0

Складні часи для реформаторів: дурити стає важче

8Нинішній очільник МОЗ Уляна Супрун примусила розкритись головного лікаря Київської швидкої допомоги Анатолія Вершигору, який в інтерв’ю «Главкому» наговорив багато цікавого. Упевнений, що у тихі та спокійні роки нічого подібного він би не сказав. А взагалі добре, що виникла ця ідейка з парамедиками, а то б ми ніколи не знали, що у нас робиться на “швидкій”.

Так ось. Це інтерв’ю стало предметом моєї короткої, але цікавої «фейсбучної» дискусії з особою, з котрою я не знайомий, тому не вправі без дозволу називати її справжнє ім’я. А раз так, то назвемо співрозмовницю Світлана. Мені не відомо, де Світлана працює зараз, але вона знає методи правління головного лікаря, оскільки свого часу працювала під його началом. Ось саме про цю дискусію, а головне про деякі аспекти реформ хочеться поговорити.

До дискусії у «фейсбук» мене спровокували прості речі. По-перше, ідея реформування швидкої допомоги за американським зразком є абсолютна «гибла». Треба бути жорстким оптимістом або навіть оформленим ідіотом, аби не розуміти, що на заміну українським лікарям та фельдшерам не прийдуть вишколені американські парамедики, оскільки мова йде про запровадження системи медичної освіти США в Україні. Інститут парамедиків – це не місячна чи навіть піврічна начитка лекцій волонтерами, або навіть американськими парамедиками.  Всі нормальні люди чітко розуміють, що на заміну існуючим кадрам швидкої прийдуть ще гірші кадри ніж існують нині. І не важливо як вони будуть називатися. Якщо порівняти ситуацію з реформою міліції, то ми отримаємо параполіцейських у білих халатах тільки без автомобілів Тойота «Пріус» та без зарплати у 7 тис грн.. Й по-друге, я завжди гостро реагую, коли до людей ставляться як до речей. Ось захочемо і переведемо лікарів швидкої у сімейні лікарі. Все таки лікарі це не худоба, яку можна перевести з хліва у хлів, не питаючи її думки. Принаймні на це хотілося б сподіватися. Тому в розмові висловив припущення, що якась частина (40%) при переході може загубитися по дорозі, з чим категорично не погодилася моя співрозмовниця.

В процесі дискусії з Світланою з’ясувалося, що я безнадійно відстав від медичного життя і уже нічого не знаю. Виявляється працівники швидкої допомоги просто мріють звідтіля перейти працювати в поліклініку терапевтами. Якщо це так, то хочу сказати, що ми маємо справу із дуже серйозним соціальним явищем, яке поки не відомо як назвати. Справа у тому, що лікар швидкої допомоги, по ідеї, мав би прагнути потрапити в стаціонар працювати анестезіологом-реаніматологом. Наприклад, лікар жіночої консультації раніше завжди намагався потрапити у стаціонар. Сьогоднішні акушери-гінекологи мріють підвищитись до репродуктологів і таке інше. І питання тут не лише у престижі та коштах. Питання у амбіціях, самореалізації, повноцінності.

Взагалі ви собі уявляєте лікаря швидкої, який мріє стати сімейним лікарем? Я ні. Це все одно що солдат мріє стати не генералом, а вахтером в студентському гуртожитку або приймальником металобрухту. Тому виникає питання, а що людина, яка хоче працювати в тилу робить на фронті? Може її туди призвали як в армію. На жаль не володію ситуацію по вакансіям по місту Києву щодо сімейних лікарів, невже там все зайнято.

Далі було ще цікавіше. Моя співрозмовниця повідомила мені, що швидка допомога – це соціальне медичне дно, на якому зібралися принижені та ущербні. Чоловіки хронічні алкоголіки, нормальні жінки також не затримуються. В принципі сам Шумигора в інтерв’ю це підтверджує, називаючи «швидку» штрафбатом. І так по всій країні. Чудовий кадровий резерв для сімейної медицини, чи не так? Далі – більше. Виявляється все це «дно» займається тим, що обслуговує «хронь» – хронічних хворих, які не мають ніякого бажання йти до «свого» сімейного лікаря, якого люб’язно на вибір надала хронічним хворим держава. «Хронь» сидить вдома і періодично набирає «103». Не виникає ніяких запитань? А у мене виникає: хто вже сидить у поліклініках, або, що вже там таке робиться, що «хронь» робить вибір на користь «дна». До речі, реформатори, не бажаєте поцікавитися цим питанням, чому громадяни не лікуються у сімейних лікарів, і за що, у такому випадку, ви «сімейникам» платите гроші?

Нині молода команда реформаторів, отримавши спротив, вирішила відіграти ситуацію назад і зробити вигляд шо вона «пошутила». На своїй сторінці у фейсбук пані Супрун привітала небайдужість колег-медиків та записала всіх криткуючих до перших союзників.

Закликавши користуватися лише офіційною інформацією Міністерства охорони здоров’я та сторінкою в.о. міністра охорони здоров’я Уляни Супрун, а не якимись там інтерв’ю, в.о. міністр зазначила що пріоритети МОЗ стосовно реформи «швидкої» наступні: вдосконалення диспечерського забезпечення, покращення автомобілів і медичного обладнання та підвищення рівня навчання. «Пацієнтів лікують люди! Ми наполягаємо на впровадженні якісної безперервної освіти персоналу швидкої світового рівня, забезпечення гідних умов праці та поваги до медичних працівників».

За язик, як кажуть, ніхто не тягнув. Подивимося, що це воно таке покращення медичного обладнання та забезпечення гідних умов праці. Наприклад, із однієї з лікарень Запоріжжя цього року завдяки створенню гідних умов праці, не витримавши поваги від держави звільнилося більше 100 медичних працівників. Ну й взагалі, плани це добре, тільки от, що робити з штрафбатом, з 80% жінок, які не бажають працювати в екстреній медицині і мріють про поліклініку, що робити з лікарями-алкоголіками, а головне як так зробити щоб «хронь» перестала обслуговуватися на «дні» і нарешті оцінила державну турботу й прибилася до берегів сімейної медицині. А якщо уважно почитати інтерв’ю Анатолія Вершигори, то там ще багато можна знайти проблем, які треба вирішувати. І це буде наука для наступних міністрів та реформаторів. Країна уже не та. Тут навіть такі як Вершигора можуть дозволити собі розкрити пельку і на запитання журналіста “Главкома”: що вам потрібно окрім грошей, взяти і відповісти: окрім грошей потрібні гроші. Так що дурити стає все складніше.

Анатолій Якименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.