0

Про причини руйнування системи охорони здоров’я. Відповідь на статтю Андрія Набокова «Реформа охорони здоров’я: війна з лікарями та лівацтво»

Андрій Набоков написав глибоку статтю «Реформа охорони здоров’я війна з лікарями та лівацтво». Ця стаття порушила дуже багато питань. Виокремлю з них найбільш важливі у формі прямих цитат:

  • «від обговорення грошей публіка поступово переходить до шаленого обговорення того, що стоїть за грошима – ідеології охорони здоров’я»;
  • «радянська система охорони здоров’я з 100% контролем держави над усім, що хоч якось стосувалося медицини і охорони здоров’я – це суперлівий підхід, лівіше вже нічого не можна придумати»;
  • «будь-які зміни, які можливо запропонувати, і які будуть відходити від радянської системи – вони можуть бути різними, але за визначенням будуть правими»
  • «спочатку, вся медична діяльність людей була правою ідеологічною концепцією, незважаючи на те, що саме поділ політиків на правих і лівих з’явилося тільки на початку 19 століття»;
  • Проблема в тому, що система в країні одна, а груп населення з різними ідеологічними уподобаннями багато (весь політичний спектр представлений), тому у будь-яка система охорони здоров’я має таку кількість противників;
  • незважаючи на своє невдоволення, громадянам цих країн не приходить в голову розірвати єдину систему на ідеологічно прийнятні шматки і користуватися ними по частинах;
  • в даний момент ми спостерігаємо ідеологічний розкол охорони здоров’я, яке очевидно тріщить по швах;
  • ідеологічний розкол охорони здоров’я «по живому» обов’язково призведе до війни між новими частинами системи, жертвами цієї війни стануть все: і пацієнти, і лікарі, і медичні чиновники.

Узагальнюючи перелік питань, можна сказати, що йдеться про загрозу руйнування системи як такої на ґрунті ідеологічних протиріч. І це дуже серйозний виклик, на який потрібно було б реагувати, наприклад, Інституту Стратегічних Досліджень МОЗ, або центру Разумкова – провідного недержавного аналітичного центру України. Оскільки поважні інституції таких проблем не бачать, то це доводиться робити іншим. Якби там не було, але висновок про ідеологічні протиріччя та фрагментацію системи дає можливість торкнутися базових моментів «удосконалення» охорони здоров’я, а така нагода трапляється не так часто. Зріз проблем та глибина тексту Андрія Набокова створюють рідкісну можливість торкнутися основ реформи охорони здоров’я: політичної філософії та ідеології.

Хочу почати з думки Андрія: «від обговорення грошей  публіка поступово переходить до шаленого обговорення того, що стоїть за грошима – ідеології охорони здоров’я». Очевидно, що такий висновок зроблений не без впливу скандального звіту Лінчевського на засіданні Рахункової Палати.

Почнемо з того, що суперечки навколо грошей не призвели до ідеологічних дебатів, а швидше візуалізували ідеологічну порожнечу як прихильників, так і противників смислу «вони всі помруть». Нагадаю, що ідеологія — це система поглядів, ідей, переконань, цінностей та установок, в яких усвідомлюються і оцінюються відносини людей до дійсності і один до одного, оцінюються соціальні явища, а також містяться цілі (програми) соціальної діяльності, спрямованої на закріплення або зміну існуючих суспільних відносин.

Насправді нічого подібного не відбувається: ніхто не оцінює політику раціонального використання коштів крізь призму системи поглядів та цінностей. Якби це відбувалося, то учасники ідеологічної дискусії неодмінно вийшли б на конкретику – ринкову (реальну) вартість лікування онкологічної патології та відсоток від суми на її лікування, які покриваються бюджетними коштами. Саме так! Складні філософські дебати мають закінчуватися простими і зрозумілими цифрами у гривнях. Відсутність грошової конкретики напряму свідчить, що ідеологічних дискусій не відбулося.

