1

Розмови про головне: що ми не бачимо в медичній сфері?

Є такі розмови, які назрівають давно, але для того, аби їх почати потрібний якийсь привід. А цього приводу все не траплялося і не траплялося. Або якщо щось і підверталося від чого можна було б відштовхнутися, то виникала якась термінова ситуація, як то обрання голови НСЗУ чи інтерв’ю заступника «в.о.» міністра, на яке не можливо не відреагувати. Але тут чергова правдива стаття Андрія Набокова «Реформа охорони здоров’я: Що таке «реформа»?», як завжди з оригінальною подачею і уже не можливо не розпочати говорити про те, що давно хотілося.   

Починаючи свою статтю Андрій Набоков повідомляє про відсутність прийнятого глосарію термінів. Далі сюжетна лінія тексту вибудовується так, що фактично виводить читача на проблему реальності. Автор статті пропонує “легалізувати” реальність шістьма тезами «визнання».

Я почну розмову саме з реальності. Робота з реальністю є самою важкою частиною діяльності «суспільного мозку» і залежить від якості людського матеріалу. Деякі нації практично нездатні зчитувати реальність, або краще сказати – бачать її у дуже спрощеному, примітивному вигляді. Українці є постгеноцидною нацією і мають безліч філософських, політичних та соціальних скотом – сліпих ділянок у полях зору. Навіть якщо винести за дужки цієї розмови свідоме ігнорування певних проблем медичної сфери медичною елітою, пов’язане з небажанням визнавати самі гострі проблеми в силу корисливих чи ще якихось інших причин, – то охорона здоров’я для українців є абсолютною скотомою. Саме тому якась частина медичної і немедичної громадськості постійно задають питання на зразок: «куди нас ведуть?», «що відбувається?», «яке ваше бачення?» і таке інше.

Запитують, тому що самі не бачать, але відчувають або розуміють, що щось не так. Водночас усі змушені йти, оскільки життя вимагає рухатись. Ситуацією користаються більш розвинені суспільства. Перефразовуючи  Біблію: сліпого ведуть блудним шляхом без будь-якого страху бути проклятим. Все це нагадує ескалатор на птахофабриці, на котрий скеровують курей, які піднімаються уверх з гордо задертою  головою. На горі на цю голову чекає барабан з ножами на рівні шиї.

Ми не бачимо філософії в організації медичної допомоги. Філософія організації системи надання медичної допомоги громадянам є близькою до філософії створення спецслужб. Для більшості обивателів американське ЦРУ і російське ФСБ – це структури, які створені для того, щоб підглядати та підслуховувати за громадянами всередині країни, виявляти шпигунів та обмінюватися ними і тому подібне. У кращому разі, спецслужби сприймаються простими людьми як структури, котрі запобігають викраданню креслень атомної бомби, крилатої ракети, винищувача/бомбардувальника тощо.  

Насправді спецслужби створені для того, аби захистити смисли, за допомогою яких еліта управляє низами, а також захисти малоосвічені маси від зовнішніх ідеологічних впливів. Справа у тому, що маси дуже падкі на різного роду соціальні експерименти в силу своєї соціальної незрілості. Це в джунглях можна прийти в плем’я пігмеїв і проповідувати християнство або марксизм-ленінізм. До слова, Україна загалом і є європейськими джунглями – місцем проповідувань різного роду «духовних» практик з усього світу: від «скрєп руского міра» до кришнаїзму.

Отже, якщо висловлюватись більш просто, то спецслужби охороняють національне розуміння добра і зла. Це і є національною безпекою і захистом національних інтересів. Для англосаксів добром є рух людини до Бога. Для цього людині потрібна зовнішня свобода, оскільки вона дає можливість прожити власне життя. Англосакси вважають, що духовність – це пізнання себе, це творчість, і цього не можна зробити, якщо жити чуже життя і виконувати чужу волю, навіть якщо ця воля буде правильною. Тому свобода у англосаксів є цінністю і її не можна делегувати нікому.

В російській цивілізації еліта веде простолюдинів не до Бога, а до Політбюро, тобто до себе самих. Духовністю у них вважається пізнати не себе, а царя або президента, якусь малу групу керівництва державою тощо і догодити їм, оскільки члени Політбюро є джерелом сакральних смислів життя і носіями добра, без яких челядь пропаде. І тому простолюдин має пожертвувати свободою на користь цих осіб, оскільки свобода є небезпечною для росіянина.

