0

Рік 2018. Велика політика та охорона здоров’я простими словами

 Soothsayer Painting by Andrzej Mazur

Soothsayer Painting by Andrzej Mazur

Для того, аби передати всі важливі події, які відбулися у 2018 році зовсім не обов’язково писати глибокоаналітичні, наукоподібні, а головне – серйозні тексти, оскільки у нас окрім помилок та відвертих свідомих дурниць в охороні здоров’я всі 27 років ніколи нічого не робилося. Тому можна просто та легко пробігтися по головним подіям, пояснити чому вони відбулися і зробити прогноз наступних помилок та дурниць на 2019 рік. Все несерйозно.

Рік, що минув виявився для системи охорони здоров’я незвичайним. Політична влада, тобто президент та прем’єр-міністр країни проявили довгоочікувану та оспівану в народі політичну волю – розпочали продавлювати задумане на первинному рівні медичної допомоги. І це дало свої результати – заробітна у деяких сімейних лікарів сягнула 16 тис або навіть деякі кажуть, що 20 тис грн.. Виявляється все елементарно. Ми просто не знали, що потрібно взяти і ввести подушне фінансування і назвати це все «гроші пішли за пацієнтом». А Гройсман знав, але довго про це нікому не казав. Багатьом ця ідея не дуже подобалася, тому треба було проявити волю, а вольових якостей чоловікові не займати – за десятки років в українській політиці ніщо так не тренується як її величність воля.

Ніхто, правда, не говорить, що подушне фінансування у нас уже так як років з 15 або й більше запроваджено на вторинному та третинному рівнях, але там воно не дало жодних фінансових результатів для лікарів і його там ніхто чомусь не називає «гроші ходять за пацієнтом». Там його називають «фінансуванням стін».

Також чомусь ніхто не каже, що фінансування душі – це страховий внесок, а фінансування пацієнта – це страхова виплата. За страховий внесок пролікувати нікого не можливо, оскільки він для цього не призначений. Іншими словами: не може грошей для «душі» вистачити для лікування «тіла».

Реформа первинного рівня стартувала з подушного нормативу (страхового внеску), який дорівнював 240 грн. Після того як Гройсмана підняли на сміх його подруга бандерівка Уляна Супрун оголосила про збільшення нормативу до 370 грн та корегувальні коефіцієнти для різних вікових груп, які збільшили базову ставку наступним чином: 1480 грн для дітей до 5 років, 814 грн для дітей від 5 до 17 років, 444 грн від 40 років до 64 грн та 740 грн тим кому 65 та більше. Звідки взялися ці коефіцієнти та гроші? А взялися вони з орієнтовного прогнозу кількості осіб, які не підпишуть декларацію з сімейним лікарем. Це приблизно 50%. Тобто гроші непідписантів перекинули на тих, хто підписав та розподілили через коефіієнти.

На «TRIGGER» ми не полінувалися і підрахували, що загальний кошторис первинної медичної допомоги за «мозівськими» коефіцієнтами на всіх громадян України  мав би складати 23,26 млрд. грн, тоді як бюджетних коштів виділених на первинну допомогу є лише 13,5млрд грн. Тобто нічого не сходиться.

Також ми не полінувалися і порахували, що якщо одній «душі», на яку виділено 370 грн на рік в рамках профілактики пройти перших чотири лабораторних тести з восьми задекларованих, а це загальний аналіз крові з лейкоцитарною формулою, загальний аналіз сечі, глюкоза крові та загальний холестерин (електрокардіограма (ЕКГ),  швидкі тести на вагітність, тропоніни, ВІЛ, вірусні гепатити не беремо), то всі гроші підуть в лабораторію. Тобто навіть 370 грн – це не є сума для пацієнта – це страховий внесок за громадянина.