Тому, коли ми говоримо про руйнування системи як такої на ґрунті ідеологічних протиріч, то маємо розуміти, що ніяких ідеологічних протиріч, насправді, немає. Є протиріччя інтересів. Ідеологічні переконання від інтересів відрізняються готовністю жертвувати. Є інтереси сильних та є інтереси слабких. Сильні імітують політологічних правих, а слабкі – лівих. І сильні і слабкі не бажають докладати зусиль і тим більше чимось жертвувати. Всі вони очікують, що їх проблеми вирішить господар. А господар буває виключно у рабів. Тобто мова іде не про правих та лівих, а про сильних та слабких рабів.

Важливо звернути увагу, що демонтаж системи проводиться державою – інститутом, котрий за своєю суттю має докладати зусиль на впорядкування, підтримання системи її модернізацію або зміну, а не на її руйнацію. Руйнування системи, створення хаосу, проводиться свідомо, але не на порожньому місці. В основі цього процесу лежить протиріччя інтересів рабів. Фрагментація системи – це прямий результат руйнації цілісності особи та деідеологізації суспільства.

Далі. Використовувати систему координат лівий/правий у ХХІ столітті в Україні треба дуже обережно. Ці поняття сформувалися у Європі часів модерну – періоду, коли свобода остаточно стверджувалася як цінність. У ті часи проглядалися два чітких тренди на емансипацію та гуманізацію.

Що б зрозуміти ті часи варто нагадати висловлювання Алексиса де Токвіля: свобода є самоцінною, а той, хто шукає у свободі матеріальний зиск народжений для рабства.

Нашою помилкою є нерозуміння того факту, що раби на поділяються на правих та лівих. На правих та лівих поділяються вільні люди, для яких свобода є категорією за яку жертвували для творчості, самореалізації та духовності (шлях до Бога був індивідуальний, для цього потрібна була зовнішня свобода). І сильні, і слабкі шукали точок росту просто перші створювали робочі місця, а другі виборювали права поваги до себе з метою самореалізації найманими працівниками. Ліві не є рабами.

Тобто ідеологічні суперечки правих (сильних) та лівих (слабких) відбувалися не навколо визнання свободи як цінності (для них це був доконаний факт), а делегування повноважень державі здійснювалася зовсім не для того, щоб принизити правих, або навернути суспільство у рабство, примусивши його жертвувати свободою. Держава виконувала функції арбітра, який забезпечував загальний суспільний інтерес: давала можливість заробити сильним і примушувала їх поділитися із слабкими шляхом перерозподілу національного продукту. Це виходило зі смислу: «кому більше дано з того більше спитають».

Арбітр за своєю природою міг бути як правим (сильним) так і лівим (слабким). Співвідношення в соціумі лівих до правих 9 до 1 на користь перших створює ілюзію лівої сутності держави. Держава у нормі не є ні лівою, ні правою. А навертати у рабство можуть і ліві і праві, якщо вони відмовляються від свободи як цінності. Найзручніше навертати у рабство виходить з позиції захисника загального суспільного інтересу, тобто державного чиновника. Це правда.

В нашій ситуації – реформи охорони здоров’я – немає правих та лівих. Є раби, тому рух від радянської організації медичної сфери відбувається не зліва направо, а з радянського рабства до нефеодалізму – осучасненого рабства з виборами, «свободою» преси тощо.

У когось може виникнути резонне запитання: а що таке було СРСР? У контексті розмови відповідь є наступною: Радянський Союз був рабською країною (жертвували свободою, а не за свободу), у якій намагалися здолати клановість європейськими лівацькими методами у гіперболізованому вигляді: надмірний перерозподіл національного продукту, відкриття соціальних ліфтів для бідних (не плутати з капіталістичною конкуренцією). При цьому важливо розуміти, що поширення рабства в СРСР не припинялося ніколи, але свободи, лібералізму, соціальних ліфтів та справедливості у системі Семашка було більше у рази в порівнянні з сучасною клановою українською моделлю охорони здоров’я.

Ситуацію свого часу дуже влучно описав Арсеній Яценюк, який з не зрозумілих мотивацій дуже чітко артикулював форму організації суспільного життя України: «ми створили феодалізм на місцях та класичну кланову олігархію на верху… від волі народу нічого не залежить, можуть створити процес імітації виборів для того, щоб чимось зайняти людей у неділю». Пан Яценюк відкритим тестом називає державну владу закритим акціонерним товариством, а громадян не акціонерами, а рабами  цього акціонерного товариства.

