0

Псевдореформа медичної галузі України імені Уляни Супрун

Кабмін наполегливо просуває законопроект № 6327 за авторством команди керівників Міністерства охорони здоров’я України на чолі з Уляною Супрун. Цей законопрект з пафосом називається медичною реформою, здатною покращити ситуацію у вітчизняній медичній галузі – надати медикам високу легальну заробітну плату, а пацієнтам – якісну медичну допомогу за рахунок держави.

Але за ретельного розгляду законопроекту одразу натрапляєш на суперечності, які унеможливлюють забезпечення анонсованих покращень:

 

  1. Законопроект безпосередньо порушує ст. 49 Конституції України, оскільки легалізує оплату пацієнтом за медичну послугу (вводиться завуальоване поняття співоплати і тарифу cпівоплати п. 7 ст. 12) та встановлюється обов’язок для застрахованої особи (якою автоматично стають всі громадяни України – п. 1.3 ст. 2) оплачувати отримання медичних послуг (п. 2.2 ст. 8) без жодних чітких гарантій їхнього відшкодування з боку держави. Існують лише обіцянки щорічного затвердження Кабміном переліку медичної допомоги, за який держава буде відшкодовувати кошти. Переліку цих послуг досі не розроблено, попри те, що уряд зобов’язався його розробити ще 31 листопада 2016 року. 
    Сама ж діяльність уряду свідчить про те, що розмір коштів на соціальні гарантії з року в рік зменшується. Це ж неминуче станеться і з відшкодуванням коштів за медичну допомогу, що призведе до повної оплати за неї пацієнтом. А за відсутності у хворого коштів, лікарням буде надано право відмовляти хворому в госпіталізації, навіть породіллям, незважаючи на ст. 10 ратифікованої Україною Конвенції Міжнародної організації праці № 102 щодо безоплатного надання державою допомоги при пологах.
  2. Законопроект порушує бюджетний кодекс, оскільки розподіл коштів на охорону здоров’я здійснюється не пропорційно населенню, прогнозу захворюваності або іншим критеріям, а за кількістю фактично наданих медичних послуг, що значно обмежить фінансування цих послуг у разі виникнення епідемій або надзвичайних станів з масовою загрозою життю і здоров’ю населення того чи іншого регіону.
  3. Законопроект передбачає централізацію всіх засобів медичної субвенції під управлінням спеціального нового Центрального органу виконавчої влади «Національна служба здоров’я». Простіше кажучи – гроші забирають у регіонів та громад і створюють єдиного закупівельника всіх медичних послуг. При цьому заклади охорони здоров’я залишаються на балансі і утриманні органів місцевого самоврядування, а фінансування їхньої діяльності здійснюватиметься централізовано, але не одразу при наданні ними медичної допомоги або послуги, а шляхом післяплати у невизначений термін.
    У органів місцевого самоврядування не залишається інструментів фінансування поточних витрат (за комунальні платежі і енергоносії) закладів охорони здоров’я на своїй території, бо навіть у тариф за вартість послуги їх не закладатимуть.
    За таких умов переважна більшість державних і комунальних медичних установ просто збанкрутує і змушена буде закритися.
  4. Функціонування «Національної служби здоров’я», єдиного закупівельника медичних послуг, створює благодатний грунт для корупції: закупівлі медичних послуг виводяться з-під дії закону про державні закупівлі і здійснюються без тендера, механізм їх розрахунку не зрозумілий, реальної медичної статистики немає і т.д. Немає зобов’язань щодо публічності, відкритості та механізму вирішення суперечок при наданні фінансування медустанов з боку «Національної служби здоров’я». При цьому централізоване фінансування «Національної служби здоров’я» медичних послуг стає єдиною можливістю отримання коштів за свою діяльність всіма медичними установами в Україні будь-якої форми власності.
    Один яскравий і негативний приклад міністерського нововведення ми вже маємо у вигляді закупівлі за державні кошти ліків і виробів медичного призначення через міжнародні організації, що постачають нам ліки невчасно та з простроченим терміном придатності. Так, наприклад, за 2017 рік Україна ліків так і не отримала, незважаючи на 100-відсоткову передоплату у розмірі 6 млрд. грн. наприкінці 2015 року. 
  5. «Національна служба здоров’я» буде одночасно формувати умови фінансування (виконувати функції прогнозування, визначати потребу у фінансуванні, визначати методику розрахунку вартості послуг і структуру самих послуг – п.1.1-1.7 ст. 9), здійснювати фінансування, укладати і розривати договори, тарифікувати послуги і переказувати кошти лікувальним установам п.13-1.4 ст. 9, проводить аудит використання коштів (п 1.8 ст 9), а також повністю контролює інформаційний потік щодо даної діяльності (п 1.9-1.10 ст. 9). До всіх цих процесів не буде долучено ані профспілок, ані представників медичної спільноти або інших громадських організацій. А найголовніше, «Національна служба здоров’я» буде сама себе контролювати та буде непідзвітна навіть Верховній Раді України. 
  6. До ще більшої безконтрольності діяльності «Національної служби здоров’я» призведе порядок призначення та повноваження її керівника. Так, голову цієї служби призначатиме Кабінет міністрів України з подачі Прем’єр-міністра відповідно до пропозицій міністра охорони здоров’я (п. 3 ст. 9), а його заступників призначатиме міністр охорони здоров’я з подачі самого голови «Національної служби здоров’я» (п. 4. ст 9). В результаті Верховну Раду повністю виведено з процесу проведення кадрової політики. Таким чином буде монополізовано вплив Прем’єр-міністра на функціонування цього центрального органу виконавчої влади, який розпоряджатиметься 80 млрд. бюджетних коштів, передбачених на охорону здоров’я на наступний рік.