Варто відзначити, що уряд, обґрунтовуючи достатність суми у 370 грн з різними там коефіцієнтами, переконує нас, що не всі підписанти звернуться за медичною допомогою протягом року, тобто підпишуть і не будуть ходити до свого лікаря, а ці гроші перейдуть хворим, визнаючи у такий спосіб, що цифра 370 – це страховий внесок за громадянина, і усім всього вистачить. Але називає цю всю аферу «гроші пішли за пацієнтом». Натомість кожний громадян, ідучи підписувати декларацію вважає, що це гроші його і нікому він їх не делегує. Навіть більше, громадян десь у глибині душі розраховує на 370 грн іншого співвітчизника, якщо доведеться звернутися за допомогою. Ось у такій цікавій країні ми живемо. Цікавими у нас є і уряд, і громадяни. Не ясно тільки за який кошт громадяни протягом року будуть здійснювати профілактичні заходи, якщо вони не ходитимуть до лікаря та не здаватимуть аналізів?

З цього усього виникає питання, а звідки взагалі гроші на зарплату лікарям, тим більше по 16 тис грн.? І, до речі, а яка питома вага заробітної плати в структурі витрат на фінансування первинного рівня тепер складає після таких зарплат? Бо до цього нам казали, що якщо ця частка складає 80%, то лікувальний заклад перетворюється у центри по виплаті заробітних плат та нікого не лікує й не обстежує.

Виявляється, що все дуже просто. Не випадково реформа первинки та співпраця з Національною службою здоров’я передбачена лише після автономізації та переходу лікувальних закладів під управління органів місцевого самоврядування, яке супроводжується скасуванням «броні» зі статті «заробітна плата», тобто ця стаття стає незахищеною, що означає встановлення будь-якої заробітної плати – нібито головним лікарем і нібито за умовами колективного договору.

Насправді, де-факто, ніякого колективного договору не існує (при феодалізмі його не може існувати) і ніякий головний лікар не визначає розмір заробітної плати. Виплату грошей лікарям визначають голови обласних та районних державних адміністрацій, міські голови, тобто головні феодали, під контролем уряду, який поки цих феодалів ще якось контролює.

На сьогодні дана вказівка забезпечити для преси квитанції з цифрами 16 тис грн.. Щоправда ніхто не каже, який відсоток лікарів отримали такі папери з бухгалтерії. Є підозра, що дуже невеликий. Однак цього відсотку вистачає, аби показати на камеру щасливих власників виграшних бухгалтерських роздруківок. Усім зрозуміло, що так зване підняття заробітних плат зроблено за рахунок коштів спрямованих на лікування пацієнтів, а також за рахунок коштів колег лікарів з якими не уклали угоди громадяни.

Проте настрій у сімейних лікарів зовсім не є святковим, оскільки всі розуміють, що заробітна плата не визначається колективним договором і призначається у ручному режимі. Якою вона буде через півроку – ніхто не знає. До того ж всі лікарі відзначають зростання навантаження мінімум удвічі. Якщо раніше «сімейнику» доводилося вести 2 500 громадян з яких 1 тис була реальними пацієнтами, то на сьогодні йому доводиться обслуговувати 2 тис пацієнтів, а також приймати вимоги цілодобового надання невідкладної допомоги.

Голосу пацієнта взагалі ніхто не чує. Для нього все залишилося погано або стало ще гірше. Взагалі виставляти досягненням для пацієнта той факт, що лікар почав заробляти 16 тис це все одно що примушувати споживачів газу тішитись із того, що голова Нафтогазу Андрій Коболєв заробляє за місяць мільйон гривень.

Якщо ж зайти у будь-який центр ПМСД, то ви побачите графік прийому сімейного лікаря: 3 години на день для обслуговування. Тобто мета реформи: збільшити час на контакт з пацієнтом – не досягнута. Також серйозні проблеми виникли у зв’язку з відміною обов’язкового відвідування хворих на дому на фоні зменшення доступності до викликів “швидкої”. У випадку відпустки чи лікарняного листа пацієнт залишається без лікаря. Це доведено. Заміни немає, залишається задовольнятися медичною сестрою. Ну, а якщо ви до направлення на аналіз сечі приставити баночку з чаєм, кинувши у нього три ложки цукру, то дуже велика ймовірність, що ви отримаєте бланк з нормальними показниками сечі. Це у Києві, пробували, проходить, тобто також доведено. 

