освіту, політику, медицину, відпочинок тощо. Воно також не поділяється на матеріальне і духовне, на мирське та святе. Буття єдине. Тому якщо хтось думає, що з понеділка по суботу ми живемо мирським, а неділю віддаємо Богу, то він дуже сильно помиляється. Ми або живемо з Богом або живемо без нього. І ніяке недільне відвідування церкви нам не допоможе. Духовність виявляється у звичайній діяльності людини з понеділка по суботу через здатність дотримуватись вічних цінностей. Ті хто щодня торкаються людського життя або смерті, з певною періодичністю задумуються над вічним. Але треба розуміти, що вічне це не Михайлівський собор, не Тадж-Махал і не царство небесне. Вічне це любов свобода, жертовність, емапатія, відповідальність. Ці категорії присутні завжди, міняється їх розуміння, а головне змінюється чутливість до них. Так ось відхід від природи, а ринок це невід’ємна її складова, робить людину або нечутливою або суттєво спотворює розуміння цих категорій. У цьому, власне, і цінність ринку. Соціалізм та так звана впевненість у завтрашньому дні – це доведена моральна деградація людини та соціуму.

Що стосується соціальної нерівності як складової ринку, то вона була, є і буде. Ліквідувати її не зміг навіть «соціалістічєскій строй». Проблема не у тому, що багаті пацієнти завжди отримують краще лікування, проблема у відсутності людського при стосунках між лікарем і пацієнтом. До речі, в США ставлення до всіх пацієнтів однакове, а ось допомога різна.

Отже, які можна зробити висновки. Наше суспільство перебуває в загальному  тренді емансипації. Українська медицина тяжіє до комерціалізації. Ринковий тренд є непереборний. Його змінити не можна. Всі ці прагнення є правильними. Як ними розпорядитися – це вже інша історія. Головне в житті чітко розуміти, що є злом, а що є добром. Ринок – є добро, оскільки навертає людину до вічного, що, власне, і показала науково-практична конференція організована суб’єктом ринку.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.