0

Про перспективи впровадження державного гарантованого пакету медичної допомоги

Не можна сказати точно, коли в країні почали говорити про гарантований пакет медичних послуг. Точно можна лише сказати, що дане питання стає темою обговорень, коли говорити більше нічого і треба якось викрутитися.

Передостання активізація реформаторської кмітливості відбулося у березні 2016 року, що спонукало нас запитати у читачів сайту, що вони думають про так званий мінімальний гарантований державою пакет медичних послуг. Для цього було поставлено два питання: «В Україні в черговий раз анонсовано про формування мінімального гарантованого державою пакету медичних послуг. Як Ви вважаєте, скільки потрібно часу, аби його сформувати?» та «Чи буде цей мінімальний пакет сформований бодай колись?»

На перше питання відповіли 476 осіб: 216 (45%)  респондентів сказали, що на формування гарантованого пакету треба 10 років, 126 (26%) – 1 місяць, 134 (28%) – півроку.

На друге запитання відповіли 445 осіб: 169 (38%) респондентів сказали, що пакет ніколи не буде сформований. Якби держава насправді намагалася визначитись з цим питанням, то все уже давно було б сформовано. «Пакет буде, але послуг ніхто не отримає», – відповіли 149 осіб (33%), відповідь «чому він має бути мінімальний, а не максимальний?» отримала 42 голоса.

Ми не будемо якось інтерпретувати не репрезентативне опитування, просто скажемо, що з березня 2016 по січень 2017 скласти перелік нозологій та визначити об’єм допомоги до них уже якось було б можна. Цікаво, що 45% респондентів просто висміяли реформаторів, вказавши, що для формування гарантованого пакету треба 10 років. Адольф Гітлер за 6 років з нуля озброїв армію і разом з СРСР розв’язав ІІ світову війну, а ми з 1992 року не можемо визначитись з переліком хвороб та їх лікуванням.

Розпорядження від 30 листопада 2016 за №1013-р «Про схвалення Концепції реформи фінансування системи охорони здоров’я» безперечно наближає нас до розв’язки щодо гарантованого пакету, але ми й надалі дотримуємося думки, що вся ситуація навколо цього питання є звичайним базіканням малокомпетентних і безвідповідальних людей, яких ми привели до влади.

Цілком можливо, що навколо гарантованого пакету ми прочитаємо ще багато обіцянок і прогнозів, але ми не почуємо головного – принципу, за яким формується цей гарантований пакет. Важко сказати чому так склалося, але переважна більшість громадян, які слідкують за медичною реформою, переконані, що в основі формування гарантованого пакету медичних послуг покладено економічний принцип. Тобто пакет формується державою відповідно до економічного розвитку країни та її економічних можливостей. Під економічними можливостями чомусь розуміється частка бюджетних коштів, які політична влада виділила на власний розсуд.

Це переконання відображено у Розпорядженні КМУ: «державні гарантії в сфері надання медичних послуг повинні бути приведені у відповідність з економічними можливостями суспільства шляхом визначення державного гарантованого пакета медичної допомоги, що базується на пріоритетах охорони здоров’я, враховує поточний економічний стан і можливості держави та фінансується з урахуванням положень статті 95 Конституції України».

Дане твердження є абсолютно абсурдним, оскільки рівень медичної допомоги в будь-якій країні відповідає економічному розвитку держави. Іншого бути просто не може. І для цього не потрібно проводити ніяких дій. Більше того, у деяких країнах рівень медицини є вищим за економічний розвиток. Наприклад, в Білорусі, Лівії, Саудівській Аравії тощо.

Щодо України, то важливо розуміти, що в нашій країні уряд намагається провести у відповідність державні гарантії в сфері надання медичних послуг не до економічних можливостей та реалій, які визначаються офшорними рахунками олігархів, це було б навіть добре, а до порочної практики несправедливого та збоченого перерозподілу бюджету країни з метою безкарного та зручного його розкрадання. Ця практика відпрацьована десятиліттями і базуються на принципах антигуманності і аморальності.

