0

Про медичні реформи до Дня Незалежності

477131_originalУ день 25-річчя Незалежності багато суспільно активних людей  намагаються щось написати. Ювілей як-не-як. Причім всі намагаються якось прив’язатися до цифри «25». До 24 серпня  також можна було б написати щось святкове про медицину. Ну, не все ж у нас погано. Тим більше, що на день народження промовляють щось добре. Ну, наприклад, можна ж нарахувати  25 визначних подій у вітчизняній медицині? Без сумніву.

В радянських українських колгоспах також можна було нарахувати 50 позитивних подій до 50 річчя колективізації: підвищувалися надої, збільшувалося поголів’я великої рогатої худоби, врожайність зернових била рекорди і таке інше. Та що казати, за 26 років існування «архіпелаг ГУЛАГ» з 1934 по 1960 також можна було нарахувати 26 позитивних подій. В’язні ГУЛАГ приймали участь у конкурсах самодіяльності, переглядали фільми, добували золото, валили ліс, копали канали, тягнули дроти. Так само і в медицині, щось знайти можна. Скільки за ці часи лише було освоєно гуманітарної допомоги, залучено позабюджетних коштів, організовано п’янок, накрито «полян», та «оприходувано» медсестер. А скільки грантів прийшло до нашої країни на реформи. Тому писати про досягнення чомусь не хочеться рівно як і про недоліки медицини. Про них було написано багато.

На 25 річчя незалежності хочеться написати про незалежність, про політику і щось таке, яке мало стосується безпосередньо медицини. Незалежність це ж наслідок політики. Ось про політику і поговоримо.

Як ви думаєте чому за 25 років існування країни в медичній сфері не просто нічого не досягнуто позитивного, медична сфера стала осередком дегуманізації соціуму та місцем моральної деградації всіх – і лікарів і пацієнтів? Все дуже просто. Причина – відсутність політики.

Українська медицина потребує не послуг експертів, які будуть розповідати безсенсову маячню про моделі Беверіджа та Бісмарка, пулінг коштів та систему контролю якості, роз’єднання рівнів допомоги та університетські клініки. Причина провалу – реформ відсутність політики.

Призначення політики – це пояснити, що таке добро, а що таке зло. Людина може навчитись майстерно оперувати сучасними методами за допомогою дорогої апаратури, але якщо вона не може роз’єднати добро від зла, то вона неодмінно створить систему деградації. А шлях лікаря є тернистим. Для того, аби його пройти треба здійснити низку аморальних вчинків та стерпіти принижень. Рівно це все стосується і пацієнта, який має гроші аби заплатити. Не треба применшувати і роль жлобів-пацієнтів в глобальних процесах деградації соціуму.

В Західній цивілізації є таке поняття – політична філософія. Ось на День Незалежності країни хочеться навести кілька філософських цитат політиків та політичних філософів (сучасною мовою політичних технологів та політологів) з прицілом на медичну реформу. Саме політики пояснювали своїм виборцям, що таке добро і зло й після цього формували політику.

Почнемо з відомої усім Маргарет Тетчер: «Немає виразної лінії поділу між економічною та іншими формами особистої відповідальності за себе, свою родину, фірму, суспільство, націю, Бога. Мораль полягає у виборі між придатними альтернативами. Моральна людина – це та, котра реалізує у виборі власне судження про важливі та неістотні речі, не забуваючи про їхній моральний вимір, тобто проте, що правильне і що хибне. Тієї мірою, якою її право та обов’язок вибирати відібрала держава або якась партія чи спілка, її моральні якості, тобто здатність вибирати, атрофуються і вона стає моральною калікою. Так само, як ми втрачаємо здатність ходити,якщо нам не дають можливість цього робити упродовж років».

Роберт Еклешаль: «Вільна економіка сприяє самодисципліні і, таким чином, містить деякі передумови моралі».

