16 жовтня в стінах університету імені Тараса Шевченка, відбулася не лише цікава, але і корисна подія – засідання дискусійного клубу «ТОЧКА ДОТИКУ: Громадське здоров’я, біомедицина, право» на якому обговорювали цілі, цінності і стратегії реформи охорони здоров’я та проблеми їх відображення у законодавстві. (Про цінності та принципи. Частина І)
Свобода сама по собі є цінністю, а той, хто шукає у свободі,
що-небудь інше – створений для рабства
Алексис де Токвіль
Св. Амвросій Медіоланський і імператор Феодосій. Антоніс ван Дейк
Початок розмови про цінності і принципи, це добре і це правильно. Але які ми бачимо ризики і від чого б хотілося застерегти. Нам здається, що висловлені Ігорем Найдою принципи є добрі для створення нової групи з питань реформування системи ОЗ. Однак до реформи української медицини вони мають дуже умовне відношення. Це по-перше. По-друге, для реформи медицини та й взагалі у житті первинними є цінності. Але ми не будемо намагатися занадто теоретизувати цю тему. Позицію краще представити у прикладному характері.
Цінності
Для того щоб легко зрозуміти, що таке цінності, використаємо вересневу промову Шимона Переса, яку мали змогу почути учасники Ялтинської Європейської Стратегії цього року у Києві. Стаття на ресурсі «Новое Время» називалася «Мрійте про велике». У своїй, як її згодом назвали експерти, мотиваційній промові Шимон Перес сказав, що відсутність ресурсів (тодішній Ізраїль мав пустелю і болото з комарами) навело на думку ізраїльських мислителів, що головною цінністю є людина та її потенціал. Необхідність захищати свою землю народило такі цінності як мужність та хоробрість. Далі пан Перес сказав, що він ніколи не був у відпустці, і вважає відпочинок змарнованим часом. Чомусь так думається, що про відпочинок він сказав не випадково саме в українській аудиторії, мабуть, чоловік щось знав.
А на що може розраховувати нація у якої відпустка і відпочинок є цінністю?
Увага! Людина працює для того щоб відпочити!!!
Можна інакше: людина готова щось робити лише для того, щоб відпочити, причім відпочити якомога дорожче.
Наступною цінністю є неробство. Нічого не робити і отримувати багато коштів – це цінність. Також цінністю є отримувати задоволення від експлуатації розумнішого за себе. Це все разом і є тими самими ідеалами або мріями до якої прагне частина українців. Може хтось думає, що таких людей мало. Так, їх мало, але саме вони є замовниками і провідниками реформ в Україні. А в проведені реформ реалізуються цінності суб’єкта! Суб’єкта політики. І скільки б ми не говорили про власні цінності, реалізовуватимуться цінності політиків.
Далі. На круглому столі було озвучено що нашими цінностями в медичній сфері є спільна робота на благо пацієнта, повага до його прав та гідності, співчуття, покращення якості життя. У процесі обговорення з’ясувалося, що цінності ми позичили у європейських країн. Однак солідаризація з цінностями, ще ні про що не говорить. Наприклад, солідаризація з християнськими цінностями не робить людину християнином. Ним його робить практика. Тобто джерелом цінностей є не схвальне ставлення та визнання чогось добрим та правильним, а соціальна практика, реальні дії, які виходять з внутрішньої потреби людини, внутрішнього світу, образу вічного тощо.
У тому і вся проблема, що реальні цінності людини дуже часто відрізняються від тих з якими вона солідаризується. Саме тому розмови про цінності нерідко дратують аудиторію та часто тавруються словом «моралізаторство». Те саме стосується і принципів.
Принципи
Якби медичні реформатори задекларували реальні принципи, то ці принципи виглядали б приблизно так. Перший принцип – принцип недовіри. Пошук хто на кого працює, кому це вигідно і таке інше. Наступний принцип – це принцип не визнання своїх помилок. Він пояснює абсолютне небажання проведення підсумків у «пілотах». Дійсно, а для чого їх проводити, якщо помилок ми не визнаємо. Принцип заперечення реальності – нелегального ринку не існує; ставки лікарів не продаються чиновниками; головні лікарі новостворених некомерційних комунальних підприємств не зловживають службовим становищем значно більше ніж в бюджетних установах, лікарів, які там працюють не утискають, кошти не розкрадають, ціни на послуги не вищі як в приватних клініках; лікар загальної практики лікує людей і всі задоволені; кожен може вибрати собі якого завгодно сімейного лікаря; в Україні існує екстрена медична допомога; підготовка інтернів відбувається на задовільному рівні і таке інше. Ось це є справжні реальні принципи, за якими люди живуть і працюють.