Тому задоволення олігархічних інтересів з використанням ресурсів місцевих феодалів не є рухом вправо, оскільки цей рух не у напрямку свободи, а посилює рабство та клановість. 

Щоб не бути голослівним наведу кілька прикладів. Почнемо з того, що лежить на поверхні – реформа «первинки». Лікарів примусово відправляють реєструватися приватними підприємцями (ФОП). Хтось скаже, що це примус до свободи. Нічого подібного – це примус до рабства. Поясню. На початку 90-х ми всі пам’ятаємо приватизацію житлового фонду. Це насправді був примус до свободи у комунальному секторі. Але людей не лише вели до інституту ОСББ (об’єднання співвласників багатоквартирних будинків) їм віддали власність – квартири. Лікарям первинного рівня нічого не віддають, але виштовхують на вулицю, переконуючи, що відправляють їх у ринок. Проект сільських амбулаторій передбачає кімнату для проживання при амбулаторії. Це робиться під рабське життя лікаря, яке називається красивим слоганом: медична допомога забезпечуватиметься 24 години та 7 днів на тиждень. Умови отримання коштів від НСЗУ ніяк ніж рабськими назвати не можливо. Ідея некомерційних комунальних підприємств призначена для навернення медичних працівників у значно більше рабство, ніж вони уже мають. Цей список можна ще довго продовжувати, але іншого в реформі охорони здоров’я не можна очікувати за означенням. У країні, де за словами Яценюка (одного з учасників побудови суспільної моделі рабства) створений феодалізм на місцях та класична кланова олігархія на верху іншого як рабство не може бути. У рабстві немає ні лівих ні правих, – є кріпаки і поміщики. Все, що може бути надано зі свобод кріпакам – це вільно обирати собі рабовласників на виборах у неділю, саме про це і говорить Арсеній Петрович у своїй полум’яній промові. Лікарям у цій системі передбачається надати право обрати собі кілька рабовласників, тобто працювати у кількох лікарнях.

Ще раз. Якщо у ХІХ столітті раб належав одному феодалу, то у ХХІ столітті йому пропонують «свободу» – належати кільком феодалам: двом головним лікарям, начальнику департаменту та міському голові. І це все подається як емансипація, правий тренд і таке інше.

Надзвичайно важливим у статті Андрія Набокова є  політологічне питання про використання лівих поглядів для організації системи охорони здоров’я. Це насправді так. Але треба розуміти, що саме покладено в ідеологічну основу системи охорони здоров’я. система охорони здоров’я не є лівою. Система охорони здоров’я побудована на ідеї задоволення загального суспільного інтересу. Тому потрібний тренд не вправо, а у напрямку забезпечення цього інтересу: пацієнт має відчути турботу про себе, лікар має отримати задоволення від самореалізації та справедливого матеріального забезпечення, політична еліта країни має отримати відчуття виконаного обов’язку. Держава системою має поєднати  гуманізм та свободу.

Висновок. Система охорони здоров’я фрагментується. Це правда. Але причина руйнації – соціальна ентропія – розпад у наслідок кланової закритості. Причина – не ідеологічний розкол. Причина – відсутність ідеології. Відсутність ідеології є наслідком відсутності рефлексії та саморозуміння. Є конфлікт інтересів сильних і слабких рабів та їх пасивна інфантильна поведінка в очікування вирішення питання кимось. Ці «кимось» є рабовласники: центральні олігархи та місцеві феодали. Вони за допомогою найманих мізантропів й вирішують свої рабовласницькі проблеми в охороні здоров’я і називають все реформою. Для них це насправді реформа.

Я погоджуюсь з Андрієм Набоковим, що іде війна з лікарями, але політика МОЗ не є лівацькою. Політика МОЗ є феодальною. Йдеться про модернізацію (осучаснення) рабства. Робиться це все типовими рабськими методами. Саме вони помилково сприймаються лівою політикою. Цікаво, що значною частиною суспільства дії МОЗ оцінюються як правий неолібералізм._

Якщо Вам сподобалася стаття підтримайте наш сайт матеріально. Великі справи робляться малими коштами

Карта приват: 4149 4996 4053 3723

 

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.