0

Про політиків та державних діячів від медицини

gitara

Стрибок віри. Ліза Рей

22 травня в рамках презентації благодійного проекту «Люди допомагають людям» Вінницю відвідала радник Президента, голова комітету Верховної Ради України (ВРУ) з питань охорони здоров’я, народний депутат України Ольга Богомолець.

Треба сказати, що візит Ольги Богомолець не мав інтриги. Виходячи з назви проекту та анонсованої програми зустрічей було зрозуміло, що народна депутатка закликатиме місцевих бізнесменів долучитися до матеріального забезпечення та соціальної адаптації демобілізованих бійців та членів сімей загиблих українських воїнів.

Від голови профільного комітету ВРУ не очікувалось ніяких новацій і в питаннях медичних реформ. Пані Богомолець представила стандартний джентльменський набір, який складався з медичних стандартів, автономії лікарень і страхової медицини. Єдина причина, яка примусила автора цих строчок прийти на дану подію – подивитись на бізнес-еліту столиці Поділля аби з’ясувати їхню позицію та послухати запитання від журналістів пілотного регіону для того щоб оцінити адекватність розуміння громадою медичної ситуації у місті-флагмані медичної реформи.

На жаль, у залі засідань обласної ради нічого такого, щоб надавало оптимізму  не сталося. На зустрічі не помітно було випещених облич діток та внуків колишньої партійної номенклатури, які прибрали до рук виробничі активи та комунальну власність міста й тому не вдалося почути їхнє бачення політичної ситуації. Роль бізнес еліти виконали звичайні трудяги з районних центрів, які судячи із запитань, ледве пережили часи правління донецьких й тому можуть претендувати хіба на роль бізнес-підпілля Поділля. Хоча чому дивуватися – не чекати ж емпатії до українських солдат від нащадків «асвабадітєлєй».

Журналістів, у свою чергу, не цікавили наслідки «пілоту», їх також не обтяжувало питання у кого вони будуть лікуватися сьогодні та завтра. Колеги міркували стратегічно і глобально, не поступаючись за масштабністю мислення радниці Президента країни, дивлячись, як і вона, на десятиліття вперед.

Натомість цікавою зустріч виявилася у політичному плані. Тому мова у цьому тексті піде не про медицину і не військово-медичну доктрину, а про медичну політику, медичних політиків та просто політику. Ольга Богомолець як збірний образ, звичайно, є зручним прикладом для обговорення цих питань. Тобто, ця критика стосується не лише її.

На сьогодні усім помітна низька якості медичної політики. Однак абсолютно не помітне джерело політики. Не ясно звідки вона береться, і хто її продукує. Тобто, медична політика не походить від медичних політиків. Чи може хтось вважає Тетяну Бахтєєву, Миколу Поліщука, Ольгу Богомолець політиками? Хтось може розказати про їхнє політичне життя чи бодай один політичний епізод з нього. Може ці люди вийшли за рамки свого комфортного оточення, може вони працювали «в полі» з людьми, переконували, формували позицію? І це перераховані діячі, які завжди були публічними, а хтось з них був навіть приписаний до якоїсь там політичної партії.

Може ці люди були самодостатніми суб’єктами? Добре, не у партіях, хоча б у тих проектах чи політичних середовищах з яких вони зайшли у політику. Може хтось згадає бодай один виразний політичний спіч на медичну тему, який запалив однопартійців й насторожив конкурентів, привернув увагу суспільства? Чи може хтось з них зайшов у політику, тому що виборов це право у політичній боротьбі, нав’язавши свою волю вищому партійному керівництву?

Усі ці люди потрапили у політику, погодившись на роль ширми, прийнявши умови «тримачів смислів» політичних угруповань. І можете не сумніватись у медичному напрямку вони займаються тим, і тільки тим, що потрібно політичному істеблішменту. Хтось у нашій країні досі вважає, що українським політикам потрібна медицина? Їм потрібна медична «тєма», яка зможе задурити голову на певний період невдоволеним і допомогти «тримачам смислів» створити нові, вишукані механізми корупції, які були б не помітні для стороннього ока.

