2

Про медичну еліту та гуманітарну освіту

Медіа. Мартін Віттфутс

Бахус. Мартін Віттфутс

Нещодавно на Укрінформі опубліковано інтерв’ю з відомим українським кардіохірургом, доктором медичних наук, професором, заслуженим лікарем України, членом-кореспондентом Національної академії медичних наук, директором Національного інституту серця Борисом Тодуровим.
Складно сказати якою була ідея розмови та на яку точку журналістка виводила запитаннями пана Тодурова, але, можливо сама того не бажаючи, спровокувала професора наговорити стільки цікавого, що йому доведеться виконати роль збірного образу пересічного представника медичної еліти. Одразу хочеться зазначити, що автор з повагою ставиться до Бориса Тодурова, але така його доля – віддуватися за всіх.

Razdelitel_trigger

У Києві відбувається багато формальних і неформальних зустрічей на яких збираються різного рівня люди для того аби сотворити стратегію, візію (образ майбутнього), виробити тактику. Групуються за інтелектом, походженням, регаліями, «понтами», кон’юнктурою і таке інше.

Однак ефекту від зустрічей і розумової діяльності немає ніякої. Немає тому, що для того аби представити образ майбутнього і надати йому прикладного значення  одного бажання та енергії замало. Треба мати образ вічного та прекрасного, які походять з внутрішнього світу людини. Це все разом відриває особу від минущого, трансформуючи  волю у творчу енергію. У людини з’являється мрія. Наприклад, як у Олівера Кромвеля – натхненника та лідера англійської революції у XXVII столітті.  

Іншими словами, для того щоб сідати за стіл за яким обговорюється якась програма, необхідно представити на загал свою сутність (внутрішній світ). Чесно сказати чого ти хочеш. А цього немає. Люди готові говорити про все що завгодно і скільки завгодно аби тільки не проявити своє єство. Збірний образ пустомелі – прем’єр-міністр Арсеній Яценюк. Важливо розуміти, що людина не представляє свою сутність з двох причин: або її немає (ознаки інфантилізму), або ця сутність гнила і її треба приховати.

Інтерв’ю з паном Тодуровим якраз цінне тим, що людина представила себе. Це буває дуже рідко, коли в медицині хтось відкривається і тішить публіку своїм розумінням прекрасного. Але ознайомившись із ним стало зрозуміло, що відкритися і представити себе дуже мало. Людина може прожити все життя, важко працювати, заробити багато грошей, здобути визнання, але не розібратись у собі і не відокремити добро від зла. Так і жити з цим конгломератом у голові, пропагуючи ціннісну еклектику з високих трибун. Зауваження, пропозиції, програми породжені цією еклектикою не можливо запровадити у життя.

Razdelitel_trigger

Кілька промовистих абзаців з інтерв’ю Бориса Тодурова та коментарів до них.  

Борис Тодуров: «Чому футболіст, який би він геніальний не був, може заробляти 10 млн доларів на рік, а кардіохірург, який рятує 700 життів, не може розраховувати на зарплату хоча б 10 тисяч гривень на місяць? Хтось може мені пояснити цю ситуацію? Ось і я не можу пояснити, чому у нас провідні хірурги заробляють менше двірників!

Сьогодні зарплата провідних хірургів 2 тисячі гривень. Це не те що принизливо, це просто якесь божевілля! Чому наша держава платить своїм лікарям такі мізерні гроші? І люди, розуміючи, що це принизливо, носять гонорари. Вони усвідомлюють, що на таку зарплату лікар не може навіть заправити машину, щоб нормально приїхати в клініку».

Якби кардіохірурги вивчали не лише кардіологію, а бодай прослухали б курс лекцій з економіки, на яких би їх познайомили з думками Мілтона Фрідмана, Людвіга фон Мізеса, Фрідріха фон Хаєка, Дугласа Норта та інших (до речі, два перших походять з Західної України), то питань про несправедливу заробітну плату у них би не виникало, оскільки світ живе за іншими законами. За законами Західного світу, страхові компанії якого оплачують кардіооперації Київському міському центру серця, будь-яка зарплата є справедлива. У світі взагалі все справедливо. І якщо у когось талант писати вірші, або співати оперним голосом, то це не означає, що хтось примусово має оплачувати бажання цих людей співати чи читати вірші.

