0

Про мовне питання в медицині

Jack Vettriano, The Singing Butler, 1992

Спів Батлер. Джек Веттріано

28-30 травня в Одесі пройшов Х міжнародний симпозіум Української Асоціації Репродуктивної Медицини «Теорія та практика репродуктивної медицини людини».

Історія початку проведення міжнародних конференцій в Україні сягає «сивої давнини». Не складно зрозуміти, що національна потреба у обміні «науковими» відкриттями та практичним досвідом витікає з ущербності васальних еліт, які утворилися на пострадянському просторі і донині шукають опори під ногами на північних російських болотах. Відчуття фантомного болю від втраченої «голови» помножена на комплекс неповноцінності примушує український медичний істеблішмент використовувати будь-які можливості для того аби запросити на свята «науки» когось із московсько-пітерських «лідеров мнєнія». Саме тому за ширмою більшості міжнародних конференцій, які проводяться в Україні, приховувалися гастролі тих чи інших російських медичних «зірок». Природно, що на міжнародних конференціях виникало питання робочих мов. Виходячи з українського розуміння «уваженія к гастям» робочою мовою конференції завжди обирали російську.

  • 28-30 травня, 2015 р., Одеса, Х міжнародний симпозіум Української Асоціації Репродуктивної Медицини «Теорія та практика репродуктивної медицини людини».
    Учасники конференції

З початком розвитку фармбізнесу попит на VIP персон з Росії постійно зростав, оскільки сказане вустами московськими у Києві про трайли, гайдлани та будь-які положення прописані від Амерекансько-Канадійсько-Європейських асоціацій сприймалося якось більш переконливо.

Автору цих строчок завжди було не зрозуміло, для чого в графі робочі мови конференції записувалася українська, коли нею ніхто не доповідав, на відміну від англійської. Бути почутими і зрозумілими для російських колег намагалися навіть представники Західної України, демонструючи бездоганну вимову (чомусь галичани краще відтворюють російську мову, на відміну від своїх київсько-одесько-донецьких колег). Однак якби в української медичної еліти було правильне розуміння сорому і адекватна оцінка ситуації, то вона б доповідала виключно українською мовою, для того аби її ніхто не зрозумів, оскільки всі ці доповіді призначені виключно для внутрішнього вжитку. Науковість і коректність повідомлень винесемо за дужки розмови. Просто обмежимося терміном «для внутрішнього вжитку».

Цікаво, що сценарії, за якими проходили всі конференції, ніяким чином не штовхали українську медичну еліту переглянути свою модель поведінки – вони продовжували вправлятися у запопадливості перед російськими колегами. А сценарії були наступними. Доповіді «лідерів мнєнія» ставили в прайм-тайм наукових зібрань, тобто у перший день зранку. Відстрілявшись, російські колеги зазвичай дифузно розсмоктувались і йшли знайомитись з місцевим «дастапрємічатєльностями», залишаючи українських колег на самоті. Українські науковці робили вигляд, що не помічали відсутності іноземних гостей, які надавали статусності зібранням і продовжували обмінюватися наболілим між собою російською мовою.

Треба сказати, що з початком російсько-української війни, кількість московських гастролерів значно поменшала, подекуди вони зникли повністю, але сценарії форумів залишаються тими самими – в навушниках лунає кострубатий переклад російською англомовних доповідей, а місцеві науковці, з поваги уже не знати до кого, обмінюються між собою думками російської мовою, мабуть, для того аби їх зрозуміли медична еліта Німеччини, США, Франції та інших країн.

Є осередки в медичній спільноті, які надзвичайно приємно відвідувати. Їх мало, але вони є. В Україні до таких можна віднести спільноту репродуктологів. Це молода галузь сформована виключно ринком. Тут немає кафедр і державних установ. Тут ніхто не жаліється міністру, що у нього забрали базу й, відповідно, не клянчить гроші на університетську клініку. Середовище у переважній більшості складається з суб’єктів ринку. Конференції репродуктологів відрізняються особливою атмосферою. Це атмосфера свободи. Будь-який молодий лікар може сміливо сперечатися з літнім професором, який приніс своє звання з радянської медицини. Тут мало прагнуть статусу, тут немає круглих столів, на яких зала покірно вислуховує монолог академіка або члена-коресподента АМНУ і розходиться не задавши жодного запитання. Цілком природно, що саме у цьому середовищі знайшлися люди, які розірвали порочну практику холуйських сценаріїв проведення міжнародних конференцій.

Питання не у тому, що доповіді і справжні гострі дискусії відбувалися українською мовою. Приємно те, що світові представляється українська думка, українське розуміння буття. Ми мало задумувалися над тим, що увесь час ми жили чуже життя, користувалися чужим розумінням медичних проблем, споживали чужі смисли. І тут мова не про хворобливе прагнення особливості та унікальності, а мова про те, що не розуміючи себе, не маючи власної уяви не можливо приймати участь у світовій науковій дискусії з того чи іншого питання, переповідаючи лише чужі уяви про явища та процеси.

До речі, всі російськомовні гості, активно приймали участь у обговореннях, демонструючи невимушеність та розслабленість попри колосальну напруженість на клітинному рівні, яка відчувалася, але на яку не зважали впевнені у собі представники київських та львівських клінік. Це зайвий раз свідчить, про те, що зміст завжди важливий за форму, і якщо ми цікаві, то нас слухатимуть українською.

Зрозуміло, що цей злам відбувся не на порожньому місці. Початок всьому дала українська інтелектуальна стовбурова клітина, яка зайшла свого часу у сферу репродуктології. Однак причина не лише в науково-інтелектуальній спроможності, яку демонструють українські репродуктологи. Показує на те, що представники цього цеху, можливо поки цього не усвідомлюючи, починають переходити у режим експансії. Очевидно, що цьому передував процес самоусвідомлення, який перейшов до власного розуміння тих чи інших проблем, котрі й намагаються представити світові.

На завершення треба відзначити, що провідну роль у зміні парадигми проведення наукових конференцій відіграла принципова позиція колективу київської клініки репродуктивної медицина «НАДІЯ».

Замість висновків. Питання не лише у мові. Наше життя – це змагання воль. Важливо розуміти просту річ – той, хто не прагнутиме нав’язати власну волю, буде виконувати чужу. Мова іде лише про культуру цього процесу. Конференції у рідних стінах для того і проводяться аби продемонструвати своє і переконати інших. Гостинність проявляється у забезпечені гостей перекладачами за кошти організаційних внесків. Якщо коштів немає, то «нєудобства» гостей нікого не повинні обходити. Задача організаторів – бути цікавими. Практика показує, що якщо ви не цікаві, то ви не цікаві будь-якою мовою.

Давайте погодимося, що два рідних брата між собою мають розмовляти рідною мовою, незважаючи на те, що до них на один день приїхав гість з мексиканського плоскогір’я, нехай і у гарному солом’яному капелюсі. У автора цих строчок ніколи б не повернувся язик відповісти матері нерідною мовою, лише тому, що ми з нею знаходимося у присутності громадян інших країн. Це все одно, що плюнути в обличчя. Давайте поважати себе.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.