0

Про педіатрів і запопадливих холуїв

Іграшки. А. Савадов

Іграшки. А. Савадов

Цей текст буде присвячений «ліквідації» педіатрії. Поштовхом для його написання стала суперечка, яка виникла в «кулуарах» круглого столу «Реформа охорони здоров’я в контексті децентралізації». Все почалося з необережного, з мого боку, тролінгу.  Віктор Галайда та його товариш (нейрохірург з 21 річним стажем та досвідом управлінської роботи) насторожено відреагували на мою репліку: маніпуляції з громадами та госпітальними округами закінчаться зменшенням фінансування. Перший навіть запитав чи часом я не Анатолій Якименко. А коли  під час «дискусії» довелося сказати: «проковтнули знищення педіатрії, проковтнете і зменшення фінансування», опоненти почали жорстко засипати контрпедіатричними аргументами на підвищених тонах. Назву два найбільш важливих з них: на весь Торонто є лише один  дитячий невролог та кілька педіатрів (можу помилятись); педіатр, який не працює в стаціонарі – не педіатр. Для того аби не привертати увагу присутніх  та не заважати аудиторії «дискусію» довелося припинити, але без відповіді це питання залишати не годиться.

До якогось часу думалось, що в реформаторському медичному середовищі доводиться мати справу з утилітаристами. Утилітаризм (від лат. Utilitas – користь, вигода) – це такий напрям в етиці (етична теорія), згідно з яким моральна цінність поведінки або вчинку визначається його корисністю. Трактування цього поняття зазнало певних змін, але загалом під ним розуміють принцип вигоди, який лежить в основі людських вчинків. Отже, все дуже просто. Ви отримали гранд для впровадження інституту сімейного лікаря. Для цього вам треба якийсь відсоток лікарів різних спеціальностей, у тому числі й педіатрів, перекваліфікувати. Вам це вигідно, тому вас не цікавлять жодні аргументи. І не важливо чи є у вас діти, чи немає. Вас не хвилює питання, хто їх лікуватиме. Вам треба звітувати за отриманні кошти шляхом виконання роботи. Крапка.

Але схоже, в Україні ми маємо справу з якимось новим явищем. Воно не має ніякого відношення до утилітаризму. Етнічні українці готові  безоплатно, всупереч здоровому глузду, а головне власній вигоді робити те, що перебуває в тренді. Тренді, сформованому начальником. За десятиліття, а може й сторіччя українці навчилися відчувати і ловити настрій начальника, і без зайвих слів, без будь-якого примусу наввипередки намагаються йому догодити. Іноземне походження начальника просто їх збуджує.

Промовистий приклад прямо з зали, де проводився круглий стіл. Заступник начальника департаменту ОЗ Хмельницької області просто «засвердлила» запитання у голову Юрію Ганущаку щодо долі недавно створених на базі існуючих районів центрів первинної медико-санітарної допомоги. Проблема справді є, адже після розукрупнення районів на їх місці з’явиться 2-3 громади. Природно виникає питання як поділити один центр на три громади. Але ще природнішим виглядає інше просте запитання: на яких правових підставах Хмельницька область проводила створення центрів первинної медико-санітарної допомоги? На яких підставах всі інші області, які не входили до пілотних областей (Вінницька, Дніпропетровська, Донецька, м.Київ) займалися цією діяльністю. Хто їх про це просив, чи хто їх до цього примушував? Відповідь: ніхто. Вся ця діяльність походила з хохляцько-бидляцького бажання вислужитися перед начальником. А тепер державна жінка з Хмельниччини розповідає про соціальну напругу в медичних колективах дженерал практишн. Емпатія – це дуже добре. Проте не можливо втриматись від бажання запитати у «переживатєльної» жіночки: тьотю, а хто створив цю соціальну напругу?

Також дуже хочеться запитати чи часом пані «департаменова» не відчуває соціальної напруги, наприклад, у дошкільних колективах, де вихователі після педагогічного училища декласують новостворених лікарів загальної практики, роз’яснюючи останнім чим відрізняється клініка кору від клініки краснухи. Факт реальний.

Педіатр без практики у стаціонарі, це насправді не педіатр. Тільки виникає запитання: сімейний лікар тепер має практику у педіатричному стаціонарі??? Тепер «воно» педіатр? Чи може створене МОЗ опудало у білому халаті має практику в терапевтичному стаціонарі?

Чи у нас тільки педіатри не мали практики у стаціонарі, а акушер-гінекологи, дільничні терапевти, хірурги мають стовідсоткову практику у стаціонарі? То чому, тоді проблема вирішена за рахунок педіатрів?

Може треба було просто відмовитись від політики сегрегації і запровадити справді справедливі стандарти в роботі лікарів, відповідно до яких кожен лікар частину свого часу повинен проводити у стаціонарі, а частину на амбулаторному прийомі? До речі, лікар, який безвилазно роками сидить в стаціонарі, це також не вірно. Не погано було б цікавитись наслідками своєї діяльності.

«Два з половиною» педіатра на весь Торонто, кажете. А не хочете поцікавитись скільки прокурорів на весь Торонто і вимагати разом з МОЗ такої самої кількості для України, а вивільнені кошти примусити переспрямувати на медицину? Ну, звичайно, з педіатрами воювати, це ж не з прокурорами тягатися. Зрештою, до яких пір ми будемо мавпувати? Яка до біса різниця у кого скільки педіатрів? Нам зручно з педіатрами? Думаю, зручно. Не все, що було створено в СРСР потрібно нищити. Тим більше, якщо воно дісталося нам, українцям, такою ціною.

Тому є пропозиція повернутися бодай до утилітаризму. Тим більше, що у класичному варіанті утилітаризм, це не зовсім погано. Теорія отримала перший систематичний виклад у творах Джеремі Бентама. Згідно класичної формулюванні Бентама, морально те, що «приносить найбільше щастя найбільшій кількості людей».

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.