Сьогодні ми зазіхнули на самостійне життя. Однак слід пам’ятати, що свобода – це доля сильних, і той, хто безпідставно зазіхне на свободу буде жорстоко покараний. Створити власну країну, про яку вела мову пані Богомолець, це створити власну формулу справедливості, яка знайде своє практичне відображення в усіх сферах життя. Ця формула має бути сприйнята суспільством. Її мало створити, нею треба запалити людей. Справедливість не можна позичити, вона має бути рідною. Власне для цього й потрібна свобода, щоб створити своє і прожити власне, а не чуже життя.

Медична сфера, як ні яка інша гостро потребує формули справедливості і її проекції на фінансові взаємини між лікарем та пацієнтом та, що не менш важливо, на стосунки всередині лікарського середовища. І це може зробити виключно політик.

Політик – це людина яка з мінімальної кількості інформації може зробити максимальну кількість вірних висновків. Політик – це людина, яка пам’ятає давнє, відсіває непотріб з розмаїття інформації, може швидко виводити інтегральну величину, займати визначену позицію і нести за нею відповідальність.  Всі думки висловлені політиком протягом години, дня, місяця, року повинні узгоджуватись між собою та корелювати з діями як сходяться елементи у пазлах.

І якщо Ольга Богомолець вчергове розповідає про те, що нам всім потрібно єднатись навколо розбудови країни і президента Порошенка, пригадуючи негативний досвід 2005 року, не пам’ятаючи хто тоді був причиною краху «помаранчевої команди» і водночас не упускає нагоди пройтися «незлим тихим словом» по прем’єр-міністру Яценюку та міністру Квіташвілі, – то це погано. Але якщо народного депутата ловлять на цьому представники дрібного аграрного бізнесу, які вирощують цукровий буряк, закликаючи самим спочатку об’єднатися і взяти на себе відповідальність,  то це уже зовсім погано і дуже негарно виглядає.

В Україні надзвичайно складно уникнути співпраці зі злом. Вона практично неминуча для тих хто робить добро. Але людина, яка іде на такий компроміс може не помічати зло, але вона ніколи не буде ані прикривати його, ані підносити.

На TRIGGER ми неодноразово критично висловлювалися на адресу міністра Квіташвілі щодо його компетентності, але виставляти його як головного відповідального за  бездіяльність МОЗ, більше того, стверджувати, що діяльність МОЗ є причиною погіршення загальної ситуації – м’яко кажучи не коректно. Передусім треба розуміти, що сам факт приходу в міністерство іноземного громадянина, який нічого не розуміє ні в медицині, ні в українській специфіці напряму свідчить про повну і абсолютно неспроможність українського медичного істеблішменту.

НЕСПРОМОЖНІСТЬ – це ще гірше як некомпетентність.

У тому, що міністру Квіташвілі нічого не вдасться зробити було ясно будь-якій освіченій людині з першого дня його приходу на роботу. І всі знають, що будь-яка людина нічого не зробить у МОЗ, у тому числі і Ольга Богомолець. Натомість ніяких спроб об’єктивного аналізу ситуації. Жодних натяків на розуміння, що таке система і які її пороки. Про «що робити»   на зустрічі взагалі не йшлося. Просити гроші у громадян з позиції державного діяча, попередньо обібравши їх податками, це повна втрата сорому і повне нерозуміння що таке політика.

У біографії Ольги Богомолець написано: член депутатської фракції ПАРТІЇ “БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА”, безпартійна. Головний лікар, ПП “Інститут дерматокосметології доктора Богомолець.

Феєрично, чи не так?! Цей набір слів промовисто свідчить про українське розуміння життя і політики.

Що дивно. Ольга Богомолець насправді патріот, любить людей і свою країну, тільки якось по-своєму. Таких як вона дуже багато – щирих і відданих, але з ціннісною еклектикою. Не зрозуміло тільки, як це все поєднується в одній людині.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.