Дуже «турботливо» на цьому фоні виглядає пропозиція від держави сімейним лікарям оформитися фізичними особами підприємцями (ФОП). Для цього в персі друкуються замовні статті, у яких сімейним лікарям пояснюють, що збільшення частки лікарів-підприємців позитивно позначається на економіці держави (тепер у нас лікарі і за це відповідають) та дуже добре позначиться на їх матеріальному становищі. Ось став ФОП і одразу матеріальний стан покращився уже до 30 тис грн. і більше. В МОЗ роблять вигляд, що не розуміють, що не може вважатися підприємцем людина, яка на 100% залежна від бюджетних коштів. Що не може бути ринковою професія, за яку жоден випускник медичного університету не заплатив ні копійки з власної кишені, тобто ніхто з абітурієнтів за весь час існування України на всю країну не вступив на контрактну форму навчання (Микола Єфремович Поліщук казав мені, що він знає такого одного і обіцяв дати телефон, але так я і не дочекався).

При цьому ні в кого не виникає питання чому ніхто не агітує вузьких спеціалістів – лікарів ІІ та ІІІ рівня – ставати підприємцями. Відповідь на це питання дуже проста: тому що сімейні лікарі не потрібні ринку, а спеціалісти потрібні. «Сімейники» Не потрібні з двох причин: тому що просто не потрібні і тому що за їх послуги не можуть платити з власної кишені – дорого для пенсіонера з доходом у 1600 грн. платити за візит до лікаря. Але непотрібність ринку зовсім не означає непотрібність громадянам. Наприклад, поліція також не потрібна ринку, особливо якщо вона тримає руки на грудях і спостерігає у посадці як селяни з мисливськими рушницями відбивають в полі у бандитів вирощений врожай.

Витискання в ринок сімейних лікарів має кілька пояснень. Уряд розуміє, що феномен високих зарплат є тимчасовим та штучним, тому пропонує «сімейникам» підзаробити «на стороні» (це важливо розуміти, коли ми чуємо про гарантовану безоплатність допомоги на первинному рівні). Але уряд також розуміє, що грошей «на стороні» ніхто не заробить. І нічого страшного у цьому немає, а профіт для держави є – у статусі приватного підприємця його буде набагато простіше послати подалі і у такий спосіб позбутися зайвих. Ось саме так безславно та трагічно для сімейних лікарів закінчуються безвідповідальні спроби зробити їх центральною фігурою охорони здоров’я і передати їм бюджети всіх рівнів допомоги, про що уже й ніхто не згадує.

Ну й не можна у цьому контексті не згадати про славетну програму президента про будівництво сільських амбулаторій за гроші героїчно відібрані у попереднього президента Януковича. Про проект було оголошено восени 2017 року у стінах Національного університету ім. Богомольця в присутності Катерини Амосової устами Марії Гайдар – автора цієї геніальної ідеї. Мова іде про 505 амбулаторій за 5 млрд грн.. Майже по 10 млн грн. на амбулаторію.

З того часу зі слів міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Геннадія Зубка ніби побудовано «півтори» амбулаторії, й те злі язики кажуть, що за гроші якихось іноземних грантів. На презентацію цієї ініціативи президента до актової зали головного медичного університету країни звезли головних лікарів з усіх куточків нашої великої держави. Уже тоді було зрозуміло, що єдиною метою цієї акції було повідомити селянам у білих халатах, що науковим керівником дисертації Марини Порошенко була Катерина Амосова. Знала б Катерина Миколаївна, що це не допоможе їй у війні з Гройсманом та Супрун, мабуть, не приймала б участь у цій клоунаді з сільськими амбулаторіями.

