1

Реформа охорони здоров’я: Витончене знущання

Останнім часом, читаючи заяви та інтерв’ю представників нашого МОЗу, став помічати нотки яких раніше не було. У них почало проглядати твердження, що незважаючи ні на які думки «зі сторони» – реформа буде доведена до кінця. Основний месидж таких заяв: «що б ви не говорили – ми все будемо робити по-своєму». Що в перекладі означає – «нам плювати на вашу думку». Більш того, несхвалення своїх дій з боку професіоналів (медиків і немедиків) і спроби пояснити їм як дивно виглядають таки підходи до реформи – в МОЗі розцінюються як підтвердження правильності своїх дій. Якщо згадати ситуацію літа 2016 – то ситуація змінилася, ніхто вже не хоче ні з ким радитися, ніяких мозкових штурмів і круглих столів, ніяких залучень до співпраці груп експертів. «Тільки так – і ніяк інакше». «Хто не з нами – той проти нас». Упертість, зведена в принцип. Реформатори поступово прийшли до ситуації жорсткого протистояння з усім професійним медичним співтовариством в країні, а також і з великою кількістю пацієнтів. Це мені трохи нагадує більшовицьку тезу «про наростання класової боротьби у міру просування до комунізму», що має на увазі, що чим правильніше наш шлях і чим ближче ми до мети – тим більше у нас буде ворогів. Така ситуація логічно може закінчитися тим, що коли ця реформа охорони здоров’я буде близька до кінця – проти неї буде вже вся країна до останньої людини.

В експертному середовищі розуміння ситуації поступово починає нагадувати паніку в обозі: від «потрібно уряду пояснити ЩО вони (МОЗ) насправді роблять» до «врятуйте-допоможіть, нас ведуть на бійню». Деякі експерти вважають, що «розумний ринок» здатний сам нівелювати зовсім вже відверті дурниці реформаторства, деякі вважають що не має, більше того, ринок може погіршити ситуацію. Є й третя сторона, яка вважає, що гірше ситуація вже бути не може, тому потрібно «хоч щось» робити (варіант: трясти дерево). Як же слід розуміти глобальні процеси в нашій охороні здоров’я, які ми спостерігаємо в даний момент і чому вони супроводжуються такими дивними заявами головних дійових осіб?

Після здобуття незалежності економіка країни зазнала приватизації, яка здавалася на початку 90-х років тотальною (після повної відсутності приватної власності в СРСР – це не дивно). Але деякі галузі були свідомо з самого початку заборонені до приватизації – щоб не порушити монополію держави. Держава вже тоді розуміла, що витримати чесну рівноправну конкуренцію з приватними структурами їй не під силу, навіть годі й смикатися. У тотальної держвласності залишилися, наприклад, автомобільні і залізні дороги, а також і медицина. Приватна медицина (створені з нуля підприємства) у нас покриває незначний відсоток медпослуг що надаються в країні, і це результат багатьох факторів, в тому числі і штучних чинників стримування з боку держави. Держава вважала, що так вона захищає населення від підвищення цін на медпослуги і контролює їх якість. Минулі 25 років показали, що нічого наївніше не могло бути. Ціни на медпослуги миттєво почав контролювати «чорний» ринок, бо вартість послуги на ринку бажанням уряду не контролюється. Послуга завжди коштує стільки, скільки вона коштує насправді. Чорний ринок в медицині розрісся до такої міри, що став повністю контролювати і самих медичних чиновників. Фактично, в нашій медицині немає ніякого іншого ринку, крім «чорного». При такому історичному підході до політики в охороні здоров’я – інакше і бути не могло. У даний момент ми спостерігаємо тектонічні зрушення у свідомості перших осіб держави (всі вони, до речі, великі бізнесмени і мислять саме як бізнесмени).

Судячи з того що відбувається – вищі держчиновники взяли курс на часткову приватизацію галузі. У самому цьому рішенні немає ніякої моральної компоненти, це просто економічне рішення, воно не погане і не гарне. Воно може бути навіть раціональним. Але зробити вони це хочуть досить мерзенними способами:
– не редагуючи Конституцію країни, яка недвозначно забороняє таке рішення;

– не дозволяючи ринку самому вирішити, які підприємства слід приватизувати, а які ні. Вони САМІ хочуть це вирішити, не включаючи ринкові механізми;

– не привертаючи трудові колективи лікувальних закладів до прийняття такого рішення;

– не дотримуючись трудового законодавства;

– не промовляючи самого слова «приватизація» до самого останнього моменту;

– не повідомляючи про суть того, що відбувається навіть самим рядовим виконавцям в МОЗі, використовуючи їх «в темну»;

– всі поточні і майбутні ризики перекладаючи на виконавців і пацієнтів, тобто на ВСІХ громадян країни;

– всі лікувальні установи, які наважаться не брати участь в цьому – заздалегідь оголошені «ворогами реформи» і їх шантажують припиненням фінансування.

