0

Про цінності та принципи. Частина І

Цінності

Тріумф св. Ігнатія Лойола. Поццо Андреа

16 жовтня в стінах університету імені Тараса Шевченка, відбулася не лише цікава, але і корисна подія – засідання дискусійного клубу «ТОЧКА ДОТИКУ: Громадське здоров’я, біомедицина, право» на якому обговорювали цілі, цінності і стратегії реформи охорони здоров’я та проблеми їх відображення у законодавстві.

Зайдемо здалеку. Даний захід ми схильні розглядати як початок переформатування експертного середовища, задіяного в реформаторській діяльності, після епохи «правління» Квіташвілі. Очевидно, що після фіаско реформаторських зусиль у попередньому бурхливому та динамічному циклі будуть зроблені певні висновки, зміни лідерів, команд, підходів тощо. На нашу думку ініціатива у цьому циклі перейде до Ольги Богомолець, до якої буде намагатися приєднатися група осіб, яка була в опозиції до “молодої команди” реформаторів, які бачили автономізацію лікарень як ключовий момент у запуску реформ.

ref

Доля цього майбутнього утворення залишається не зовсім ясна, оскільки пані Богомолець пріоритетом реформ вважала медичні стандарти та гарантований пакет послуг. Без перебільшень, вирішити такі завдання без наявності власної фракції у парламенті та прямої підтримки домінуючої фракції та Президента країни просто не можливо. Розраховувати на таку підтримку – бути жорстоким оптимістом, оскільки даний реформаторський курс одразу призведе до візуалізації державної неспроможності в сфері охорони здоров’я.

Треба розуміти, що стандартизація медичної допомоги та визначеність з гарантованим державою мінімумом – це смерть олігархічно-люмпенівській моделі, яка налаштована вкладати свої прибутки не в медицину а в офшори. Тому ми скептично ставимося до перспектив і цього циклу. Ситуацію будуть обтяжувати успадковані помилки, як то роз’єднання первинної та вторинної допомоги, створення інституту так званого сімейного лікаря, ігнорування проблеми нелегального приватного ринку тощо.

Десь паралельними курсами будуть рухатись опозиційні медичні реформаторські проекти створені на базі прихильників автономізації. Одним з них буде сила, яку доручили очолити пані Сисоєнко. Можливо в Україні залишиться Квіташвілі. Однак цілком можливо, що альтернативи медичному руху на чолі з Богомолець ми не отримаємо. Цікавою і водночас дивною є позиція біло-блакитної медичної еліти (мова не про  пані Бахтєєву), яка не виявляє жодних активностей у цьому напрямку, хоча об’єктивно має кращий інтелектуальний потенціал. Є така підозра, що це продумана стратегія, мабуть, вони щось знають.

Загалом в полоні ілюзій та хибних очікувань від реформаторської діяльності населення території під назвою Україна буде знаходитись до повного краху другої Української республіки, яка піде у небуття разом з Ющенками, Ахмєтовими, Аваковими, Яценюками, Порошенками, Коломойськими, Вілкулами та Пінчуками. Піде вона разом з Леонідом Кучмою – головним автором цього посткомуністичного проекту. З цими персонами ніякої позитивних зрушень в медичній сфері не буде.

Але вертаємося до нашого круглого столу. Сам факт початку розмови про цінності та стратегії свідчить про початок нового циклу, можна навіть сказати реформаторського стартапу. Треба відмітити, що такий підхід є цілком вірним, і, будемо вважати, походить з аналізу помилок попередніх кроків. Насправді, весь дискурс, який привніс в українську медичну політику Квіташвілі був дуже вже по колгоспному простенький, а його апеляції до реформаторського пакету законопроектів викликали справедливу посмішку. А головне дискурс був не щирим. Не щирим, тому що насправді мова йшла не про автономізацію, а про легалізацію комерційної, нехай і обмеженої, діяльності лікарень в особі головних лікарів. Дати свободу «перекидати» кошти з однієї статті на іншу можна вирішити в нині існуючій організаційно-правовій формі. Ліжко-місце також не є проблемою. Нагадаємо, що 33 наказ МОЗ є підзаконним актом. Міністр міг просто взяти і написати: один лікар обслуговує одне ліжко, а не 20. Решту 19 можна було б зібрати і винести в підвал, приміщення закрити на ключ, батареї обрізати і таке інше. Для цього не потрібна автономізація взагалі. А для того щоб гроші йшли за пацієнтом, треба щоб вони були. До речі, де-факто, гроші давно ходять за пацієнтом, якщо пацієнт їх має у кишені.

