0

Рівні можливості VS рівні умови, або династії проти кланів

Війна світів. М. Копейкін

Війна світів. М. Копейкін

З’явилась нагода продовжити тему корупції та спадкоємності в медицині, підняту Сергієм Бакшеєвим. Тільки у нашому розумінні йдеться про медичні клани та медичні династії. А ще з’явилася нагода пояснити що таке країна рівних можливостей і чим вона відрізняється від країни рівних умов. Ну, і можна пару слів буде сказати про країну феодальних правил.

Наштовхнула на цю тему стаття під назвою «Рецепт приготування лікаря в Німеччині».

Ми часто чули про США як країну рівних можливостей, однак мало хто розумів що воно таке – рівні можливості. Спроби демонізації американської соціальної нерівності тезу про рівні можливості надійно затирали у нашій свідомості. Дійсно, як це воно так: соціальна нерівність та рівні можливості – оксюморон.

«Рецепт приготування лікаря у Німеччині» дуже добре показує, що таке рівні можливості. Рівні можливості – це право прийняти участь у конкурентній боротьбі за дефіцитний соціальний ресурс. Нагадаємо, що дефіцитним соціальним ресурсом є влада, престиж, фінанси, зв’язки, положення в соціумі. В країні «програвшого» нацизму процес боротьби починається ще зі шкільного класу. Приймають у ньому участь діти батьків різних за соціальним статусом. Критерієм конкурсного відбору є виключно знання. Це дає можливість лише 5% найкращих учнів у школі стати претендентом на навчання у медичному закладі. Важливо розуміти, що серед тих 5% дааааалеко не всі хлопчики та дівчатка є дітьми лікарів, і цілком можливо, що медична династія деяких родин переривається після шкільного випускного.

В статті не написано, як процеси відбору відбуваються далі, але у сусідній Польщі вони продовжуються. В процесі навчання в медичному університеті структурування за рівнем знань та організація медичної ієрархії триває. Найкращим надається право отримати найдефіцитніші спеціальності, які дають можливість більше заробляти і отримати більше дефіцитного соціального ресурсу. Користуючись нагодою, зазначимо, що так звана загальна практика в світі не є престижною спеціальністю. «Почесне» звання «дженерал практишн» присвоюється жертвам чесної конкуренції – посереднім особам. Одним словом син нейрохірурга зовсім не обов’язково стане нейрохірургом. Цілком можливо, що все життя йому доведеться бути помічником загального хірурга.

Тобто, що хочеться сказати. Ніхто не може заборонити професору передавати свої знання і секрети своїм дітям. Ніхто не примушує дітей лікарів демонстративно міняти фах, щоб їх не звинуватили у корупції. Ніхто не каже, що діти лікарів у наступному поколінні мають мити унітази на залізничному вокзалі. Ніхто не вимагає від них міняти прізвища. Безперечно, син чи внук  професора матиме кращі умови аніж син доярки. Але можливості вони повинні мати рівні.

Рівні можливості – це можливість проявити всі свої сильні якості надані природою. Образно кажучи, син професора і син доярки зобов’язані вийти бігову доріжку і пробігти умовних 110 метрів з бар’єрами. У них ніхто не питає чи споживали вони достатньо білкової їжі протягом останнього року і в яких умовах вони проживали: у розкішних апартаментах чи у картонній коробці на Південному Бронксі.

Безперечно син багатих батьків мав кращі умови для підготовки і його перемога у інтелектуальних змаганнях є більш ймовірною та очікуваною, але, як показує практика, син доярки може виявитися більш здалим. Безперечно батьки статусних дітей дуже добре знають про ці ризики і тому роблять все можливе, щоб інститут відбору був «ліквідований як клас». Погодимося, коли син професора програє сину професора – це не приємно, а ось коли син науковця програє сину доярки – це уже біль. Особливо нестерпним він є для наукових колгоспних жлобів.

В Україні, після впровадження ЗНО, формально також з’явився відбір на основі знань. Однак, цей відбір має багато «але», які надають право здобуття вищої медичної освіти особам, які не повинні опинятися в медицині.

Але вся порочна суть системи проявляється в процесі вищої медичної освіти, у якій закладаються основи потворної медичної ієрархії. Це відбувається внаслідок абсолютного свавілля медичних феодалів, які повністю нівелювали систему оцінювання і скасували будь-які інститути конкурсного відбору. Феодали віддають в руки неуків дефіцитний соціальний ресурс. Треба сказати ми уже бачимо результати феодальної політики по якості верхівки соціальної піраміди.

Отже, країна рівних можливостей – це країна у якій людині дають можливість проявити всі свої сильні якості надані природою. Прикладом такої країни є США. Антиподом США був СРСР. Радянський Союз був країною рівних умов. Комуністи намагалися передусім створити рівні умови (нехай і в бідності), а уже потім відбирали найкращих. В СРСР лібералізму (справедливої конкуренції) було значно більше, аніж в феодальній Україні. В Радянському Союзі відмінникам надавалося право вибору фаху та місця роботи.

Однак курс на феодалізм був взятий саме за часів СРСР. Причиною феодалізації стала підпільна комерціалізація медицини та створення нелегального ринку медичних послуг. Нелегальна комерціалізація стала причиною трансформації медичних династій у медичні клани – організовані злочинні угруповання на базі родинних зв’язків, які під ширмою соціальної функції медицини займаються брутальним мародерством і казнокрадством.

Династії передають медичні секрети лікування та правила поведінки в бізнесі, і це є нормально для комерційної діяльності.

Клани передають кримінальний бізнес у спадок, захоплюють і «віджимають», розробляють нові схеми та  створюють нові точки кримінального «росту», і це є також нормально для нелегальної комерційної діяльності.

Наші реформатори роблять вигляд, що всіх цих проблем немає. Але вони є. І головна проблема полягає у тому, що посередні та слабкі намагаються поставити собі на службу кращих і сильних. Але реформатори забуваються, що кордони зі світом відкриті, і сильні не стануть їм служити та залишать країну. Для того щоб побудувати медичний феодалізм, мало скасувати ліберальні правила гри, треба закрити кордони.

Замість висновків. При СРСР під час забігу на 110 метрів з бар’єрами спочатку намагалися комусь напередодні вколоти допінг, або пізніше увімкнути секундомір. В Україні просто перейшли до імітації забігу, а на п’єдестал пошани почали запрошувати  людей, які взагалі не приймали участь у змаганнях та відсутні у протоколі. Таких речей не дозволяють собі навіть в африканських країнах. В студентські роки мені розповідали нігерійські студенти, що домовленість за здачу іспиту в університеті – це за замовчуванням «3». Ніхто ніколи студенту в Нігерії за якого домовлялися не поставить «4» або «5». В нашій країні п’ятірку можуть поставити «нулю». Так, саме «нулю», бо на двійку ще треба щось знати. В Нігерії за звинувачення в домовленостях між студентом та викладачем загрожує тюремне ув’язнення на тривалий термін. Ось з цього треба було починати реформування. Але у феодалів свої реформи. 

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.