Взагалі, слухаючи останні інтерв’ю реформаторів, все частіше згадуєш безсмертну тезу Нонни Мордюкової «А не братимуть – відключимо газ!». Цитую «Операцiийне керiвництво, як органiзувати систему надання первинноï медичноï допомоги на мiсцевому рiвнi. Видання 1 квiтня 2018», стр.37:

«Головним розпорядником бюджетних коштів у рамках цієї програми буде Національна служба здоров’я України. Необхідними умовами для укладення договору між надавачем ПМД та НСЗУ будуть:

  • отримання статусу комунального некомерційного підприємства (автономізація); 
  • впровадження медичної інформаційної системи та перехід на електронний документообіг; підключення до національної електронної системи здоров’я; 
  • оснащення закладів первинної медичної допомоги згідно з Табелем матеріально-технічного оснащення ПМД (Додаток 2);
  • кадрове забезпечення закладів первинної медичної допомоги (лікар ПМД та середній медичний персонал); 
  • забезпечення закладів первинної медичної допомоги ліками невідкладної допомоги (розробляється МОЗ);
  • забезпечення графіка надання невідкладної медичної допомоги 24/7 спільно з іншими закладами охорони здоров’я (ЗОЗ).»

Перекладаю на людську мову: щоб держава закупила послуги у державної же лікустанови, вона (установа) має вчасно змінити свій статус (причому новий статус дає ця сама держава і в будь-який момент може пригальмувати цей процес!), купити комерційний програмний продукт і потім купувати його підтримку у виробника, потрапивши в залежність від нього (причому гроші на цю покупку установа повинна щорічно знаходити невідомим способом, в держбюджеті цих грошей немає), також чудовим фактом є те, що даний програмний продукт лікарня купить для того, щоб отримати доступ до тих самих даних, які ця ж лікарня і ввела в систему (!), оснастити себе відповідно до Табеля, розробленим цією ж державою і який держава може в будь-який момент змінити (нічого, що таке оснащення залежить від фінансових можливостей самої держави?), далі установа повинна вирішити кадрові питання (знайти на ринку відсутніх сімейних лікарів, сестер і санітарок!), зробити це можна тільки переманивши їх у сусідів, пообіцявши цим кадрам зарплати, на які у неї не було грошей і при старому статусі, тобто установа повинна почати завищувати свої фінансові можливості, а попросту – брехати (!), забезпечити себе медикаментами, кадрами і обладнанням для надання невідкладної ЦІЛОДОБОВОЇ допомоги (знову питання до бюджету, якщо держава за попередні роки не змогла це нормально профінансувати, то ЗВІДКИ зараз повинні взятися ці кошти?).

Створюється враження, що держава намагається покарати лікустанови саме за те, що вона ж сама десятиліттями їх не фінансувала. Більш того, вона ставить умовою співпраці показати ті гроші, яких у них немає і бути не може, і які вони можуть добути тільки в якогось спонсора. Ким же може бути такий спонсор для невеликої районної лікарні? Уявіть собі начальника в’язниці, який десятиліттями крав продукти у в’язнів, а потім раптом став реформатором і погрожує відправити в штрафний ізолятор тих в’язнів, які занадто худі, і у яких на волі немає родичів, які могли б їм допомогти прогодуватися. Як критерій відбору виступають ваги, пульт управління від яких знаходиться в кабінеті у самого начальника, і які він може підкручувати як йому завгодно. Чи не занадто натягнута аналогія?

Тут потрібно розуміти, що коли наша держава висуває фінансово-організаційні вимоги до провайдерів первинної допомоги, вона насправді висуває їх не адміністраціям поліклінік, і навіть не до їх злиденного персоналу, який ризикує взагалі залишитися без всякої роботи, вона висуває вимоги до місцевих громад (community), це ЇХ держава намагається шантажувати. Вона відкритим текстом говорить громадам – ​​«Мені ці лікарні не потрібні, якщо вони вам потрібні – ви їх і фінансуйте! Але податки в центр я буду продовжувати збирати в звичному обсязі.» В одному з інтерв’ю вже пролунала фраза «Ми не будемо фінансувати ті ЦПМСД, які вчасно не укладуть з нами договори [на наших умовах]». При цій фразі усі прокурори країни повинні були одночасно підстрибнути як ужалені, але це чомусь не сталося. Держава відкритим текстом збирається порушити статтю 49 КУ в частині «Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування», а також «існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена» – і нічого не відбувається!