Звичайно непересічною подією медичного життя країни треба вважати загальнонаціональний форум «Нова соціальна доктрина», який організувала найбільш рейтингова кандидатка у президенти Юлія Тимошенко. Захід відбувся 23 листопада в рамках самоосвіти Юлії Володимирівни. На двадцятому році перебування у політиці ледіЮ стало цікаво як нам «обустроіть» охорону здоров’я. Треба сказати, що подія дала певну поживну субстанцію для роздумів пані Тимошенко, але судячи з дуже млявої реакції на сам форум (станом на січень ніякого руху не спостерігається) обійшла стороною партію «Батьківщина», незмінним лідером якої вона є.

Це свідчить про те, що президентські вибори не стануть потужним поштовхом для активних дій у цій сфері, хоча деякі висновки можна уже зробити. Юлія Володимирівна нічого не розуміє в охороні здоров’я, але хоче зробити щось корисне для людей. З цією метою вона пробує знайти потрібних експертів, які б їй підказали потрібний напрямок. Поки таким напрямком для Юлії Володимирівни є впровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування у комплексі з податковими реформами, які дали б можливість бізнесу без проблем для нього додатково підсипати грошенят хворим і нужденним. Очевидно ця розумна ідея майбутньому президенту прийшла в голову опісля того, як економічні експерти написали для неї Новий економічний курс України, у якому з сторінки 207 по 246 розповідається про оптимальну податкову систему. Ні, написано дуже добре, але чомусь там ні словом, ні натяком про податок для охорони здоров’я, який мав би запустити оспіване в народних легендах страхування. Однак, критикуючи Юлію Володимирівну, треба розуміти, що з усіх кандидатів у президенти вона єдина, хто цікавиться даною проблемою.

Серед політичних підсумків року важливо констатувати, що після перемоги на виборах Петра Порошенка і приходом в уряд таких осіб як Квіташвілі та Супрун у 2018 році медична громадськість остаточно поляризувалася з утворенням непримиренної опозиції та провладних. До 2014 року нічого подібного ми не спостерігали і все медичне середовище виглядало дуже однорідним та єдиним.

Якщо використовувати дуже делікатну термінології, то сьогоднішніх опозиціонерів можна назвати табором помилок і яловості, а сьогоднішніх новаторів можна назвати табором безвідповідальності та невігластва.

Прогнозованою помилкою 2019 року буде очікування повної дискредитації команди Гройсмана з боку опозиції та віра опозиції у власний інтелектуальний продукт, який вона створила як альтернативу.

Хочу дуже розчарувати. Сама по собі дискредитація опонента, а вона безперечно буде, не поверне народної любові до колишніх. Так само як не повернулась любов до колишніх Томенка, Безсмертного, Катеринчука та їм подібних. А той інтелектуальний продукт, яким вони володіють виявиться яловим і не дасть нового життя в охороні здоров’я. Не тому що він не інтелектуальний, а тому що він мертвий, неактуальний і написаний мертвою мовою, такою собі бюрократичною латиною. Тому наступним прогнозованим явищем після розчарування теперішньою владою буде повна народна апатія та недовіра.

Все на що може розраховувати сьогоднішня медична опозиція в умовах політичної несуб’єктності, так це на політичну еліту. Якщо остання обере тактику окозамилювання, то послуги ялових будуть затребувані. До окозамилювання треба віднести новий цикл по розробці нової податкової системи та страхової медицини.

За таких «розкладів» у 2019 році система охорони здоров’я продовжить процеси деградації та фрагментації. Ці процеси не є відірваним від нашого життя, вони відбуваються синхронно з аналогічними у суспільному житті.

Цілком можливо, що не все буде так трагічно, і ми побачимо запит на щось здорове і правильне в охороні здоров’я з боку політичної влади. Але тоді гостро постане питання кадрів. Дуже гостро.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.