Ірраціональне у російської людини знаходиться не всередині неї самої (почуття), а ззовні. Тому, якщо поштовхом до дії у західної людини є «серце», то у російської людини поштовхом до дії є зовнішній чинник – настрій священика, президента і таке інше. До речі, фахівці вважають, що в основі будівництва Керченського мосту на зламі тектонічних плит та нестійких ґрунтів лежить намагання догодити  ірраціональному «центру» в особі Путіна. Для архітекторів – це справа честі – відчути царя і догодити йому. Важливо розуміти, що не сам міст, не його досконала форма, не відчуття задоволення від з’єднання двох частин землі та полегшення комунікацій співгромадян, а саме приємність від ірраціонального, яке знаходиться ззовні.

Так, англосаксонська система будівництва умовних мостів є більш ефективною ніж російська, але якщо хтось думає, що для того, аби підвищити якість будівництва варто просто на основу російської соціальної піраміди принести цінності англосаксів і все зміниться – той, звичайно, помиляється. Але помиляється ще більше той, хто вважає, що треба витратити умовних сто років на роботу спрямовану на підвищення якості людського матеріалу на 1/6 суходолу й потім прищепити свободу як цінність.

Ми маємо розуміти, що пекло не реформується, зло було, є і буде, і воно десь має дислокуватися. Чомусь воно розташовується на північному сході від нас, а Рональд Рейган назвав це місце Імперією Зла.  

Так ось, повертаючись до теми, спецслужби обох країн слідкують, щоб ніхто не порушив ось це розуміння добра і зла, інакше воно обернеться національною катастрофою. І це насправді так. Якщо росіянину дати зовнішню свободу, а у англосакса її забрати, то на них усіх чекає крах.

Система організації медичної допомоги – це також продовження розуміння добра і зла. В російській культурі не можна лікарю надавати повноважень самому визначати вартість за свою роботу, оскільки це призведе до суспільної катастрофи.

Приклад. Можливо хтось пам’ятає теракти у столиці Франції 13 листопада 2015 року? Тоді виникла паніка і гострий попит на послуги таксі. Паризькі таксисти не збільшили ціну на проїзд, а зменшили, допомагаючи містянам навіть безкоштовно залишити небезпечні зони атак терористів.

Аналогічний випадок у Росії – вибух 24 січня 2011 року в московському «Домодєдово», в результаті якого загинуло 37 чоловік та більше півтори сотні отримали поранення. В результаті масової паніки попит на таксі з метою евакуації з аеропорту суттєво зріс, чим негайно скористалися таксисти та власники приватних авто, піднявши ціни у 10-20 разів.

Про що свідчать ці приклади? Людині з психологією мародера не можна дозволяти використовувати людську безвихідь з метою заробітку. Мародерство так само не лікується, як і не реформується пекло. У цьому, власне, і полягає проблема з організацією медичної допомоги в Україні – вища політична влада представляє лікарів як потенційних мародерів. Тому політична верхівка намагається самостійно встановити вартість медичної послуги, оскільки вважає, що українським лікарям цього доручати не можна – буде ефект «Домодєдово». Хоча мародером якраз є сама влада. Введення 7% ПДВ на лікарські засоби у квітні 2014 року, використовуючи постреволюційний хаос та початок військової агресії, є прямою ознакою мародерства. Тут варто нагадати, що початковою була прийнята ставка у 20%, а 7% – це результат компромісу.

У своїй поведінці політична влада спирається на значну частину українського суспільства, котра вважає, що складати ціну при хворобі – це наживатися на людській біді. Лікар, котрий називає ціну за свої послуги – моральний урод. Ціну на послугу має встановити третя сторона – держава – інститут організації суспільного життя, який є джерелом справедливості.

Що залишається поза розумінням. На Росії політична еліта, яка упорядковує всі сфери російського життя і запобігає мародерству, сама не є мародерською. Або, принаймні, ступінь її мародерства є на порядок нижчим ніж у підпорядкованих їй лікарів. В Україні ситуація діаметрально протилежна. Мародерська політична еліта намагається організувати ціноутворення у середовищі, морально-етичні засади функціонування якого є на порядок вищими.

При так званій розбудові національної моделі української охорони здоров’я лікарям треба дати відповідь на запитання до яких «таксистів» вони належать: французьких чи російських? Українським громадянам треба дати відповідь на запитання: хто для них є українські лікарі – мародери чи порядні люди? Якщо суспільство триматиме своїх лікарів за сміття або вважатиме прислугою, то тоді воно має розуміти, що будуватиме стосунки з такими лікарями за допомогою посередника – держави. Ну а ким у даний історичний відрізок є політична еліта і що собою являє сучасна українська держава написано, думаю, доступно і однозначно.

Це початок, далі буде!

Анатолій Якименко

One Comment

  1. огромное количество государственных служб “наживаются на беде людей”:
    – пожарники
    – службы газа и сантехнические (водоканал)
    – юристы и правоохранители
    – похоронные службы и т.д.
    но никому не приходит в голову требовать их бесплатной работы
    Странно, да?)))

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.