До речі, треба було б поцікавитися чи є ще у світі країна, яка намагається досягнути відповідності державних гарантій в медичній сфері з економічними можливостями суспільства шляхом визначення гарантованого пакету послуг. Це все одно що заявити про приведення у відповідність до економічних можливостей державні гарантії у правоохоронній сфері шляхом визначення державного гарантованого пакету – цих ми ловимо, а цих не ловимо, бо наша економіка не дозволяє цього робити.  

В основі так званого гарантованого пакету послуг лежить аж ніяк не економічний розвиток країни. В основі гарантованого пакету лежить дві речі: відчуття сорому та намагання максимально наблизити світові економічні досягнення в медичній сфері до громадянина.

Іншими словами суспільство має визначити перелік захворювань, ненадання допомоги при яких є для його сумління неприйнятним, а також визначити об’єм сучасних методів лікування, доступ до яких має бути забезпечений усім без винятку громадянам.

Так ось, вся проблема з гарантованим пакетом в Україні полягає у тому,  що у політичної та медичної еліти відсутнє відчуття сорому, а у вищої політичної влади відсутнє будь-яке бажання наблизити своїх громадян до досягнень світової медичної науки.

Тому в Україні при нинішній політичній та медичній еліті ніколи не буде створений гарантований мінімум. Відсутність сорому є причиною смертей від ботулізму та апендициту у ХХІ столітті. Брак сорому є причиною відсутності якісних вакцин для щеплення дітей та причиною провалу закупівель медикаментів за бюджетні кошти. Цей список можна продовжити і оформити у кілька сторінок.

Так само як піраміди є матеріальним вираженням цінностей Єгипетської цивілізації, так і відсоток ВВП, який сучасна держава виділяє через бюджет на систему охорони здоров’я є матеріальним вираженням відчуття сорому сучасної Західної цивілізації та намаганням західної еліти забезпечити своїх громадян сучасними методами лікування. Показник у 6% від ВВП асигнований з коштів зібраних за рахунок податків дозволяє уникнути відчуття сорому від смертей при банальних хворобах та отримати задоволення від відчуття виконаного обов’язку перед громадянами, надавши їм доступ до досягнень сучасної медицини.

Тому необхідних 6% від ВВП, які держава має виділяти через бюджет не є економічним показником, а є показником справедливості перерозподілу національного продукту. Саме такий відсоток дозволяє виконати гуманну функцію. Тому безпритульні в США не помирають від апендициту, а у Вашингтоні чи Бостоні, на відміну від Києва,  роділлі не погрожують пологами на вулиці, якщо вона не заплатила «благодійний» внесок.

Окрім того, у нашій країні 6% від ВВП за рахунок бюджету зможе виконати ще одну функцію – забезпечити ринкову адаптацію медичної сфери.

Абсурдність української ситуації полягає у тому, що асигнуючи 3% бюджетних коштів на медичну сферу, держава дозволяє собі цю нікчемну подачку називати державними гарантіями у медичній сфері. Може хто не знав, що воно таке, державні гарантії, то вінницькі вам все пояснюють. Але «мистецтвом» державного управління є оголошення у концепції про приведення убогості під назвою «державні гарантії» у відповідність з економічними можливостями суспільства. Свого роду такий собі «закидон» або претензія з явним намаганням натякнути – лікуєтесь не по доходах, шановні, працювати треба більше. Складається враження, що Гройсман і Порошенко роблять все можливе для підвищення економічних можливостей країни, а найбільш економічно активні громадяни не цінують зусиль батьків нації – все виїжджають та виїжджають за кордон.

Жахливість української ситуації полягає у тому, що більшість громадян країни намагається увійти у скрутне становище держави і дуже хоче їй допомогти. Цікаво у чому?

Інколи задаєшся питанням чи це в нашій країні відбулася Революція Гідності.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.