«П’єта». Сергій Савченко
На засіданні Громадської ради при МОЗ України також відбулося багато цікавого. З метою уникнення повторів ми вирішили виділити декілька принципово нових моментів. Для початку ми хотіли б звернути увагу на відсутність реакції аудиторії до абсолютно неправдивої інформації, яку дозволяють собі озвучувати в присутності міністра.
Мова іде про постійні маніпуляції з так званим нераціональним використанням бюджетних коштів. Творці міфу про фінансування ліжко-місця зайшли так далеко, що уже ототожнюють ліжко-місце з інфраструктурою. Для пропаганди підтягують, висновки експертів міжнародних організацій, які нібито встановили, що в Україні лише 35% коштів використовуються для оплати медичної послуги. Заступник міністра Ігор Перегінець, треба розуміти, користуючись цими даними в інтерв’ю «Інтерфакс-Україна» заявляє що 65% бюджету з’їдає утримання інфраструктури. А деякі гарячі експертні голови стверджують, що 51 млрд грн. (зведений бюджет ОЗ) витрачається «на гудіння ліфтів та опалення приміщень».
Ось цікаво, якби на публіку вийшов головний кардіолог/терапевт країни і сказав би, що у населення України артеріальний тиск 70/120 мм рт ст. (систолічний – 70, а діастолічний 120), також би всі промовчали? І не просто промовчали, а спокійно б спостерігали, як на базі цих даних приймались якісь медичні стратегії та програми?
Президент Всеукраїнської ради захисту прав та безпеки пацієнтів Віктор Сердюк акцентував увагу аудиторії на тому, що МОЗ ніхто не звільняв від виконання поточних функцій. Пан Сердюк справедливо і влучно підкреслив, що реформи це дуже добре, але хто виконуватиме чинне законодавство і забезпечуватиме пацієнтів інсулінами, сироватками, анатоксинами, вакцинами тощо. Насправді, складається враження, що МОЗ самоусунулось від виконання цих функцій, мабуть, виходячи з того, що за кордоном цим займаються інші інститути. Цілком можливо, але поки міністерство є виконавчим органом і воно повинно виконувати існуючі обов’язки та чинні закони, зокрема і закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та інші.
Складається враження що демонізація нераціонального використання бюджетних коштів та інших недоліків з якими бореться МОЗ, використовуються як привід відмовитись від виконання своїх прямих обов’язків.
В заключній частині огляду ми хотіли б закцентувати увагу читачів чи не на найголовнішу проблему, яка була озвучена офтальмологом Хассаном Фархатом. Для цього ми вирішили дещо вийти за межі виступу та реплік пана Хассана й доповнити його слова інформаціє з відкритих джерел.
Мова йтиметься про історію з Київської міською клінічною офтальмологічною лікарнею «Центр мікрохірургії ока». Ця історія бере свій початок з часів Майдану.
Відомо, що ті буремні події супроводжувалися значною кількістю важких поранень очей. Чинний на той час головний лікар центру Сергій Риков на вимогу влади не просто відмовляв у наданні спеціалізованої медичної допомоги людям з пораненням очей (постраждалих потайки передавали через вікна у темну пору доби), він створив механізм передачі поранених з Майдану в руки правоохоронців з їх наступним арештом.
Що ж примушувало пана Рикова до такої неблагородної поведінки? Думаємо, що не останнє місце тут відіграла органзіційно-правова форма держаної власності, до якої так прагнуть сьогоднішні реформатори, а також його успішна, але протиправна та аморальна господарська діяльність. Після призначення головлікарем Центру у липні 2010 року Сергій Риков реалізував наступну схему.
Страхова компанія «Сатіс» отримувала від пацієнтів кошти за госпіталізацію та розхідні матеріали для операцій по завищеним в 3-4 рази цінам. Це найвища ціна на території України, включаючи приватні клініки «Новий зір», «Ексімер, тощо.
Далі «кошти відмивалися» через ТОВ «Науково-впроваджувальна фірма «Еліпорт», яка безпосередньо закуповувала інструменти та розхідні матеріали у фірм-виробників.
Зібрані таким чином кошти не зараховувались на рахунки клініки, а розкрадались вузьким колом осіб на чолі з Риковим С.О., значна частина «зароблених» таким чином грошей віддавалась особам із контролюючих і правоохоронних органів для не притягнення винних до кримінальної відповідальності.