Джон К. Келгун: «Тільки Безмежній істоті, Творцеві всього сущого, належить піклування про все і всіх та наглядати за усім. Він у своїй безмежній мудрості й доброті, призначив кожному видові живих істот його стан і відповідні цьому станові функції. Кожне створіння він обдарував почуттями, інстинктами, здібностями та спроможностями, що якнайкраще пасують до призначеного йому стану. Людині Творець призначив соціальний та політичний стан, що є найпридатнішим для розвитку видатних – інтелектуальних і моральних – здібностей і спроможностей, якими він обдарував її, а отже конституював людину так, щоб не тільки спонукати її до соціального стану, а й зробити уряд необхідним для її збереження та добробуту».

Едмунд Берк: «Здібним політичним діячем є той, хто поєднує схильність зберігати зі здатністю реформувати».

«Я не знаю нічого спотворенішого, ніж душа абстрактного метафізика – кабінетного філософа, який пише нову конституцію для людства на основі сухих метафізичних абстракцій».

Ну й нарешті неперевершений ліберальний політичний філософ Джон Стюарт Мілль:

«Можливо людство врешті-решт усвідомить, що бажано, аби люди користувалися власним розумом, і що свідоме наслідування традицій або навіть свідоме відхилення від традицій краще, ніж просто їх сліпе й механічне дотримання. До певної міри, й нині існує припущення, що наше розуміння навколишніх явищ повинне належати саме нам. Але не існує такої ж самої готовності припустити, що і наші пристрасті та пориви так само повинні належати нам, чи що оволодіння власними поривами будь-якої сили веде аж ніяк не ризики й пастки. Однак пристрасті та пориви становлять таку саму значну частину властивостей досконалої людської істоти, як і переконання та самоконтроль. І потужні пориви ризиковані лише тоді, коли вони не мають відповідного врівноваження, коли якась частка прагнень і схильностей розвивається на повну силу,  ніші – залишаються слабкими та пасивними. Люди вдаються до поганих вчинків не через те, що мають сильні пристрасті, а через те що мають слабку совість. Не існує природного зв’язку між сильними пристрастями та поганими вчинкам. Існує інший природний зв’язок. Коли йдеться про те, що пристрасті й почуття однієї особи сильніші та різноманітніші, ніж пристрасті й почуття іншої, то це лише означає, що вона має більші природні поклади людської сировини, а отже здатна, ймовірно, на більше ЗЛО і, напевно, на більше ДОБРО, ніж інша. Сильні пориви – це лише інша назва енергії. Енергію можна вжити до лихої справи, але енергійна натура завжди може зробити й більше ДОБРА, ніж натура млява й байдужа. Люди, найбільше наділені природними почуттями, – є завжди ті самі люди, культивовані почуття яких теж можуть стати найсильнішими. Та ж сильна чуттєвість, що робить живими й потужними особисті пориви, є так само витоком з якого народжується найпристрасніша любов до доброчинства й найжорстокіший самоконтроль. І суспільство виконує свої обов’язки, а також захищає свої інтереси, саме культивуючи цю чуттєвість, а не відкидаючи матеріал, з якого робляться герої, лише тому, що вона не воно не знає як саме робити».

А тепер давайте пригадаємо українських політиків. Дуже хочеться, аби кожен з нас намагався б процитувати бодай одного з них за 25 років існування країни. Ось що сказали влучного і розумного Кравчук, Кучма, Ющенко, Янукович, Порошенко, Яценюк, Гройсман та навіть Тимошенко? За ради справедливості слід сказати, що в Україні за останні два роки нарешті з’явилися політологи та політтехнологи, яких можна згадати за мудрими висловлюваннями.

Але повернемося до незалежності. Нажаль за 25 років самостійного життя ми не змогли дати відповідь собі для чого нам незалежність. Якщо ми хотіли просто добре їсти і подорожувати світом, то нам треба було, скинувши Януковича, запросити на правління Путіна. Очевидно, що незалежність – це свобода не виконувати чужу волю. Очевидно, що незалежність мала б бути цікавою для тих у кого воля є як така. У даному разі важливо розуміти, що воля є не лише зусиллям. Зусилля є якраз похідними.

