В рамках ознайомлення підготовчих документів, які будуть представлені на екстреному форумі охорони здоров’я, довелося ознайомитись із законопроектом 7065 «Про організацію медичного обслуговування населення в Україні». Цей законопроект представляється як альтернативний урядовому 6327 «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів».
В законопроекті профільного комітету є стаття 3: Органи управління у сфері організації медичного обслуговування.
У пункті 1 цієї статті зазначено, що управління у сфері організації медичного обслуговування у межах своїх повноважень здійснюється:
- Кабінетом Міністрів України;
- центральним органом виконавчої влади (ЦОВВ), що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я;
- місцевими органами виконавчої влади;
- органами місцевого самоврядування.
Далі, у пункті 3, визначається, що ЦОВВ, який забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, проводить загальну координацію медичного обслуговування та координацію надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.
Отже, у альтернативному законопроекті 7065 використовується термін «центральний орган виконавчої влади». Люди, котрі знайомі з законом «Про центральні органи виконавчої влади» розуміють, що систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України та інші центральні органи виконавчої влади. Тобто ЦОВВ у медичній сфері може бути лише МОЗ.
Невизначеність є візитівкою української політики й «центральний орган» органічно вписується у цю невизначеність. Але питання зовсім не у тому, що ЦОВВ не представлений як МОЗ. До речі, інші міністерства, як то МО та МВС, згадуються у документі безпороблемно і не зашифровані як якісь органи. Питання у тому, що відповідно до Закону міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики. А це все означає, що прийняття будь-якого, чи то 7065, чи то «три нуля нуль» законопроекту не має ніякого значення. Не має, тому що прийняті закони це лише інструмент. Головним є орган, який формуватиме політику та використовуватиме цей інструмент.
Безперечно, це розуміє законотворчий колектив альтернативного законопроекту 7065 і, треба розуміти саме тому, не використовує абревіатуру МОЗ. Але не зпричини нелюбові до Супрун чи неповаги до міністерства. Заміна МОЗ на ЦОВВ пов’язана з тим, що авторський колектив законотворців бачить себе у ролі органу, який творить політику в медицині і хоче представити себе як «центральний орган». Ці люди вірять, що рано чи пізно настане той час, що буде створено два центри: перший формує політику, другий – реалізує політику.
Але ігнорування в з законопроекті 7065 міністерства охорони здоров’я і заміна його на ЦОВВ не вирішує проблеми. МОЗ був, є і залишається джерелом політики і її виконавцем. Принаймні де-юре. Більше того, формально так і має бути, оскільки ми живемо у парламентсько-президентській республіці, у якій вся виконавча гілка влада є похідною парламентської коаліції, і формування політики міністерствами виглядає як делеговані повноваження від народних депутатів, які є представниками народу. Але всі розуміють, що в реаліях все не так – Кабмін реалізує політику не парламенту, а Адміністрації Президента країни, яку ніхто не обирав і ніяких повноважень не надавав.
Дуже влучно з цього питання висловився Семен Глузман у статті «Я знову не вірю» опубліковану на ресурсі «LB»: «Сьогодні нас постійно переконують в тому, що ми живемо в парламентсько-президентській державі. Що світоч розуму і бездоганною парламентської чесності пан Парубій – найголовніший начальник в нашій країні. Що президент – в його безпосередньому підпорядкуванні. Я знову не вірю»
Ми всі пам’ятаємо політичний бекграунд медичних реформ останніх трьох років. Весь цей час профільний комітет ВР з питань охорони здоров’я та МОЗ намагалися з’ясувати «хто кому Рабінович» – хто формує політику, а хто її виконує. МОЗ апелював до букви закону, а Комітет апелювали до духу закону. Ця суперечка нічим не закінчилися і, як ми бачимо, перенеслася у законотворчість. У ситуації, що склалася, будь-яка законотворчість є небезпечною, оскільки прийняття закону навіть від профільного комітету дає інструмент і руки органу, який є джерелом реальної політики. У нашій ситуації таким органом є Адміністрація Президента, Мінфін та МОЗ.