Держава вступила на слизьку доріжку шантажу своїх платників податків, наполегливо пропонуючи їм ще раз оплатити те, що вже було ними оплачено через податки. Держава не може зізнатися в тому, що зібраних податків катастрофічно не вистачає на заявлені цілі, і не може зізнатися, що є і не заявлені. Сам МОЗ, мабуть не до кінця розуміє КОГО він шантажує і ЧИМ саме. А шантажує він ВСІ громади країни тим, що відріже їх від мінімальної первинної медичної допомоги. Чим далі в ліс по цій доріжці йде держава (в особі МОЗ), тим більш товстих прокурорів ми маємо шанси побачити в кінці. Уявіть собі невеликий ЦПМСД, лікарі якого сумлінно зібрали і подали декларації пацієнтів, але в підсумку йому було відмовлено в укладенні договору через недотримання (справжнього чи уявного, хто перевірить) висунутих умов. ЩО тепер робити його персоналу, а, найголовніше, його пацієнтам? ЦПМСД автоматично закривається, так як місцева громада не може в середині фінансового року взяти його на утримання ЗАМІСТЬ держави, а пацієнти можуть досхочу милуватися своїми деклараціями. За фактом можна вже подавати в Конституційний суд чи ні? Формально будуть винні самі пацієнти, так як це У НИХ немає грошей на утримання поліклініки, держава тут вже як би ні до чого … Це дуже простий спосіб перекидання державою ризиків на самих клієнтів (пацієнтів) під прапором «не дамо знизити рівень надання первинної допомоги!». Податки зібрані, але НІЯКИХ послуг пацієнти не отримали … вони навіть проконтролювати дії держави не можуть.

Держава говорить, що НСЗУ створено для того, щоб платити за медпослуги. Це не вірно. НСЗУ створено для того щоб НЕ ПЛАТИТИ, інакше в його існуванні немає ніякого бізнес-сенсу для держави. Його творці – бізнесмени. В історії вже був прецедент, коли платники податків обурилися тим, що їхні податки витрачаються без їх контролю, більш того, навіть без формального звіту перед ними. Закінчився протест виникненням нової держави – США. Англійський король (сюзерен) вирішив, що це його право – збирати податки і обкладати митом жителів колоній, але витрачати їх на свій розсуд, без їхнього контролю (як було століттями). У Бостоні 16 грудня 1773 роцу терпіння жителів перевалило деяку умовну межу, і сталося «Бостонське чаювання». Основне гасло протестів був «Нема податків без представництва» (англ. No taxation without representation).

Наша держава звикла, що тільки у платників податків є зобов’язання, але абсолютно забула, що у неї теж є зобов’язання – надати послуги на цю суму. І ці державні зобов’язання БЕЗУМОВНІ! Інакше можна нарватися на ситуацію, коли податки також будуть платитися при дотриманні державою деяких умов. Не думаю, що державі це сподобається. Ситуація може зайти так далеко, що доведеться створювати нову державу. Наш в.о. МОЗ може розповісти подробиці як це було минулого разу, в 1773 році.

Якщо Вам сподобалася стаття підтримайте наш сайт матеріально. Великі справи робляться малими коштами

Карта приват: 5168 7555 2298 4299

 

Андрей Набоков

One Comment

  1. Наважусь коментувати:
    1. “Судячи з того що відбувається – вищі держчиновники взяли курс на часткову приватизацію галузі. У самому цьому рішенні немає ніякої моральної компоненти, це просто економічне рішення, воно не погане і не гарне. Воно може бути навіть раціональним. Але зробити вони це хочуть досить мерзенними способами:
    – не редагуючи Конституцію країни, яка недвозначно забороняє таке рішення;”
    Здається, що чиновники вирішили не редагувати Конституцію (ст. 49), о обійти її в напівзаконний спосіб зі сторони, оскільки: 1) – ця стаття вже і так не діє; 2) – зміни до Конституції не пройдуть, в т.ч. і з популістських мотивів; 3) – реформа, все-таки, вдарить по корупції, по чорному ринку мед. послуг в медицині, медицина та фармація стануть більш контрольованими державою, а не так, як нинішня анархія та безпредєл.
    2. В перехідний період реформи різкого скорочення штатів не буде, як і не буде скорочення мед. закладів. Про гроші на медицину знають тільки головні фінансисти – мабуть там прорахували, що в перші роки не буде 100% -й перехід на нов іЦПМСД та новий формат їх фінансування. Тож держава тут зекономить, але потім все налагодиться – там не лохи сидять.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.