Отже,  якою є наша воля? Ситуація з реформуванням медицини дуже чітко показує, що волі у нас немає. Ми, як нація не можемо сформувати, що ми хочемо в найважливішій сфері – системі надання медичної допомоги. І нам нічого впроваджувати. Ну, просто нічого і все.

За 25 років незалежного існування ми часто чуємо про відсутність політичної волі. Тільки чомусь не хочемо пошукати відповіді, а чому цієї волі немає. Чому ми безвольно слідуємо за невизначеністю. Переглядаючи лекцію фахівця з культури Китаю Владіміра Мулявіна, поширену українським філософом Андрієм Баумейстром, зайвий раз переконуєшся, що джерелом волі європейця є наявність ідеального або образу прекрасного. Всі дії європейця – це проекція ідеального на ситуацію. Тобто, якщо людина не є ідеалістом, то у неї немає образу ідеального і у неї немає тієї волі, яка творить і удосконалює. Вся діяльність такої людини буди спрямована виключно на матеріальний зиск.

Залишається задуматись про те, звідки береться у людини образ ідеального. А береться він з пошуку людиною сенсу свого існування. Образ ідеального, у свою чергу, передбачає розмежування добра та зла. Відсутність ідеального – це пряма ознака безсенсовості існування. Відсутність розмежування добра і зла – це також пряма ознака безсенсовості існування. Безсенсовість існування у колективному або національному вимірі і є причиною пустопорожньої і безсенсової політики невизначеності.

У прикладному сенсі до медичної реформи ми ніяк не можемо дати відповідь на питання чи може лікар сам встановлювати ціну за свою послугу чи не може. Чи може соціум визнати ціну на медичному ринку як справедливу. Зрештою, ринкова медицина – це добро, чи зло? Водночас ми не можемо сформувати банальний перелік станів людини при яких суспільство не може собі дозволити бути байдужим.

Продовжуючи думки Джона Стюарта Мілля, хочеться запитати, коли ми нарешті зрозуміємо, що ринок – це не страшилка для медицини і не треба його будувати на китайський комуністичний манер під контролем держави, ховаючи голову у пісок і не даючи прямі відповіді на поставлені питання.

Зрештою ринок – це не лише універсальний інститут, який спрямовує на загальне суспільне благо ініціативу та творчість, або утилізує на благо народу амбіції та авантюризм пихатих, самозакоханих та опускає на землю «недооцінених» і «талановитих». Ринок цінний як інститут здорового морального розвитку суспільства. Тільки в природних умовах, ми виявляємо свої найкращі людські якості. Ринок є складовою природи. Саме він нас примушує робити вибір самостійно. Саме він примушує робити його правильним. Саме він нас примушує жертвувати безпосередньо. Делегування «повноважень» з жертовності – це знеособленість у соціальних стосунках, які завжди закінчуються байдужістю, патерналізмом і моральною деградацією. Ми не повинні делегувати все державі чи якимось фондам. Саме це призводить до взаємних звинувачень і претензій: лікарі звинувачують пацієнтів у хамському та зневажливому ставленні до себе, а пацієнти звинувачують лікарів у здирництві і байдужості.

Ми не зможемо стати духовними людьми, якщо просто будемо довго жити та калорійно харчуватися, отримуючи дороге лікування при хворобах. Це не мета реформи і це не образ ідеального. Наше буття не ділиться на економічне, політичне, фінансове, медичне і ще якесь. А головне, воно не ділиться на матеріальне і духовне. Не можна з понеділка по суботу служити «царю» а неділю віддавати «богові». Буття єдине. І все що ми робимо щохвилинно у цьому життя або наближує нас до Творця або віддаляє. Я не знаю як в інших сферах, але все що ми робили у медичній сфері цих 25 років віддаляло нас від Бога. Так бути не повинно. Тому реформа потрібна і вона це має змінити. Ось головна мета реформи, якщо мислити повноцінними категоріями. Ось саме для цього і потрібна незалежність. 

З Днем Незалежності!

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.