Австрійська економічна школа твердить: якщо ви хочете стати багатими і для цього треба кроїти та шити майки, то ви маєте робити саме це. А якщо ви хочете співати в опері чи оперувати на серці, то ви можете займатися саме цим. Але вам ніхто нічим не зобов’язаний. І немає різниці скільки  ви вчились – 15 років чи 25. Стажувалися за кордоном два роки чи п’ять. Це ваш вибір і ваша відповідальність. Можете вчитися і стажуватися хоч все життя. Вам платять стільки, на скільки вас оцінили. І не важливо скільки ви заслуговуєте. А якщо ви вважаєте, що заслуговуєте на більше та  хочете, щоб вас оцінили, то треба докласти зусиль. Великих зусиль.

Просто сказати в інтерв’ю «я хочу законно отримувати від держави або страхової компанії повноцінну зарплату, щоб я нікого не боявся і ні про що не думав», це «хотілки», Борисе Михайловичу.

Держава, наприклад, хоче протилежного: щоб ви незаконно отримували зарплату,  всіх боялися і про всіх них думали – суддів, «есбеушнуків», прокуратуру, «мєнтуру» тощо. Але вона не просто хоче, вона докладає для цього зусиль.

Для того щоб бути кардіохірургом можливо й достатньо знати тільки кардіологію. Але для того, щоб бути медичною елітою треба розуміти суть української держави. Держава не просто прагне монополії на насильство, вона хоче володіти правом вибіркового покарання. А для цього будь-який громадянин повинен бути правопорушником.

Але повернемося до несправедливої оплати праці. Якщо ж хтось відчуває у собі талант і вважає, що його недооцінили, він може запропонувати себе на ринку праці і подивитися як його оцінять.  Так вчив своїх студентів фон Хаєк. Вчив власним прикладом. Видатний австрійський вчений, лауреат Нобелівської премії поклав все своє життя для того аби довести своєму опоненту Джону Кейнсу, що гіперінфляція та масове безробіття абсолютно поєднувані речі. Пройшовши нелегкий життєвий шлях, він ніколи не апелював до зарплати і слави Джона Кейнса, інколи не маючи за що жити.

Особливої уваги в інтерв’ю пана Тодурова заслуговує думка про чайові:

«якщо люди хочуть віддячити лікареві за добре зроблену роботу, це їх особиста справа – це такий же гонорар, який ви платите таксисту за те, що він вас добре довіз, або офіціантові, який вас красиво і швидко обслужив. Звичайно, мається на увазі, що це не здирництво і не викручування рук».

Феєрично, просто феєрично. Нічого кращого аніж апеляція професора до таксистів та офіціантів для початку розмови про еліту бути не може.

Еліта не очікує на чайові. Еліта не бере чайові. Еліті не пропонують чайові. Варто розуміти: якщо людині лише запропонували чайові, то це не еліта – це прислуга. Запам’ятаймо це – чайові пропонують прислузі.

Еліта не викликає жалість. Еліта володіє дефіцитним соціальним ресурсом: владою, фінансами (державний бюджет), зв’язками, положенням. Еліта знаходиться у правовому полі, а не на нелегальному положенні.

Однією з характерних ознак еліти є чесність. Шлях в середовище еліти, перепустка до неї – це криштальна чесність. Наприклад, в КДБ потрапляли лише ті особи, які не брехали. Шлях в цю структуру був виключно чесним і для чесних людей. Брехати (кому, коли і як) їх вчили потім і те не всіх. Але ніхто зі співробітників КДБ один одному не брехав.

Якщо для потрапляння в середовище потрібно давати хабарі, хитрувати, обманювати, терпіти обман, то це не шлях в елітарне.