Зазначені злочинні схеми спричинили розкрадання та привласнення коштів на суми понад 200 млн грн. в рік.
Ми хотіли б дати декілька власних коментарів до представленої інформації. Хочемо нагадати усім прихильникам страхування (будь-якого), що страховий випадок має супроводжуватись страховою виплатою, а не страховим внеском. Якщо структура під час настання страхового випадку приймає платежі від громадянина, то вона може називатись як завгодно, але не страховою компанією. Потім, багато хто вважає, що страхова медицина, це запорука справедливих та обґрунтованих цін, тому її менеджери ні в якому разі не дадуть образити пацієнта. Як бачимо, ще й як дають – вартість операції у комунальному підприємстві у 3-4 рази вища за ринкову.
Сьогоднішні реформатори також розраховують на здешевлення від легалізації платежів.
Однак не це саме головне. Головним є те, що пан Риков, до звільнення з посади, а воно відбулося аж 16 грудні 2014 року (звільнення – це все на що спромоглася система) встиг зробити дуже багато дій, які яскраво продемонстрували пороки медичної системи і котрі треба просто хотіти бачити.
Сергій Риков в абсолютно правовому полі, не виходячи за межі своїх повноважень, наданих йому Статутом лікарні звільнив кілька лікарів та скасував кілька відділень. Зокрема були звільнені Наталія Костюк, Наталія Торчинська, Ігорь Москальчук, Андрій Жук та шукаючий справедливості на засіданні Громадської ради МОЗ Хассан Фархат. Формально ці люди були звільнені за статтею 40 КЗпП, частина 3 за систематичне порушення трудової дисципліни, розмови по мобільному телефону, відсутність лікарів на робочому місці без дозволу завідувача відділення або адміністрації. А по факту вони були звільнені за бажанням головного лікаря, який помстився підлеглим за громадянську позицію під час Майдану та після нього.
Окрім того, створивши умови «благопрєпятствованія», Риков примусив самостійно звільнитись ще кілька фахівців центру.
Ми у котре наголошуємо, що головною проблемою української медицини є інституційна проблема. Те що робить МОЗ з автономізацією лікарень є злочином.
Не можна під існуючі інститути передавати фінансові ресурси. Про це прямо, але не акцентовано говорить Хассан Фархат. Він сором’язливо просить звернути увагу міністра Квіташвілі на Статути лікарень, які провадять так звану самостійну господарську діяльність. Від себе ми хочемо додати: треба звернути увагу на функціональні обов’язки посадових осіб (головні лікарі, завідувачі відділеннями), які успадковані від радянської системи і використовують поки «в тиху». Після автономізації, вони будуть використовуватись відкрито і законно. Країна отримає десятки Рикових та сотні, а може й тисячі Хассан Фархатів, які замість того, щоб лікувати людей при будь-яких обставинах будуть ходити на Громадські ради і закликати до совісті людей, у яких її ніколи не було.
Показово, що наступницею Рикова держава призначила його співучасницю Любов Денисюк, співвласницю компанії-прокладки ТОВ «Еліпорт», через яку відмивалися кошти, що надходили на рахунки СК «Сатіс» та охоронці якої 27 березня у лікарні побили лікаря Москальчука.
Тому всі, хто закликає надати можливість МОЗ помилятись аби тільки щось робити, мають знати, що помилки будуть виправлятися у такий спосіб, як це відбулося в Центрі мікрохірургії ока – на місце гіршого приходитиме ще гірший. Наступний момент істини настане швидко. І якщо взимку 2014 людей передавали через вікна, то у черговий час Ч, через вікна вночі передаватимуть поранених не лише у офтальмологію, а і в торакальне, урологічне, нейрохірургічне та інші відділення, тому що крадії з новостворених автономізованих закладів будуть готові виконати будь-яку забаганку влади. Хоча цілком можливо, буде налагоджена ще «пряміша» передача в СІЗО, без будь-якої допомоги.
Висновок.
Починати треба не з фінансових питань, а інституційних. І для цього не треба спеціальна освіта. Для цього треба мати чутливість до слів про несправедливість таких лікарів як Хассан Фархат.