Загалом всі цінності та принципи дуже незручна річ. Вони суттєво обмежують поле для маневру та маніпуляцій. Одна справа задекларувати повагу до пацієнта та його гідності, а інша справа її дотриматись бодай на рівні формування теоретичних концепцій реформи. Хочете приклад? Не проблема. Пряма мова з круглого столу від 31.10.2013 «Реформа охорони здоров’я: ідеї та реалії»: “ми не говоримо, що модель сьогодні повністю сформована. Чому? Тому що вона багатоелементна і різні елементи впроваджуються з різними темпами. Наприклад, перший елемент – юридичне відокремлення первинної допомоги від вторинної. Треба щоб кабінет сімейного лікаря не був поряд з кабінетом травматолога та ендокринолога. Чому? А тому що пацієнт, який має проблеми з цукровим діабетом, безумовно поверне до кабінету ендокринолога, бо він себе поважає, просто елементарно себе поважає…, а треба щоб він заходив до лікаря первинного контакту. Тому другий елемент – це створення умов рівної фізичної доступності до первинної медичної допомоги для пацієнта”.
Не просто феєрично, а два рази феєрично. На окрему увагу заслуговують смислові переходи, які використані для пояснення. Ці переходи дуже нагадають відповідь Володимира Жириновського на запитання щодо національності батьків: «мама русская, а папа юрист».
Політика
Тепер на рахунок політики. Насправді, без політичної суб’єктності реалізувати свої концепції неможливо. І скільки б «Нових країн», «РПРів» не було створено, справа не зрушиться. Але з політикою також не все так просто. І не лише тому, що до нині ще нікому не вдалося дати інтегральне визначення цьому терміну. Поговоримо про політику лише в контексті тих принципів, які озвучені паном Найдою на круглому столі (принципи суб’єктності, не домінації, принцип ідеалу). Думаємо, вони не дуже вписуються у контекст політики.
Справа у тому, що політик це людина, яка нав’язує іншим власну волю. Якщо політик цього не робить, то це не політик, а громадський діяч.
Це головний закон філософії: якщо ви не нав’язуєте власної волі, то виконуватимему чужу. Що власне і відбувається в сфері медичного реформаторства, і не лише. В різних суспільствах сформовані різні культури цього процесу. В локальній європейській цивілізації, відпрацьований інститут легітимізації влади, яка відбувається через вибори. Виборам передує представлення програм. Обрання політика, це мандат на реалізацію його волі. У довладному періоді політичне середовище також чітко структурується з вибудовуванням ієрархії. В нормі право на домінування та нав’язування своє волі, отримує той, хто довів моральність своїх життєвих поглядів. Яскравим прикладом тут може служити Олівер Кромвель – лідер Англійської Революції, який отримав право від громади на реалізацію своєї життєвої концепції – десакралізація влади (відрубав голову королю) та піднесення свободи та волі людини.
Але важливо розуміти, що такий мандат генерал Кромвель отримав не тому що він говорив правильні слова, а тому що він правильно жив. Тому для того, щоб отримати результати від медичної реформи потрібний лідер, який би сам лікувався у сімейного лікаря, його діти після навчання в університеті поїхали в село працювати сімейними лікарями, а внуки отримали щеплення саме тими вакцинами, які “медичний лідер нації” закупив на тендері. Ось тоді у нас вийде та реформа, яка нині провадиться.
Мрії
Ну, і про мрії. В Україні мрії часто плутають з «хотєлками». Мрія – це те ідеальне, за що людина жертвує матеріальним. Жертвує своїм (не чужим), без очікування винагороди. Жертвує за ради душевної рівноваги. Мрія – це проекція відчуття прекрасного і вічного на ситуацію. А якщо людина готова жертвувати цінностями (свободою, гідністю, любов’ю, дружбою) і ламати докори свого сумління, то це не мрія, це «хотєлка». Ну наприклад, хочу, щоб людина з діабетом лікувалася у лікаря загальної практики. Хочу, тому що отримаю за це грант.
Далі буде …
