0

Система охорони здоров’я: галузь економіки чи соціальна сфера?

Роки незалежності показали, що не зважаючи на наявність десятків кафедр та сотень науковців, які позиціонують себе знавцями організаторів охорони здоров’я, розуміння ідеології та теорії комуністичної моделі медицини знаходиться на рівні розуміння ідеології ісламу.

Наприклад, ми знаємо, що в ісламі є Аллах, пророк Магомет, свята: Курбан-байрам та Ураз-байрам. Знаємо, що там всі ходять у білому і щось намотуються на голову таке саме біле. Так само і з радянською системою охорони здоров’я. Нам відомо, що головною була «політика партії», був пророк Семашко, є свято медичного працівника та конкурс на кращу медичну сестру. На голову вчать одягати медичну шапочку ще з студентських років та носити білий халат. Ми знали, що періодично треба заходити до начальства у кабінет падати на килим  бити поклони, щоб розкаятись у сподіяному.

Але, як тільки ті, що це створили припинили нас контролювати, оскільки опинилися в іншій країні все перестало працювати. Медичний «іслам» оголосили ворожою релігією, оскільки хтось сказав, що він утримує лікарів у рабстві – заважає лікарю вільно обрати собі рабовласника, або навіть кілька рабовласників. Також з’ясувалося, що брак грошей, пов’язаний з фінансуванням «мечетей», тоді як треба фінансувати правовірних.

Для того, аби порвати з «ісламом», було запропоновано перейти у медичне «християнство». Для цього запросили американських та європейських місіонерів, які нам принесли нових святих – сімейних лікарів, а також нові цінності – первинний рівень медичної допомоги  та нові принципи – гроші йдуть за пацієнтом. Згодом ті, хто це все розпочав назвав усе це геноцидом. Місіонери виявилися «педерастами» та «лесбіянками».   

Поодиноким людям в Україні стало зрозуміло, що систему медичного забезпечення доведеться створювати самостійно, при цьому не вдасться проігнорувати існуючі системи, – у них доведеться розібратися, але не для того, аби змавпувати якісь елементи, а лише для того, аби осягнути на незвичному для медиків політкио-філософському рівні що це воно таке – система.

Інтернет-ресурс «Економіст» опублікував статтю «Эксперт: медицинская реформа в Украине – путь к пропасти» за авторством Андрія Криворака – економічного експерта. У цій статті наводиться приклад з німецьким інженером, у якого стався серцевий напад на території СРСР, де він перебував у робочому відряджені. Після надання допомоги німець подякував долі, що цей випадок стався з ним не в Німеччині, а в СРСР, оскільки у нього дома лікарі такої кваліфікації на виїзд не приїжджають. Увага, німець це розумів і констатував, а експерт Криворак зрозумів важливість цих слів тільки нині і пояснив їх значення лише у жовтні 2017 року.

Правила написання правових документів та законів категорично забороняють використання різного роду скорочень та абревіатур. Думаю, багатьом відома мережа продуктових супермаркетів під назвою «Екомаркет». Я завжди вважав, що перша частина «Еко-» означає «екологічний», доки випадково не почув слів рекламної пісеньки в цьому супермаркеті: «Екомаркет» – економний супермаркет.

Нам часто після 1991 року доводилося чути тезу про те, що медицина – це галузь економіки. Нам всім здавалося, що галуззю економіки медицина стала з приходом до нашої країни капіталізму. «Медицина це місце де так само заробляють кошти», – казали нам. Але насправді все не так. Приставка «еко-» з’явилася при комуністах. Саме в рабстві, коли рабська праця приносить надприбутки медицина є галуззю економіки. За таких умов набагато дешевше витрати кілька карбованців на курс пеніциліну, аби пролікувати пневмонію, аніж витрачатись на поховання та шукати нового працівника. Зовсім інша справа при клятому капіталізмі та безробітті, який його супроводжує. На ринку праці на одне робоче місце може претендувати кілька осіб. Для капіталіста більшість працівників легше замінити на нових – молодших та дужчих. І для того, аби заслужити особливе ставлення роботодавця – працівнику необхідно бути дуже потрібним. Але на Заході також лікували  та лікують пневмонію, причім не гірше як в СРСР й тим більше не гірше аніж в Україні.

Які висновки можна з цього зробити? При капіталізмі головною мотивацією створення системи охорони здоров’я є сумління та сором політичної та економічної еліти, а не економічна доцільність. Тому при капіталізмі система охорони здоров’я є соціальною. Вона не є галуззю економіки і не призначена для отримання прибутку. Вона виконує соціальну функцію та гуманістичну місію. Натоміність при соціалізмі, як це не дивно звучить, медицина якраз була “екомедициною”, тобто галуззю економіки, яка приносить прибутки власникам засобів виробництва – КПРС.

Лікарі та лікарні при капіталізмі насправді є суб’єктами ринку. Вони заробляють гроші і отримують відшкодування у вигляді відсотку за надану послугу або з бюджету, або зі страхового фонду. У кожній країні цей відсоток різний. У США він складає 40-45%, у Норвегії 97%. Відсоток відшкодування, котрий наближається до 100% створює ілюзію державної медицини.

Перехід на капіталістичні методи господарювання, окрім опції виводити прибутки підприємств в офшорні зони, дав можливість українській політичній еліті не платити за медичне обслуговування. І політична еліта цими можливостями скористалася, оскільки немає ні совісті, ні сорому. Фінансування системи ОЗ відбувається виключно під загрозою соціального вибуху, тобто коштів витрачається рівно стільки, щоб забезпечити соціальний спокій.

Окрім того, варто нагадати, що українська політична еліта не має спорідненості із власним народом, на відміну від російської. У Ахмєтова, Коломойського, Пінчука, Гройсмана, Порошенка та інших немає ніяких почуттів до українців. А для того, аби розлучитися з грошима на медичну допомогу потрібні саме вони – почуття. Не політична воля, а почуття! Місцеві олігархи успадкували від московської метрополії базову потребу у принижені, але на відміну від російських колег у них не виникає емоційного «фідбеку» – почуття ніжності після приниження раба. Тому витрати на медичну сферу для них є артефактом життя.

Так ось, проблема полягає у тому, що держава комерціалізує саме соціальний сегмент медичної системи, а саме примушує свої, державні, лікарні заробляти кошти,  переконуючи їх у тому, що вони мають стати суб’єктами ринку під наглядом держави – некомерційними комунальними підприємствами.

Ситуація з сімейними лікарями взагалі виглядає аморальною. Примус до ринкової суб’єктності нагадує вчинок господаря, який через кілька років після домашнього утримання вигонить на двір собаку, обіцяючи її райське життя показуючи на контейнери з сміттям. Виховані в “домашніх умовах” лікарі не придатні до життя у ринку, тим більше вони виконують соціальну функцію – лікують на первинному рівні, тобто там, де лікуються бідні.

Немає більш жалюгідного явища, ніж доберман, який втратив господаря і плентається за зграєю бродячих собак. А сімейний лікар, який 20-30 років відпрацював в державному сегменті, це навіть не доберман, а болонка, яка здохне наступного ж дня. Якщо є вже така потреба у створенні ринку, то треба якусь частку медичної державної власності віддати на приватизацію. Не можна власність і засоби виробництва залишати у себе, а людей викидати на вулицю. Це ще гірше ніж реформи в промисловості та сільському господарстві на початку 90-х. Там хоч роздали ваучери, які створювали ілюзію власника. Чим закінчилося усі знають. Ситуація на первинному рівні обіцяє перевершити «лихі» дев’яності.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.