Руйнування вітчизняної служби екстреної медичної допомоги

Незважаючи на супротив медичної спільноти, працівників екстреної медичної допомоги, профспілкових організацій, нелегітимні очільники МОЗ України продовжують нав`язувати «парамедичну» систему надання екстреної медичної допомоги на догоспітальному етапі – систему, яка абсолютно не прийнятна для нашої держави. 
Про це свідчить наказ від 09.08.2017 р. №918 «Про внесення змін до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників» (випуск 78 «Охорона здоров`я»), яким вводяться посади: інструктор з надання догоспітальної допомоги, парамедик, екстрений медичний технік. Крім того підготовлено проект Постанови Кабінету міністрів «Про внесення змін до Типового положення про бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги», в якому до складу бригади входять 2 парамедики та екстрений медичний технік замість лікаря та фельдшера.
В умовах військових дій на Сході України, зубожіння населення нашої країни, безпідставного скорочення лікувальних закладів через умисне зменшення державних субвенцій та протизаконні нормативно-правові акти, такі як Постанова Кабінету міністрів від 25.11.2015 р №1024 (скорочення ліжкового фонду), не завершеної реформи первинної медико-санітарної допомоги та й взагалі не сформованого інституту сімейного лікаря, відсутності лікарень інтенсивного лікування і відділень невідкладної допомоги в багатопрофільних лікарнях, жахливого стану автомобільних шляхів (а в сільській місцевості повного бездоріжжя), зношеності на 60% санітарного транспорту абсолютно неприйнятна для нашої держави парамедицина зруйнує роками напрацьовану і дієву систему екстреної (швидкої) медичної допомоги, що неминуче призведе до масових звільнень серед працівників цієї служби. Також хочемо зазначити, що зі складу бригади швидкої медичної допомоги виводяться водії-професіонали, бо медичний технік повинен мати лише просте водійське посвідчення, що неминуче призведе до дорожньо-транспортних пригод за участю бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги та загрози життю як членів бригади, так і пацієнтів.
За багато років працівникам екстреної медичної допомоги, медичній та науковій спільноті вдалося виробити чіткі алгоритми і законодавчу базу для надання екстреної медичної допомоги. Завдяки надбаному досвіду вдається справлятися з цим у межах «золотої години» і рятувати здоров`я і життя людей. Забезпечувати такий високий рівень дозволяє саме наявність спеціалістів: лікарів, фельдшерів, кардіологів, неврологів, реаніматологів, педіатрів у складі бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, які у найкоротший час після раптового погіршення здоров`я чи виникнення критичного стану не тільки встановлюють діагноз, а й негайно починають лікувати пацієнта безпосередньо на місці виклику і під час транспортування його до стаціонару. 
Досвід багатьох країн світу засвідчує: багато хто не відмовився від комплектації бригад (екстреної) швидкої медичної допомоги кваліфікованими лікарями, бо це забезпечує найвищій рівень якості надання допомоги та дає змогу зберегти життя багатьом пацієнтам.
На теперішній час екстрена (швидка) медична допомога в Україні – це єдина доступна, дієва та безоплатна система (наскільки це можливо в умовах постійного недостатнього фінансування), яка функціонує за схемою: лікар або фельдшер – до пацієнта.
Непродумані і не погоджені з медичною спільнотою зміни, які впроваджує вищевказаний наказ МОЗ, лише погіршать якість надання екстреної медичної допомоги, чим призведуть до значного зростання захворюваності і смертності серед населення України.

Таким чином, приєднуючись до акцій протесту Конфедерації вільних профспілок України, кожен профспілківець, кожен громадянин бореться за своє право на життя і здоров’я у власній країні.

Автор: Олег Панасенко

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.