Поки медики – це ремісники, прислуга, але аж ніяк не еліта. До речі, в СРСР вони відносились до сфери обслуговування. Людина, яка знаходиться на нелегальному положенні, людина у якої бігають очі, яка постійно хитрує і викручується, обманює своїх колег не є представником еліти. Масштаби мислення у більшості медиків не виходять за рамки тих отворів у які вони дивляться. Найкращі з них не можуть вийти за рамки корпоративного егоїзму. У нашому випадку кардіологічного цеху.  Прочитавши інтерв’ю, нарешті стало зрозуміло звідки «ростуть ноги» нездорового оптимізму міністра Квіташвілі щодо приходу коштів страхових компаній на український ринок медичних послуг. 

Завершити допис хочеться кількома власними думками, які,сподіваюся, будуть корисними для вітчизняної медичної еліти (яка уже є).

У еліти має бути розуміння, що в соціумі існує диспропорція між кількістю точок росту та кількістю людей, які мають потенційну здатність їх освоїти.

Точка росту – це місце забезпечене ресурсами, з якого людина може проявити свої здібності без обмежень, зосередившись виключно на творчій праці. Тому всі, хто потрапляє у точку росту мають розуміти, що вони там не для того щоб розповідати, як їм важко працюється, а для того щоб віддати. І важка праця та чесна конкуренція, яка передує потраплянню в місце творчої праці – не аргумент для зверхності чи самолюбування. Ті люди, які потрапили в «зону росту» поза чесною конкуренцією, а таких в Україні більшість, взагалі мають стулити пельку і дуже тихо працювати.

Іншими словами, образ сантехніка біля каналізаційного люка, який ліквідовує аварію, не повинен викликати презирство. Треба розуміти, що людина, яка стоїть у брудній робі, можливо має набагато вищі розумові потенційні можливості аніж ви, які, в силу певних обставин у житті, їй просто не вдалося розкрити. Цим розумінням еліта відрізняється від бидла на дорогих авто. Еліта – це якісна категорія, а не кількісна чи матеріальна. 

Одним словом, у нас серйозні проблеми з гуманітарною освітою. Дуже серйозні. Настільки серйозні, що перебуваючи на нелегітимному становищі, у неправовому полі, не будучи суб’єктом реформи, медики вважають себе елітою.

Так це ми вели мову тільки про практикуючих лікарів. А тепер давайте на хвилинку уявимо ким себе представляють медичні чиновники та різні управлінці, економісти, юристи, які прийшли допомагати медичним реформаторам. Уявили? А ми дивуємося чому у нас з кожним реформаторським кроком все гірше і гірше. А тому що кожний намагається викрутити будь-яку реформу так, аби задовольнити свої неправомірні посягання на елітарний статус.

Якщо ми насправді відносимо себе до локальної європейської цивілізації, то наша гуманітарна освіта має базуватися на європейській фундаментальній філософії, європейських політико-філософських та економічно-філософських теоріях. Нам треба відходити від технологічно-методологічного мислення. Ніякі нанотехнології, інформаційні технології, програмування нас не врятують.  Якщо ми цього не зрозуміємо, то так і залишимося технологічним додатком та прислугою світу.

Анатолій Якименко

2 Comments

  1. Анатолій, нажаль сьогодні вже практикує покоління лікарів, які навчались на контрактній основі за кошти своїх батьків і в практику вони прийшли “відбити гроші сім”ї”, ще не зробивши нічого корисного , не говорячи про врятоване життя…

    • Якщо підняту Вами проблему обговорювати в конектсі розмови про еліту, то це зайвий раз свідчить про неелітарність медицини. Насправді поведінка людей, які вчилися за власні кошти принципово відрізняється від поведінки лікарів, котрі вчилися за бюджетні кошти. І відрізняється не в кращий бік. Не так воно виявилося просто жити в нових економічних реаліях. Якщо узагальнити проблему, то держава продає право цинічним і нахабним особам калічити та обдирати власних громадян.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.