Хочу лише нагадати, що жодна політична сила в Україні не оголосила себе відповідальною за призначення Квіташвілі. Кого представляє Аваков – ми розуміємо, кого представляє Клімкін – також розуміємо. Кого представляв Квіташвілі більшість громадян не розуміє й досі. Ситуація з Супрун взагалі унікальна і уже увійде в історію як небувала за своїм цинізмом та беззаконністю. Тобто згадані особи не просто не презентують частини виборців, вони не презентують бодай якоїсь частини політичних сил. До речі, громадяни не спрямовують своє невдоволення, викликане діяльністю цих посадовців на конкретних персоналій причетних до їх призначення – Порошенка чи Гройсмана. Весь народний негатив скерований на іноземців в уряді, народних депутатів, профільний комітет, навіть на Революцію Гідності, але тільки не на Президента та прем’єр-міністра.
Закінчити цей текст я хочу однією бувальщиною, яка пов’язана із очікуваним форумом ось цим самим «центральним органом».
У 1990 році, у медпункт військової частини, де я служив, відчинилися двері. Прямо з дверей пролунав голос: «Матрос Гіздулін». Така поведінка була характерна для «зашуганих» матросів, котрі тільки прийшли на службу. Не відриваючись від перев’язки якогось бійця я запитав:
-Що ти хотів, матрос Гіздулін?
-Мені потрібен гінеколог?
-Для чого тобі гінеколог?
-Мені потрібно показати центральні органи.
Крайнім вухом, я чув як мій начальник, старший лейтенант медичної служби, який знаходився у сусідньому кабінеті і слухав наш діалог про нічне нетримання сечі тихенько сповзав від сміху під стіл. За кілька секунд він взяв себе у руки й вийшовши у коридор сказав Гіздуліну, що “центральні органи” він показуватиме у флотському госпіталі, а зараз він відправляється у роту і починає збирати свідчення у письмовому вигляді від своїх колег про те, що він вночі мочиться під себе. Безперечно мене не міг залишити байдужим культурний спіч татарина і я поцікавився його особовою справою. У ній було записано: «культпросвєтработнік». Як потім з’ясувалося у місцевому клубі Гіздулін «крутив» людям кінофільми.
Ця історія мала швидке завершення. Приблизно за 2 дні після госпіталізації в урологічне відділення флотського госпіталю передзвонили в частину і сказали, що можна забирати бійця назад. Всім було зрозуміло, що подальшого проходження служби, – “закосити” від війська не вдалося.
Вся справа у тому, що матрос Гіздулін не знав, що для того, аби комісуватися по статті «енурез» не достатньо представити свої геніталії як “центральні органи”. Полковник Ортарчук, головний уролог Тихоокеанського флоту, перед тим як перейти до огляду “центральних органів” завжди діставав цистоскоп і повідомляв, що матросу цей прилад буде введений в уретру. Я і понині не знаю чи для постановки діагнозу «енурез» потрібно проводити цистоскопію, але сама демонстрація медичного приладу мала вражаючий лікувальний ефект – більшість пацієнтів госпіталю одразу одужували і поверталися на кораблі та човни, продовжуючи вірно служити «родіні».
Я думаю, що запланований форум на 18 жовтня дасть можливість його організаторам та учасникам представити себе у якості представників ЦОВВ – центрального органу, який творить політику. Але тут важливо не забувати, що в нашій країні реально творить політику не той, хто представить себе «центральним органом», а той хто має цистоскоп.
Учасник форуму мають розуміти, що якщо “головний уролог” країни тільки продемонструє діаметр труби, яку він має ввести в «центральний орган», для діагностики спроможності творення медичної політики, то клініка нетримання креативних реформаторських ідей може раптово зникнути – настане самовиліковування, і всі повернуться на свої робочі місця для звичного виконання рутинних службових обов’язків. Дмитру Шерембію, наприклад, уже продемонстрували цистоскоп для обстеження центрального реформаторського органу.
Єдиним результатом проведеного форуму можуть стати письмові документи, які були зібрані та напрацьовані в процесі підготовки до заходу особами, котрі намагались засвідчити клініку нетриманням реформаторських ідей. Дозволю собі навести приклад одного такого документу, які я збирав у далекому 1990 році. Подаю мовою оригіналу: Я матрос Штенгауэр, знаю матроса Гиздулина 1,5 месяца. Он хороший парень, но от него сильно воняет».
Мені б дуже не хотілося, щоб подібні напрацювання залишились єдиною згадкою про екстрений форум. Подібного накопичилося достатньо.