Отже, в роботі круглого столу прийняли учать Володимир Курпіта, Ігор Найда, Володимир Симоненко та Костянтин Надутий.

Ігор Найда сказав два меседжа: принципи ідуть попереду цінностей, проблеми медицини не можливо вирішити без політичної діяльності.

«Цінності – це вторинне. Основою є принцип. Тобто це те, що не потребує ніяких доведень, тому що в кожної спільноти свої цінності: в моїй сім’ї свої цінності, у вас в організації свої цінності, в громадській раді при МОЗ можуть бути сформовані свої цінності (правда у них поки немає спільних цінностей, туди прийшли люди з різними цінностями), а ось міжспільнотне спілкування потребує саме принципів…основні принципи: принцип суб’єктності – кожен з нас є суб’єктом, якого потрібно поважати, принцип множинності – у кожного з нас є свої інтереси, принцип гармонії. Для того щоб рухатися вперед ми маємо повертати суб’єктність кожного. Є ще принцип недомінації – це ситуація, коли немає першого і немає другого. На превеликий жаль в сьогоднішній системі координації саме домінує принцип домінації – хто вище той тисне. Принцип ідеалу – ми маємо рухатись до чогось такого, що визначає те, що ми хочемо мати як опис нашої мрії. Тому ми маємо говорити про бачення, про принципи, які закладені в основі місії та призначення спільноти, яка хоче побудувати систему ОЗ. Вирішення питання ОЗ лежать в політичній площині. Ми не повинні заплющувати очі на те, що першою завжди йде політика. А політика – це гармонізація, гуртожиток різних суб’єктів максимально вигідних для кожного цього суб’єкту, тобто політика, це мистецтво гуртожитку, поєднання множин інтересів або призначень», – відзначив пан Найда.

Ще раз відзначимо, що сам факт розмови про цінності та принципи в такій сфері як медицина уже є позитивним явищем. Про них, правда, можна і не говорити, якщо дії та практики реформаторів бодай якось наводять на думку, що той чи інший реформаторський крок бере свій початок від божого начала. Цікаву думку колись висловила Маргарет Тетчер: якщо леді треба доводити, що вона є леді, то вона не є леді. Перефразовуючи «залізну леді»  можна сказати: якщо нам треба доводити, що ми орієнтуємося на цінності, то у нас з ними проблема.

Для українського політикуму цінності та принципи в законотворчій діяльності взагалі є слабким місцем. Наприклад, можна згадати «ідеологічне» обґрунтування введення 7% ПДВ на ліки у березні 2014 року. Або чого варті, приміром, ціннісні орієнтири міністра фінансів Яресько при обґрунтуванні фіскальних урядових ініціатив. За пані Гонтарєву та її колег вести мову взагалі не будемо. Схоже, ціннісна деградація це загально світовий тренд у політиці.

Відсутність ціннісної складової в політичній практиці та таврування ціннісного дискурсу моралізаторством, на нашу думку, багато про що говорить. І ще одна річ. Треба розуміти, що якщо людина не висловлює своїх ціннісних орієнтирів, то це відбувається у трьох випадках: або цінності у людини відсутні, або вони є не визначені (ціннісна еклектика), або вони є недобрі. Інших підстав приховувати ціннісних орієнтирів ми не бачимо.

Частина ІІ

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.