0

Про царицю реформ – сімейну медицину

коты

Етюди котосмології. Вася Ложкін

В рамках аналізу штучних проблем української системи ОЗ черга нарешті дійшла до сімейної медицини – чергове запозичене ноу-хау, яке починаючи з 90-х років XX ст. наполегливо поширюється в народ з кабінетних надр медичної чиновницької спільноти.

 Для того аби не писати громіздких матеріалів ми вирішили присвятити «цариці реформ» декілька публікацій.

Пропонуємо читачам перший, вступний, допис з даної проблеми.

 Ситуація з сімейною медициною до певної міри нагадує кукурудзяну кампанію Микити Хрущова початку 60-х років минулого століття. Ця історія бере свій початок з історичного візиту першого секретаря ЦК КПРС у 1959 році до США, коли Микита Сергійович необережно відвідав господарство простого американського фермера у штаті Айова. Розкішні поля гібридних сортів кукурудзи не залишили байдужим радянського керівника. Ще більше враження на нього справили вгодовані американські корови, які із задоволенням їли кукурудзяний силос. Будь-яка з цих корів без проблем взяла б перший приз на будь-якій радянській сільськогосподарській виставці. Микита Сергійович був вражений побаченим і вирішив перемогти ворога його ж зброєю.

 Нагадаємо, що у головного комуніста СРСР була мрія – «наздогнати і перегнати Америку». Згідно з планами партії та особистими мареннями товариша Хрущова  до 1971 року СРСР мав перевершити Сполучені Штати за загальним обсягом виробництва і за рівнем виробництва на душу населення. Однак сільське господарство безнадійно тягнуло вниз всі показники, незважаючи на те що в селі проживало більше половини населення країни.

 Після цього газети і журнали, радіо і телебачення, плакати на вулицях, фільми і навіть мультфільми почали вихваляли «царицю полів» і її безцінні властивості. Джерела стверджують, що у ці часи радянському народу навіть згадалися «славні» довоєнні роки, коли батьки, чи то добровільно, чи то з примусу почали називали своїх дітей Револьтами, Владленами, Октябринами, Бебелінамі або Чельнальдінамі (ребус розшифровується як «челюскінці на крижині»). До цих шедеврів додалося й нове ймення – Кукуцаполь (кукурудза – цариця полів).

 Зрозуміло, що все це давало свої плоди – площі, засіяні кукурудзою, збільшувалися з кожним роком. Кожен керівник сільгосппідприємства, району чи області повинен був відзвітувати нагору і доповісти, на скільки відсотків в його господарстві зросли посіви. З кукурудзи стали робити пластівці, палички, хліб і навіть цукерки і ковбасу.

 Сільськогосподарські експерименти, проведені з волі однієї людини, закінчилися грандіозним провалом. Кліматичні умови Білорусії, Прибалтики, Архангельської та інших північних областей (кажуть, що Хрущов навіть змушував селекціонерів виростити сорти кукурудзи, які можна було б сіяти в полярних районах) явно не підходили для вирощування кукурудзи. Культура відмовилася рости і давати врожаї там, де їй рости не належить.

 Важко сказати, хто саме з радянських керманичів вперше навідався до центру первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД) та хто вперше познайомився з простим сімейним лікарем умовного штату Айови, однак ідея сімейної медицини виникла у головах «великих» явно після невдалого візиту за кордон чергової радянської делегації.

Саме у цьому місці доречно зазначити, що радянських і пострадянських людей дуже небезпечно випускати за кордон для вивчення передового  досвіду. Так, наприклад, одна наша колега повернувшись з турне по Норвегії почала розповідати про… пінгвінів, які мило «паслися» на узбережжі Норвезького моря. І проблема не у тому, що колега переплутала пінгвінів з маленькими тюленями, чи у тому, що вона погано вчила географію та біологію у школі, проблема у тому, що аудиторія жваво і захоплено це все обговорювала. Тобто, якби нашим людям хтось дав команду, що пінгвіни, це добре і їх треба поширювати як кукурудзу чи сімейну медицину, то вони б це робили – створили б робочу групу, призначили б профільного заступника міністра, перепрофілювали б кафедри, прийняли б програму, їздили б у Норвегію за «пінгвінами», кидали би їх у Дніпро, залучали би кошти ЄБРР, писали б звіти і таке інше. Головне, щоб команду дав керівник/начальник.

 Українські медичні чиновники, як і в часи Хрущова почали звітувати про відкриття лікарських амбулаторій сімейного типу, створення нових і нових центрів ПМСД в усіх куточках нашої країни, незважаючи ні на якість цих центрів, ні на їх доцільність, ні на думку практикуючих лікарів, ні на думку пацієнтів (все для людей), зменшуючи «площі посіву» для педіатрії, хірургії, акушерства та гінекології – ключових напрямків загальної практики окрім терапії.

 Все це відбувається такими темпами і з таким завзяттям, що цілком ймовірно ми станемо свідками як у дитячі садочки на зміну Кукуцаполям батьки приведуть маленьких Сімліків та Пермедсандопів.

З позицій сьогоднішнього дня ми чітко розуміємо, що запалі боки лишайних колгоспних корів, неприбраний гній, сморід і рої мух молоко-товарних ферм – це структурне відображення моральної деградації рабського радянського соціуму, які не можливо було вирішити кукурудзяним силосом, навіть якби «цариця полів» підкорила Кольський півострів. Сподіваємося, що дуже скоро ми переконаємося, що проблеми української медицини – це структурне відображення її рабської сутності та інституційної неспроможності, і ніякі сімейні лікарі та ЦПМД їй не допоможуть, а нинішні «реформи» будуть висміювати наші діти, як ми сьогодні висміюємо мавпування Хрущова.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.